майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"18" жовтня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/43/22 (906/412/22)
За заявою: Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"
про визнання недійсним договору поставки №РТ-00734 від 01.10.2021 в межах справи про банкрутство № 906/43/22
Суддя Гнисюк С.Д.
Представники:
- від позивача: Козирицький А.С. - розпорядник майна
(в режимі відеоконференції).
У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022, зокрема, відкрито провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"; призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича за його згодою; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ 38335496).
23.06.2022 до Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-21/1011 від 17.06.2022 про визнання недійсним договору поставки №РТ-00734 від 01.10.2021, з додатками.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.07.2022 прийнято заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-21/1011 від 17.06.2022 про визнання недійсним договору поставки №РТ-00734 від 01.10.2021 до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в межах справи про банкрутство №906/43/22, за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.08.2022 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ38335496) до участі у справі № 906/43/22 (906/412/22) в якості учасника провадження (відповідач 2) в частині розгляду заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-21/1011 від 17.06.2022.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.10.2022 розгляд справи по суті відкладено; засідання суду призначено на 18.10.2022.
12.10.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. надійшло додаткове пояснення №02-30/1342 від 11.10.2022.
В засіданні суду 18.10.2022 розглядалась заява по суті.
Розпорядник майна в засіданні суду заяву підтримав та надав усні пояснення в обгрунтування своїх вимог. Просив суд задовольнити заяву.
Інші представники учасників провадження в засідання суду не з'явились.
Слід зазначити, що суд у справі може приймати рішення за сукупністю доказів, з врахуванням тих доказів, які надані до матеріалів банкрутної справи при розгляді інших питань в межах провадження у справі про банкрутство.
Дослідивши матеріали даної справи та матеріали справи №906/43/22 про банкрутство, заслухавши пояснення розпорядника майна, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ч.2 ст. 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, при вирішенні спору суд з'ясовує характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були або ж можуть бути вони порушеними.
При цьому, слід виходити з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
У своїй заяві (з урахуванням доповнень та пояснень), обгрунтовуючи заявлені вимоги, розпорядник майна боржника зазначає про те, що 01.10.2021 між ТОВ "Рок Трейд" (далі - Покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № РТ-00734 (далі по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно п. 1.2 Договору визначено, що загальна кількість Товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою Сторін у Специфікації, що додається до Договору, та є його невід'ємною частиною. Партія Товару - кількість Товару, що постачається Постачальником Покупцю на підставі однієї видаткової та/або товарно-транспортної накладної. Обсяг - кількість Товару, який погоджено Покупцем і Постачальником до постачання у відповідній Специфікації на поставку Товару. Обсяг в залежності від кількості Товару постачається як однією, так і кількома партіями (п. 1.2.1 Договору). Постачальник поставляє Товар Покупцю за цінами визначеними у Специфікації до Договору (п. 2.1 Договору). За оспорюваним Договором був складений Акт надання послуг № 4730 від 30.11.2021 на суму 10149,48 грн. за виконані роботи - компенсація вартості послуг за зберігання у залізничних вагонах ст. Гулівці за листопад 2021, оплачений з боку ТОВ "Овруч Стоун" 07.12.2021 повністю. Акт надання послуг №4950 від 16.12.2021 на суму 36 867,00 грн. за виконані роботи - компенсація вартості послуг за зберігання у залізничних вагонах ст. Гулівці за жовтень 2021, не оплачений з боку ТОВ "Овруч Стоун". Так, розпорядник майна ТОВ "Овруч Стоун" вважає, що існують наступні підстави для визнання недійсним Договору поставки № РТ-00734 від 01.10.2021. Договір поставки № РТ-00734 від 01.10.2021 має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими особами; перевищення повноважень керівника під час укладення Договору відповідно до обмежень, встановлених Статутом товариства. Укладання оскаржуваного Договору порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, боржника у справі про банкрутство та прямо впливає на задоволення їх вимог. Директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі Статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства.
На підставі зазначеного просить суд визнати недійсним з моменту його укладення Договір поставки № РТ-00734 від 01.10.2021.
