майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"18" жовтня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/43/22 (906/410/22)
За заявою: Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд"
про визнання недійсним договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 в межах справи про банкрутство №906/43/22
Суддя Гнисюк С.Д.
Представники:
- від позивача: Козирицький А.С. - розпорядник майна
(в режимі відеоконференції).
У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022, зокрема, відкрито провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун"; призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича за його згодою; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі №906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ 38335496).
23.06.2022 до Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, надійшла заява від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1014 від 17.06.2022 про визнання недійсним договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021, з додатками.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 11.07.2022 прийнято заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1014 від 17.06.2022 про визнання недійсним договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.08.2022 клопотання розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1113 від 08.08.2022 - задоволено; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (11114, Житомирська область, Овруцький район, селище міського типу Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А; код ЄДРПОУ38335496) до участі у справі № 906/43/22 (906/410/22) в якості учасника провадження (відповідач 2) в частині розгляду заяви розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. №02-30/1014 від 17.06.2022.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.10.2022 розгляд справи по суті відкладено; засідання суду призначено на 18.10.2022.
12.10.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького А.С. надійшло додаткове пояснення №02-30/1340 від 11.10.2022.
В засіданні суду 18.10.2022 розглядалась заява по суті.
Розпорядник майна в засіданні суду заяву підтримав та надав усні пояснення в обгрунтування своїх вимог. Просив суд задовольнити заяву.
Інші представники учасників провадження в засідання суду не з'явились.
Слід зазначити, що суд у справі може приймати рішення за сукупністю доказів, з врахуванням тих доказів, які надані до матеріалів банкрутної справи при розгляді інших питань в межах провадження у справі про банкрутство.
Дослідивши матеріали справи та матеріали справи №906/43/22 про банкрутство, заслухавши пояснення розпорядника майна, оцінивши подані докази в їх сукупності, Господарський суд Житомирської області, -
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу про банкрутство, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ч.2 ст. 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, при вирішенні спору суд з'ясовує характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були або ж можуть бути вони порушеними.
При цьому, слід виходити з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Матеріальний аспект захисту охоплюється положеннями глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
У своїй заяві (з урахуванням доповнень та пояснень), обгрунтовуючи заявлені вимоги, розпорядник майна боржника зазначає про те, що 21.12.2021 між ТОВ "Рок Трейд" (далі - Первісний кредитор), ТОВ "Овруч Стоун" (далі - Новий кредитор) та ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" (далі - Боржник) було укладено Договір № 1/211221 про відступлення права вимоги (далі по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові в сумі 5 660 071,20 грн., що становить заборгованість за Договором № 0819 від 19.08.2021 з додатками до нього (далі - Основний договір), укладеними між Первісним кредитором та Боржником. Всі інші права та зобов'язання Первісного кредитора та Боржника за Основним договором, у тому числі право вимоги сплати штрафних санкцій, залишаються незмінними (п. 1.2 Договору). Згідно п. 1.3 Договору, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань щодо оплати суми заборгованості в сумі 5 660 071,20 грн. Належним чином завірені копія Основного договору є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.4 Договору). Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредиторові 5 660 071,20 грн. (п.2.1 Договору). Строк сплати вищенаведеної суми становить 8 (вісім) календарних днів після набрання чинності цим Договором (п. 2.2 Договору). Вважає, що Договір №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими між собою особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені Договором. Керівником ТОВ "Овруч Стоун" було перевищено свої повноваження під час укладення Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021, оскільки існують обмеження щодо укладання такого договору відповідно до Статуту ТОВ "Овруч Стоун"; відсутні докази, які б підтверджували виконання договору: акт приймання-передачі документів щодо правочину, щодо якого було здійснено відступлення права вимоги (оригінал договору відступлення відсутній у керівника боржника).
На підставі зазначеного просить суд визнати недійсним з моменту його укладення Договір про відступлення права вимоги.
