Справа № 466/2780/21 Головуючий у 1 інстанції: Едер Р.Т.
Провадження № 22-ц/811/455/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
24 жовтня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
З участю: представника позивача-адвоката Василик Ю.М., представника прокуратури Шимін Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 466/2780/21за апеляційними скаргами Львівської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,-
01 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Просив з урахуванням уточнень до позову стягнути з Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000, 00 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч) грн., завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року його визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанції - без задоволення.
Вважає, що цими судовими рішеннями констатовано факт незаконності дій органів розслідування, прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушеному внаслідок провокації стосовно нього.
Ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2015 року йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на 60 днів до 02 квітня 2015 року та відсторонено від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року.
У подальшому, за результатами досудового розслідування, йому повідомлено про зміну раніше висловленої підозри й повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України ( в редакції Закону України від 13 травня 2014 року), складено й вручено обвинувальний акт, погоджений прокурором, за яким органом досудового розслідування ОСОБА_1 звинувачено у тому, що він, будучи директором обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс», своїми умисними діями вчинив зловживання впливом, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
25 березня 2015 року кримінальне провадження стосовно нього направлено для розгляду по суті до Шевченківського районного суду м. Львова.
Ухвалою підготовчого засідання від 31 березня 2015 року через необґрунтоване клопотання прокурора йому змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов'язання з покладенням ряду обов'язків, а саме: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації), а саме АДРЕСА_1 без дозволу суду; носити електронний засіб контролю.
Незважаючи на пом'якшення запобіжного заходу ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2015 року в частині скасування покладеного на нього обов'язку, він і далі був обмежений в правах та в своїх діях як громадянин, на якого розповсюджується поняття презумпції невинуватості.
Судовий розгляд справи судом першої інстанції тривав з 23 травня 2015 року по 10 червня 2016 року, апеляційне провадження - 29 липня 2016 року по 13 березня 2017 року та касаційне - з 26 червня 2017 року по 27 лютого 2018 року.
Позивач стверджує, що незаконне кримінальне переслідування стосовно нього тривало з 05 січня 2015 року - з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій, по 27 лютого 2018 року - ухвалення рішення судом касаційної інстанції, копія якого скерована учасникам кримінального провадження 30 березня 2018 року, тобто 38 місяців.
На протязі всього періоду розгляду справи, він зазнав глибоких моральних страждань, в його житті відбулись вкрай негативні зміни. Більш, ніж три роки він відчував постійні глибокі переживання та депресію, необхідність систематично виправдовуватись за те, чого не робив, усвідомлення своєї повної беззахисності в цій ситуації, що серйозно позначились на його моральному та психологічному стані і дуже негативно вплинули на здоров'я.
Позивач стверджує, що судом першої інстанції проведено 22 судових засідання, які він емоційно важко переніс, постійно перебуваючи в нервовому і пригніченому стані, як наслідок - різке загострення хронічних захворювань, що викликало неодноразові звернення за медичною допомогою в цілому 126 днів. В загальному, за час незаконного кримінального переслідування стан його здоров'я суттєво погіршився, що у зв'язку з цим йому встановлено інвалідність другої групи безтерміново. Також негативну роль відіграла і публікація 04 лютого 2015 року, оприлюднена прес-центром Львівської обласної прокуратури, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств ЛГП «Галсільліс» при одержанні 147 тис. грн. неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2,0 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей, як про доказаний факт, дії його кваліфіковано за ч.3 ст.368 КК України та при цьому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту. Водночас, це стало однією з вагомих причин залишення ним роботи.