У своєму відзиві ліквідатор ТОВ "Рок Трейд" зазначає про те, що 01.10.2021 між ТОВ "Рок Трейд" (далі - Покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки №РТ-00734 (далі по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вважає, що Договір укладено із заінтересованою особою ТОВ "Рок Трейд". Зазначає, що укладання оскаржуваного Договору порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, боржника у справі про банкрутство та прямо впливає на задоволення їх вимог.
Інші учасники провадження у справі відзивів не надали.
Крім того, суд зазначає про те, що 27.07.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від ТОВ "Рок Трейд" надійшов відзив від 26.07.2022, який підписано адвокатом Онищуком М.А.
З матеріалів справ вбачається, що наказом ліквідатора ТОВ "Рок Трейд" Глеваського В.В. від 15.06.2022, який наразі є керівником банкрута на підставі постанови Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 та здійснює ліквідаційну процедуру, скасовано довіреності, що видані від ТОВ "Рок Трейд" та повідомлено, що всі договори, угоди, контракти, меморандуми, що укладені до 15.06.2022 керівництвом ТОВ "Рок Трейд" не погоджені ним, як керівником (справа №906/43/22 (906/412/22) т. 1 а.с. 61-78; справа №906/43/22, т.9 а.с. 50-52).
Отже, на дату підписання відзиву довіреність була скасована, тому суд не приймає відзив Онищука М.А. як представника ТОВ "Рок Трейд".
Інші учасники провадження у справі відзивів не надали.
Предметом даного судового розгляду є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги розпорядника майна до юридичної особи, яка звернулась у справу про банкрутство з грошовими вимогами до боржника, про визнання недійсним договору, з підстав ст. 42 Кодексу про банкрутство та на підставі ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.2 ст. 42 Кодексу про банкрутство, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Крім того поряд з закріпленими у законодавстві підставами, суд досліджує наявність підстав для визнання недійсними договорів, з урахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду від 08.07.2020 у справі №906/204/16.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Нормами Цивільного кодексу та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та саме правочинів боржника.
Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.
Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст. 42 Кодексу про банкрутство.
Згідно заяви, розпорядником майна визначено наступні підстави для визнання договору недійсним:
- договір має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими особами;
- керівником було перевищено свої повноваження під час укладення договору, оскільки існують обмеження щодо укладання такого договору відповідно до статуту.
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2021 між ТОВ "Рок Трейд" (далі - Покупець) та ТОВ "Овруч Стоун" (далі - Постачальник) було укладено Договір поставки № РТ-00734 (далі по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 1.2 Договору визначено, що загальна кількість Товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою Сторін у Специфікації, що додається до Договору, та є його невід'ємною частиною.
Партія Товару - кількість Товару, що постачається Постачальником Покупцю на підставі однієї видаткової та/або товарно-транспортної накладної. Обсяг - кількість Товару, який погоджено Покупцем і Постачальником до постачання у відповідній Специфікації на поставку Товару. Обсяг в залежності від кількості Товару постачається як однією, так і кількома партіями (п. 1.2.1 Договору).
Постачальник поставляє Товар Покупцю за цінами визначеними у Специфікації до Договору (п. 2.1 Договору).
За оспорюваним Договором був складений Акт надання послуг № 4730 від 30.11.2021, на суму 10149,48 грн. за виконані роботи - компенсація вартості послуг за зберігання у залізничних вагонах ст. Гулівці за листопад 2021, оплачений з боку ТОВ "Овруч Стоун" 07.12.2021.
Акт надання послуг № 4950 від 16.12.2021 на суму 36 867,00 грн. за виконані роботи - компенсація вартості послуг за зберігання у залізничних вагонах ст. Гулівці за жовтень 2021, не оплачений з боку ТОВ "Овруч Стоун".
Щодо наявності ознак фіктивності договору, суд зазначає про наступне.
За приписами ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний.
Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/21).
Як зазначалось вище, сторонами вчинено дії на виконання своїх обов'язків за договором.
Враховуючи викладене, на підставі аналізу сукупності норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину фіктивним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було, тому суд не приймає доводи заявника у цій частині.
Щодо доводів заявника та відповідача, щодо підписання договору особою з перевищенням повноважень, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6, ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
За змістом ст. ст. 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
При цьому частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
При цьому ч.4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.
Так, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 910/22198/17).
Статтею 145 ЦК України встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Згідно з приписами ч.ч. 1,2,4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Як вже зазначалось, 01.10.2021 між ТОВ "Рок Трейд" та ТОВ "Овруч Стоун" було укладено Договір поставки № РТ-00734.