У своєму відзиві, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд" зазначає про наступне. 21.12.2021 між ТОВ "Рок Трейд", ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" було укладено Договір №1/211221 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові в сумі 5 660 071,20грн., що становить заборгованість за Договором № 0819 від 19.08.2021 з додатками до нього (далі - Основний договір), укладеними між Первісним кредитором та Боржником. Всі інші права та зобов'язання Первісного кредитора та Боржника за Основним договором, у тому числі право вимоги сплати штрафних санкцій, залишаються незмінними (п. 1.2 Договору). Згідно п.1.3 Договору, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань щодо оплати суми заборгованості в сумі 5 660 071,20 грн. Належним чином завірені копія Основного договору є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.4 Договору). Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредиторові 5 660 071,20 грн. (п. 2.1 Договору). Строк сплати вищенаведеної суми становить 8 (вісім) календарних днів після набрання чинності цим Договором (п. 2.2 Договору). Відповідно до Договору про відступлення права вимоги директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі Статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства. Отже, із зазначеного вбачається перевищення керівником своїх повноважень. Крім того, відповідно до п. 1.5 Договору визначено, що Первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору завірені належним чином документи, що підтверджують право вимоги та його розмір (наявні акти звіряння, претензії, письмові вимоги до Боржника та відповіді Боржника на них, інші документи). Однак, як установлено Розпорядником майна на виконання п. 1.5 Договору, Первісним кредитором не було передано Новому кредиторові документи, які підтверджують наявність заборгованості за Договором № 0819 від 19.08.2021, що є порушенням умов Договору про відступлення права вимоги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" у своєму відзиві, зазначає про наступне. 21.12.2021 між ТОВ "Рок Трейд" (Первісний кредитор), ТОВ "Овруч Стоун" (Новий кредитор) та ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" (Боржник) було укладено Договір про відступлення прав вимоги. Згідно п. 2.1 Договору за відступлення прав вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору 5 660 071,20 грн. ТОВ "Овруч Стоун" зазначає, що документи відповідно до п. 3.1 Договору відсутні у Відповідача-2. Вважає, що договір було укладено між заінтересованими між собою особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені Договором. Також, вказує, що 06.09.2021 року ТОВ "Рок Трейд" було укладено Договір поруки №КК2021-0164/П.З від 06.09.2021 з ПАТ "Банк Восток", відповідно до якого у ТОВ "Рок Трейд" виникло поручительство на суму 30 000 000,00 грн., що підтверджується ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.02.2022 року у справі №910/1800/22 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Рок Трейд". Станом на 21.12.2021 року ТОВ "Рок Трейд" було Боржником за кредитним договором №КК2020- 0201 від 07.12.2020 року, укладеним з ПАТ "Банк Восток", та мало прострочену заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 458 333,33 грн., строк оплати 05.12.2021 року. А відповідно до умов Кредитного договору №КК2020-0201 від 07.12.2020 року, порушення строку оплати процентів за користування кредитом є підставою для дострокового повернення всієї суми кредиту, яка складає 55 000 000,00 грн. Вважає, що станом на 21.12.2021 року, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" перед ТОВ "Рок Трейд" за Договором №0819 від 19.08.2021 року з додатками до нього, у сумі 5 660 071,20 грн. є дебіторською заборгованістю Відповідача-1, тобто його майном. Вважає, що укладаючи 21.12.2021 року Договір №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року та не вчиняючи в подальшому дій для його виконання, зокрема передання документів, що підтверджують вимоги за Договором №0819 від 19.08.2021 року та знаючи, що не отримає оплати по даному договору, ТОВ "Рок Трейд" фактично вчиняло відчуження свого майна з метою не погашення заборгованості ТОВ "Рок Трейд" перед кредиторами, а також вчиняло дії направлені на формування підконтрольної кредиторської заборгованості під час здійснення процедури банкрутства ТОВ "Овруч Стоун". Дані висновки також підтверджуються тим, що 29.12.2021 року ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" здійснила оплату в розмірі 5 660 071,20 грн. при цьому ТОВ "Овруч Стоун" фактично не отримало право вимоги та не здійснювало зі своєї сторони будь-яких дій направлених на стягнення заборгованості, таких як направлення