Протягом розгляду кримінального провадження судами трьох інстанцій він постійно відчував приниження гідності, образу, обурення поведінкою працівників органу досудового розслідування, а також прокурора, який безпідставно вносив апеляційну та касаційну скарги на судові рішення, відповідно першої та апеляційної інстанцій.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду оскаржили Державна казначейська служба України та Львівська обласна прокуратура.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права та змінює встановлений законодавством порядок виплат відповідних коштів. Окрім цього, процесуальний закон не встановлює необхідності визначення у позовній заяві органу, через який грошові кошти мають перераховуватися стягувачу. Також суд не встановив чи позов пред'явлено до належного відповідача, в даному випадку Казначейства, та не дослідив обґрунтованості позовних вимог саме до цього відповідача. До компетенції Державної казначейської служби України не входить представлення інтересів держави України у спірних правовідносинах. Казначейство не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів позивача не порушувало та не володіє будь-яким відомостями щодо підстав та предмета позову, відтак не може надати суду будь-які докази, що стосуються справи. В даному випадку Казначейство виступає органом на який покладено виконання судових рішень по даній категорії справ. Також вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтовано завищений. Розмір такої шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Львівська обласна прокуратура в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що розрахунок відшкодування моральної шкоди є помилковий та не відповідає матеріалам справи. Зазначає, що позивач перебував під судом і слідством 2 роки 1 місяць 9 днів, а відтак розмір моральної шкоди гарантований Законом становить 151 800 грн., оскільки строк перебування позивача під судом і слідством закінчився в день набрання законної сили ухвали апеляційного суду Львівської області 13 березня 2017 року. З огляду на вище наведене просить скасувати рішення суду та відмовити в позові.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури Шиміної Н.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Василик Ю.М. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 та які підтверджуються матеріалами справи, в цілому, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинули на почуття та душевний стан позивача, завдали йому душевних та моральних страждань, змусили нервувати, звертатися за медичною допомогою у зв'язку з погіршенням стану здоров'я внаслідок існуючого хронічного захворювання, він змушений був нести додаткові витрати часу та коштів на медикаменти, обстеження, на відвідування органів досудового розслідування, прокуратури та суду, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд врахував обставини справи, а також те, що за період проведення досудового розслідування органом досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 приймалось ряд незаконних рішень та вчинялись ряд незаконних дій описаних вище, що обмежували його права як громадянина, тому виходячи з вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що розмір вказаної шкоди слід визначити у розмірі, визначеному позивачем - 985 000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено та підтверджується письмовими матеріалами справи, та матеріалами кримінального провадження, що відомості про вчинення позивачем кримінальних правопорушень були внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013040430001207 30 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_2 за ч.3 ст.368 КК України (т.1 а.с.1,2).
В ході досудового розслідування, а саме, в період з 05 січня 2015 року по 02 лютого 2015 року, мало місце проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме, з мобільного телефону ОСОБА_1 , а також аудіо та відео контроль за останнім на підставі ухвал судді апеляційного суду Львівської області від 5 та 21 січня 2015 року, що стверджується відповідними протоколами ( т.1 а.с.14-22).
Водночас, відповідно до постанови прокурора прокуратури Львівської області Мотринця Є.І. від 05 січня 2015 року, здійснювався контроль за вчиненням злочину, у тому числі шляхом проведення спеціального слідчого експерименту без зміни обстановки злочину та з використанням заздалегідь виготовлених ідентифікованих та помічених, несправжніх (імітаційних) засобів з наданням їм вигляду банківських банкнот гривні України на загальну суму еквівалентну 7000 доларів США ( т.1 а.с.11-13, 23-24).
Факти проведення особистого обшуку ОСОБА_1 , а також обшуків за місцем його праці у Яворівському ДЛП ЛГП «Галсільліс» у м. Івано-Франково та в ОКСЛП «Галсільліс» у м. Львові, обшуки підтверджено відповідним клопотанням старшого слідчого ВРОВС ЗУОГ і ЗО СУ ГУМВСУ у Львівській області Сеніва Р.П. від 31 січня 2015 року, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 лютого 2015 року та протоколами обшуків від 02 лютого 2015 року ( т.1 а.с.25-37, 72-78 ).
Також підтверджується затримання ОСОБА_1 о 18.05 год. 02 лютого 2015 року та поміщення в ІТТ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області, де він пробув до 04 лютого 2015 року.
03 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, а згодом - за ч.2 ст.369-2 КК України ( в редакції Закону України від 13 травня 2014 року).
25 березня 2015 року до Шевченківського районного суду м. Львова надійшов для розгляду обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.369-2 КК України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення ( а.с.15-26).
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2017 року вказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення (а.с.27-31).
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, без задоволення (а.с.36-41).
З огляду на зазначене, судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням з 05 січня 2015 року - з часу проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій, по 27 лютого 2018 року - ухвалення рішення судом касаційної інстанції, тобто 38 місяців.
Також з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 на досудовому слідстві ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04 лютого 2015 року обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів до 02 квітня 2015 року, а також його відсторонено від посади директора Яворівського дочірнього підприємства ЛГП «Галсільліс» до 02 квітня 2015 року, що водночас підтверджує факт перебування ОСОБА_1 в ІТТ по 04 лютого 2015 року включно.