В преамбулі Договору зазначено, що зі сторони Нового кредитора Договір укладено в особі генерального директора Лащіліна Андрія Йосиповича, який діє на підставі Статуту.
Отже, відповідно до Договору, від імені ТОВ "Овруч Стоун" діяв директор ОСОБА_1 , який діяв на підставі статуту.
Протоколом №74 загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" від 12.03.2020 року було затверджено нову редакцію статуту підприємства.
Відповідно до п. 8.4 статті 8 Статуту ТОВ "Овруч Стоун" зазначено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить, зокрема, надання згоди на укладання або затвердження укладених договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100 000,00 грн.
Відповідно до п.9.7 статті 9 Статуту ТОВ "Овруч Стоун", директор товариства укладає правочини, договори, контракти, у тому числі зовнішньоекономічні, на суму, що не перевищує 100 000,00 грн. Укладення правочинів, договорів, контрактів, в тому числі зовнішньоекономічних на суму, що перевищує 100 000,00 грн., здійснюється директором за рішенням загальних зборів учасників.
Ціна Договіру у даній справі не перевищує 100 000,00грн., у зв'язку з чим не вбачаються ознаки перевищення керівником підприємства своїх повноважень, тому доводи заявника у цій частині суд не приймає.
Щодо доводів заявника, що договір укладено між заінтересованими особами, суд зазначає про наступне.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Відповідно до ст. 1 Кодексу про банкрутство, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст.1 Кодексу про банкрутство, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду у справі №910/6179/17, постанова від 30.01.2019).
На обґрунтування наявності пов'язаності ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" через одного й того самого кінцевого бенефіціарного власника суду розпорядником майна надано пояснення по справі і докази, які долучені до матеріалів справи №906/43/22 (т. 14 а.с. 18-27, 103-110), а саме:
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 312719118452, отриманого 06.10.2022, з якого вбачається, що станом на 01.10.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ОВРУЧ СТОУН» (код ЄДРПОУ 38335496) виступає ОСОБА_2 (адреса - АДРЕСА_1 );
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 48107560808, отриманого 05.10.2022, з якого вбачається, що станом на 01.10.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Рок Трейд» (код ЄДРПОУ 31030276) виступає ОСОБА_2 (адреса - АДРЕСА_1 ).
Враховуючи, що зазначені докази є суттєвими для дослідження питання заінтересованості у даній справі, суд приймає дані витяги з метою всебічного розгляду справи.
Таким чином, наведені вище обставини підтверджують перебування ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" під безпосереднім контролем ОСОБА_2 , його заінтересованості (пов'язаності) стосовно даних юридичних осіб, можливість ним здійснювати безпосередній контроль над їх господарською діяльністю.
З огляду на встановлене, суд дійшов до висновку, що Договір укладено із заінтересованою особою, так як під час укладання цього Договору, ОСОБА_2 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд", тобто Договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу про банкрутство.
Також, суд зазначає, що укладення оспорюваного Договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.
Слід зазначити, що банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
У відповідності до п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України, ТОВ "Рок Трейд" визнало позов.
Згідно ч.4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, суд дослідив та встановив наявність підстав для визнання договору недійсним (договір укладено із заінтересованою особою).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч.1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених Кодексом про банкрутство та Цивільним Кодексом, для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим вважає за необхідне заяву - задовольнити.
Відповідно до ч.3 ст. 42 Кодексу про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Щодо заяви розпорядника майна про розподіл судових витрат, суд зазначає, що судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" пропорційно.
Керуючись статтями 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -
1. Заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича №02-21/1011 від 17.06.2022 - задовольнити.
2. Визнати недійсним з моменту його укладення Договір поставки № РТ-00734 від 01.10.2021 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код ЄДРПОУ: 38335496, 11114, Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16/41. Код ЄДРПОУ 31030276).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16/41, Код ЄДРПОУ 31030276) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; 29001, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 53 (4 поверх); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.) судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код ЄДРПОУ: 38335496, 11114. Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе. вул. Кварцитників, 1-А) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; 29001, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 53 (4 поверх); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.) судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 28.10.22
Суддя Гнисюк С.Д.