вимоги. Відповідно до п.9.9. Додаткової угоди №4 від 06.09.2021 року до Кредитного договору №КК2020-0201 від 07.12.2020 року, Банк має право здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків Позичальника, відкритих у ПАТ "Банк Восток". Отже, із наведеного слідує, що не укладення між ТОВ "Рок Трейд" та ТОВ "Овруч Стоун" Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року, призвело б, швидше за все, до списання 29.12.2021 року коштів оплачених ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" в рахунок погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом на користь ПАТ "Банк Восток", внаслідок чого 23.02.2022 року Господарським судом м. Києва не було б відкрито провадження у справі №910/1800/22 про банкрутство ТОВ "Рок Трейд", а в межах справи №906/43/22 - ТОВ "Рок Трейд не заявив би вимоги до ТОВ "Овруч Стоун" на суму 5 660 071,20 грн., які є одними з найбільших серед конкурсних кредиторів ТОВ "Овруч Стоун". Також, зазначає, що керівником ТОВ "Овруч Стоун" перевищено свої повноваження під час укладення Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року. Додатково зазначає, що про укладення Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року керівнику ТОВ "Овруч Стоун" Ковальчуку О.В. стало відомо з заяви ТОВ "Рок Трейд" з грошовими вимогами, а про здійснення ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-буд" оплати за даним договором - лише в вересні 2022 року. Вказує, що між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" не укладалося акту приймання-передачі документів до Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року, фактично документи також не передавалися, з чого слідує що будь-яких дій направлених на реальне настання правових наслідків Сторонами не вчинялося, а отже даний правочин може бути визнано недійсним, як фраудаторний правочин.
На підставі зазначеного просить суд заяву розпорядника майна задовольнити.
Крім того, суд зазначає про те, що 27.07.2022 на адресу Господарського суду Житомирської області, через загальний відділ, від ТОВ "Рок Трейд" надійшов відзив від 26.07.2022, який підписано адвокатом Онищуком М.А.
З матеріалів справ вбачається, що наказом ліквідатора ТОВ "Рок Трейд" Глеваського В.В. від 15.06.2022, який наразі є керівником банкрута на підставі постанови Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 та здійснює ліквідаційну процедуру, скасовано довіреності, що видані від ТОВ "Рок Трейд" та повідомлено, що всі договори, угоди, контракти, меморандуми, що укладені до 15.06.2022 керівництвом ТОВ "Рок Трейд" не погоджені ним, як керівником (справа №906/43/22 (906/410/22) т. 1 а.с. 56; справа №906/43/22 т.9 а.с. 50-52).
Отже, на дату підписання відзиву довіреність була скасована, тому суд не приймає відзив Онищука М.А. як представника ТОВ "Рок Трейд".
Інші учасники провадження у справі відзивів не надали.
Предметом даного судового розгляду є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги розпорядника майна до юридичної особи, яка звернулась у справу про банкрутство з грошовими вимогами до боржника, про визнання недійсним договору, з підстав ст. 42 Кодексу про банкрутство та на підставі ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.2 ст. 42 Кодексу про банкрутство, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Особливості спеціального закону у сфері банкрутства виключають можливість керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання в межах справи про банкрутство правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу про банкрутство) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Крім того поряд з закріпленими у законодавстві підставами, суд досліджує наявність підстав для визнання недійсними договорів, з урахуванням позиції викладеної у постанові Верховного суду від 08.07.2020 у справі №906/204/16.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ці норми передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Передбачені спеціальні підстави заявлення вимог про визнання правочинів недійсними і спростування майнових дій та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, кредитор (інші особи) зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Вказана процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення та спростування майнових дій боржника насамперед необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом про банкрутство.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Нормами Цивільного кодексу та Кодексу про банкрутство визначено підстави визнання недійсними договорів та саме правочинів боржника.
Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.
Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст. 42 Кодексу про банкрутство.
Згідно заяви, розпорядником майна визначено наступні підстави для визнання договору недійсним:
- договір має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено між заінтересованими особами;
- керівником було перевищено свої повноваження під час укладення договору, оскільки існують обмеження щодо укладання такого договору відповідно до статуту;
- відсутні докази, які б підтверджували виконання договору (акт приймання-передачі документів щодо правочину, щодо якою було здійснено відступлення права вимоги.
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За приписами ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У статті 517 ЦК України, встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Як вбачається з матеріалів справи 21.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" було укладено Договір № 1/211221 про відступлення права вимоги (далі - Договір).
Згідно п.1.1 Договору, Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові в сумі 5 660 071,20грн., що становить заборгованість за Договором №0819 від 19.08.2021 з додатками до нього (далі - Основний договір), укладеними між Первісним кредитором та Боржником.
Всі інші права та зобов'язання Первісного кредитора та Боржника за Основним договором, у тому числі право вимоги сплати штрафних санкцій, залишаються незмінними (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 1.3 Договору, за цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов'язань щодо оплати суми заборгованості в сумі 5 660 071,20 грн.
Належним чином завірені копія Основного договору є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору, первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору завірені належним чином документи, що підтверджують право вимоги та його розмір (наявні акти звіряння, претензії, письмові вимоги до Боржника та відповіді Боржника на них, інші документи).
Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредиторові 5 660 071,20 грн. (п. 2.1 Договору).
Строк сплати вищенаведеної суми становить 8 (вісім) календарних днів після набрання чинності цим Договором (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п.3.5 Договору, Новий кредитор набуває право вимоги, визначене в п.1.1 Договору після підписання даного Договору.
Відповідно до п.6.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 10 грудня 2024 року, в частині зобов'язань, що лишилися не виконаними - до їх повного виконання.
На виконання п. 1.5 Договору Первісним кредитором не було передано Новому кредитору документи, які підтверджують наявність заборгованості за договором №0819 від 19.08.2021.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період 21.12.2021-29.12.2021 між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" за Договором №1/211221 від 21.12.2021, заборгованість ТОВ "Овруч Стоун" перед ТОВ "Рок Трейд" складає 5 660 071,20грн.
Надалі, за Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "Еталон-Буд" заборгованість у сумі 5 660 071,20 грн. згідно платіжного доручення № 751 від 29.12.2021.
Щодо доводів заявника, як підстава для визнання недійсним договору, в частині відсутності доказів виконання договору, суд зазначає про наступне.
За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).
При цьому, відсутність певного документу за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц ).
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
Судом встановлено, що укладення акту приймання-передачі документів стосується порядку виконанням договору, а не підстав для його недійсності.
З огляду на зазначене та те, що порушення умов та порядку виконання договору (відсутність акту приймання-передачі), не є підставою для визнання його недійсним, суд не приймає доводи в цій частині.
Щодо наявності ознак фіктивності договору, суд зазначає про наступне.
За приписами ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, заздалегідь знають, що він не буде виконаний.
Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/21).
Як зазначалось вище, сторонами вчинено дії на виконання своїх обов'язків за договором.
За Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-Монтажна Фірма "Еталон-Буд" заборгованість у сумі 5 660 071,20 грн. згідно платіжного доручення № 751 від 29.12.2021.
Враховуючи викладене, на підставі аналізу сукупності норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину фіктивним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було, тому суд не приймає доводи заявника у цій частині.
Щодо доводів заявника та відповідачів, щодо підписання договору особою з перевищенням повноважень, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.ч. 1-3, 5, 6, ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
За змістом ст. ст. 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
При цьому частина перша статті 92 Цивільного кодексу України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
При цьому ч.4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.
Так, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 910/22198/17).
Статтею 145 ЦК України встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.
Відповідно до ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).
Згідно з приписами ч.ч. 1,2,4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).
Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Як вже зазначалось, 21.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-Буд" було укладено Договір № 1/211221 про відступлення права вимоги.
В преамбулі Договору зазначено, що зі сторони Нового кредитора Договір укладено в особі генерального директора Лащіліна Андрія Йосиповича, який діє на підставі Статуту, тобто контрагенти були обізнані на підставі чого діє директор товариства.
Отже, відповідно до Договору, від імені ТОВ "Овруч Стоун" діяв директор ОСОБА_1 , який діяв на підставі статуту, тобто без відповідного рішення загальних зборів.
Протоколом №74 загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" від 12.03.2020 року було затверджено нову редакцію статуту підприємства.
Відповідно до п. 8.4 статті 8 Статуту ТОВ "Овруч Стоун" зазначено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників належить, зокрема, надання згоди на укладання або затвердження укладених договорів (правочинів) на суму, що перевищує 100 000,00 грн.
Відповідно до п.9.7 статті 9 Статуту ТОВ "Овруч Стоун", директор товариства укладає правочини, договори, контракти, у тому числі зовнішньоекономічні, на суму, що не перевищує 100 000,00 грн. Укладення правочинів, договорів, контрактів, в тому числі зовнішньоекономічних на суму, що перевищує 100 000,00 грн., здійснюється директором за рішенням загальних зборів учасників.
Договір у даній справі укладено на суму, що перевищує 100 000,00грн., у зв'язку з чим вбачаються ознаки перевищення керівником підприємства своїх повноважень, тобто дії директора можна кваліфікувати як недобросовісні та нерозумні, і як наслідок такі що тягнуть за собою визнання недійсним укладеного правочину.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст. 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов'язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України) (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.
Отже, обов'язковість отримання згоди загальних зборів учасників товариства, яка виражається у формі рішення таких загальних зборів, на укладення Договору про відступлення права вимоги, вартість предмета за яким перевищує 100 000,00 грн., встановлена установчими документами ТОВ "Овруч Стоун" - Статутом цього товариства, який є обов'язковим для виконання як учасниками, так і відповідними органами товариства.
Наявність згоди загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної «легітимності». Також є доказом добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган).
Таким чином, директор ТОВ "Овруч Стоун" при укладенні спірного договору зобов'язаний був діяти на підставі рішення, прийнятого загальними зборами учасників товариства.
Відповідно до Договору про відступлення права вимоги директор ТОВ "Овруч Стоун" діяв на підставі Статуту підприємства, тобто без відповідного дозволу наглядової ради товариства.
Відсутність відповідного рішення загальних зборів, за наявності укладення такого правочину виконавчим органом товариства, може бути підставою для визнання цього договору недійсним згідно з ст. 203 ЦК України.
ТОВ "Овруч Стоун" зазначило, що про укладення Договору №1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 року керівнику ТОВ "Овруч Стоун" Ковальчуку О.В. стало відомо з заяви ТОВ "Рок Трейд" з грошовими вимогами, а про здійснення ТОВ "Будівельно-монтажна фірма "Еталон-буд" оплати за даним договором - лише в вересні 2022 року.
Суду не надано рішення Загальних зборів ТОВ "Овруч Стоун" про схвалення правочину, так як схвалення правочину, в даному випадку, відбувається у такій же формі, як і надання згоди на його укладення.
Вчинення дій директором на схвалення Договору (в т.ч. шляхом прийняття оплати по Договору) не можна вважати схваленням без відповідного рішення Загальних зборів. Тому дії директора щодо укладення Договору є перевищенням повноважень (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду №911/1605/20 від 20.07.2021).
Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд зазначає про те, що без схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені директором з перевищенням повноважень, тягне за собою визнання такого правочину недійсним.
З огляду на встановлене, суд приймає доводи заявника у цій частині так як вони обгрунтовані та підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Щодо доводів заявника та боржника, що договір було укладено між заінтересованими особами, суд зазначає про наступне.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Відповідно до ст. 1 Кодексу про банкрутство, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у ст.1 Кодексу про банкрутство, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду у справі №910/6179/17, постанова від 30.01.2019).
На обґрунтування наявності пов'язаності ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" через одного й того самого кінцевого бенефіціарного власника суду розпорядником майна надано пояснення по справі і докази, які долучені до матеріалів справи №906/43/22 (т. 14 а.с. 60-66, 121-129), а саме:
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 342788931357, отриманого 06.10.2022, з якого вбачається, що станом на 21.12.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" (код ЄДРПОУ 38335496) виступає ОСОБА_2 (адреса - АДРЕСА_1 );
- Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 547260795991, отриманого 06.10.2022, з якого вбачається, що станом на 21.12.2021 Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Рок Трейд" (код ЄДРПОУ 31030276) виступає ОСОБА_2 (адреса - АДРЕСА_1 ).
Враховуючи, що зазначені докази є суттєвими для дослідження питання заінтересованості у даній справі, суд приймає дані витяги з метою всебічного розгляду справи.
Таким чином, наведені вище обставини підтверджують перебування ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Рок Трейд" під безпосереднім контролем ОСОБА_2 , його заінтересованості (пов'язаності) стосовно даних юридичних осіб, можливість ним здійснювати безпосередній контроль над їх господарською діяльністю.
Отже, зазначена особа була обізнана про наявність кредиторської заборгованості боржника.
З огляду на встановлене, суд дійшов до висновку, що Договір укладено із заінтересованою особою, так як під час укладання цього Договору, ОСОБА_2 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником Боржника та ТОВ "Рок Трейд", тобто Договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу про банкрутство.
Також, суд зазначає, що укладення оспорюваного Договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків.
Слід зазначити, що банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми боргу діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив кошти, майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.11.2019 по справі № 910/8357/18).
Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство, є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 Кодексу про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених дією нормою".
Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно й розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв'язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, так як протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
Банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому загалом часовому проміжку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18).
Отже, сукупність встановлених обставин, згідно матеріалів справи про банкрутство та справ, які розглядаються в межах справи про банкрутство, підтверджує, що директор діяв на шкоду інтересам самого боржника, що призвело до боргів та банкрутства підприємства.
ЄСПЛ у рішенні від 11.12.2018 у справі "Лекич проти Словенії" (Lekic v. Slovenia) визнав таким, що не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці невжиття колишнім керівником компанії за наявності ознак банкрутства заходів до визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності фактичне продовження її існування як юридичної особи, не зважаючи на неможливість виконання зобов'язань.
У відповідності до п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України, ТОВ "Рок Трейд" та ТОВ "Овруч Стоун" визнали позов.
Згідно ч.4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, суд дослідив та встановив наявність підстав для визнання договору недійсним (договір укладено із заінтересованою особою; при укладанні договору директором перевищено повноваження).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу ч.1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених Кодексом про банкрутство та Цивільним Кодексом, для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим вважає за необхідне заяву - задовольнити.
Відповідно до ч.3 ст. 42 Кодексу про банкрутство, у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Щодо заяви розпорядника майна про розподіл судових витрат, суд зазначає, що судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Трейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" пропорційно.
Керуючись статтями 2, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Житомирської області, -
1. Заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю
«Овруч Стоун» Козирицького Андрія Сергійовича №02-30/1014 від 17.06.2022 - задовольнити.
2. Визнати недійсним з моменту його укладення Договір № 1/211221 про відступлення права вимоги від 21.12.2021 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код СДРПОУ: 38335496, 11114. Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе, вул. Кварцитників, 1-А) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16/41, код ЄДРГІОУ 31030276) та Товариством з обмеженою відповідальністю ««Будівельно-монтажна фірма «Еталон-Буд» (21009, м. Вінниця, вул. Київська, 16-А, код ЄДРПОУ 41925143).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» (04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16/41, Код ЄДРПОУ 31030276) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; 29001, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 53 (4 поверх); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 50 коп.) судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруч Стоун» (код ЄДРПОУ: 38335496, 11114. Житомирська область, Овруцький район, смт. Першотравневе. вул. Кварцитників, 1-А) на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича (свідоцтво арбітражного керуючого №49 від 01.02.2013; 29001, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 53 (4 поверх); ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 1240,50 грн. (одна тисяча двісті сорок грн.50 коп.) судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 28.10.22
Суддя Гнисюк С.Д.