04 лютого 2015 року прес-центром Львівської обласної прокуратури оприлюднено публікацію, в якій зазначено про затримання 02 лютого 2015 року керівника одного з дочірніх лісогосподарських підприємств ЛГП «Галсільліс» при одержанні 147 тис. грн. неправомірної вигоди за погодження надання в оренду земельної ділянки площею 2 га у лісовому масиві для рекреаційних цілей, як про доконаний факт і дії його кваліфіковано за ч.3 ст.368 КК України та при цьому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту ( а.с.98).
З ухвали підготовчого засідання від 31 березня 2015 року слідує, що ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов'язання з покладенням ряду обов'язків, а саме: прибувати на кожну вимогу прокурора, слідчого судді або суду; не відлучатись із місця постійного проживання (реєстрації), а саме АДРЕСА_1 без дозволу суду; носити електронний засіб контролю, проте продовжено відсторонення від посади строком на 2 місяці від 02 квітня 2015 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2015 року на задоволення клопотання захисника Людкевича В.Й., скасовано обов'язки покладені на останнього попередньою ухвалою суду першої інстанції.
Захисник Людкевича В.Й. подавала клопотання про скасування арешту, накладеного ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 лютого 2015 року за зверненням органу досудового розслідування, а саме: на автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», чорного кольору, 2013 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , зареєстрований на нього; 300 доларів США; 10 385 гривень та мобільний телефон марки «Samsung», у задоволенні якого відмовлено (а.с. 236-240, 253).
Як встановлено з характеристики обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» від 03 лютого 2015 року, наданій ОСОБА_1 , останній працював в системі комунальних лісогосподарських підприємств з 2013 року та за час роботи зарекомендував себе висококваліфікованим спеціалістом лісової галузі із великим досвідом практичної роботи на керівних посадах ( а.с.97).
До кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.94).
Звільнений з посади директора Яворівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛГП «Галсільліс» наказом №77-д від 31 грудня 2015 року за власним бажанням у зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я ( а.с.95).
Відповідно до копій виписок із медичної карти стаціонарного хворого, листків непрацездатності, ОСОБА_1 має хронічне захворювання печінки, ШКТ і швидкий каскадний розвиток серцево-судинного захворювання, у зв'язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні: 23 лютого - 06 березня 2015 року; 20 липня - 29 липня 2015 року; 03 серпня - 14 серпня 2015 року; 25 серпня - 08 вересня 2015 року; 28 вересня - 09 жовтня 2015 року; 10 жовтня - 02 листопада 2015 року; 03 листопада - 16 листопада 2015 року; 23 листопада - 15 грудня 2015 року; 24 грудня -29 грудня 2015 року (а.с. 88-94).
22 грудня 2015 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність другої групи загального захворювання до січня 2017 року, з 15 грудня 2016 року - третьої групи безтерміново, а з 24 липня 2017 року - другої групи безтерміново та відповідно на даний час він є пенсіонером ( а.с.14-97).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 10 жовтня 2017 року Шевченківським районним відділом у м. Львові ВДРАЦС ГТУЮ у Львівській області, шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 10 жовтня 2017 року, про що зроблено актовий запис №95 ( а.с.96).
За приписами статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Зазначена норма Закону не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом тривалий час-38 місяців, відповідно, за цей період сталися в його особистому житті несприятливі негативні наслідки, що відбилося на його укладі життя, зокрема, як у роботі так і в сімейному житті, значно погіршився стан його здоров'я, що призвело до встановлення інвалідності, розпалася сім'я, відсторонилися друзі, співпрацівники, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди, визначеної позивачем.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що завдана позивачу шкода підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
За таких обставин, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягнення не з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, а безпосередньо з Державного бюджету України.
Відповідно до ч.1 п.4 ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:п.4) порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2021 року змінити, виклавши п.2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на відшкодування моральної шкоди суму грошових коштів у розмірі 985 000,00 (дев'ятсот вісімдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок) завданої незаконними рішеннями та діями службових осіб органу досудового розслідування і прокуратури, відповідно, ГУНП у Львівській області й Львівської обласної прокуратури, під час здійснення досудового та судового провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 369-2 КК України.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2022 року
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк