Провадження № 2/639/68/22 Справа № 639/5325/21
18 жовтня 2022 року м. Харків
Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Марченка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Василевської Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 639/5325/21
позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідачі: ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ),
треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_5), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ),
про визнання договору дарування удаваним, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, -
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Карасава О.П.
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Василенко Т.В.
ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна в якому просить:
- визнати 50/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 року (реєстраційний номер: 27784229) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
- встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) в період з 17 лютого 2016 року до 30 вересня 2019 року.
- визнати договір дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
- визнати 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 14917249) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 23.11.2007 року між ним та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 768. У шлюбі народилася донька ОСОБА_6 . Разом з дружиною та донькою проживали за адресою: АДРЕСА_1 у житловому будинку з надвірними будівлями. Дане нерухоме майно належало позивачу на підставі Договору дарування частини житлового будинку від 11.08.2006 року, відповідно до якого позивач прийняв у дар 36/250 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Під час шлюбу подружжям було здійснено розбудову, збільшено загальну площу домоволодіння отриманої в дар частини житлового будинку. Частки співвласників домоволодіння перерозподілилися, частка позивача стала становить 50/100 частин замість 36/2500 частин житлового будинку з надвірними будівлями.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.02.2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. Однак не зважаючи на офіційне розірвання шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надалі проживали за вищевказаною адресою, вели спільний побут, разом виховували доньку, займалися домашнім господарством, продовжували фактичні шлюбні відносини до 30вересня 2019 року.
07. 06.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Того ж дня було оформлено дві розписки в простій письмовій формі від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які свідчать про оплатність передачі нерухомості від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 . Позивач вважає Договір дарування удаваним, оскільки сторони приховали договір купівлі-продажу. Позивач зазначає, що домоволодіння у ОСОБА_3 було придбано спільно ним та ОСОБА_2 за 17 000, 00 доларі США за спільні кошти. ОСОБА_2 на той час офіційно ніде не працювала, позивач працював та був зареєстрованим як фізична особа-підприємець та є власником інтернет-магазину з продажу дрібної побутової техніки та здійснює свою діяльність з січня 2013 року. ОСОБА_2 частково допомагала позивачу у його діяльності, зокрема займалася пакуванням посилок, за рахунок цієї підприємницької діяльності була накопичена сума у розмірі 17 000,00 доларів США, яку і було сплачено ОСОБА_3 за її частину домоволодіння. Придбану частину домоволодіння було повністю знесено, усі будівельні матеріали придбавалися позивачем за рахунок коштів від підприємницької діяльності, а всі внутрішні роботи та роботи з оздоблення фасаду будинку були виконані в період з грудня 2016 року до серпня 2019 року позивачем особисто. З 30 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_2 разом з донькою почали проживати у новозбудованому будинку. Нещодавно позивачу стало відомо, що його колишня дружина ОСОБА_2 під час їхнього фактичного перебування у шлюбі ввела в експлуатацію заново збудовану частку доволодіння шляхом отримання від 20.05.2019 року Декларації про готовність до експлуатації об'єкта та зареєструвала тільки за собою право власності на вищевказаний об'єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не вказавши позивача як співвласника майна.
25.10.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Волковим І.М. подано відзив на позовну заяву, в якій просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог про визнання договору дарування від 07.06.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Та частину позовних вимог про визнання 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_3 право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити у задоволені позову в цій частині на підставі ч. 4 ст. 267 ЦПК України. Відмовити позивачу у встановлені факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 17.02.2016 року по 30.09.2019 року.
В обрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.11.2007 року до моменту ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу 17.02.2016 року. Ще в кінці 2015 року фактичні шлюбні стосунки між позивачем та відповідачем були припинені, так як вони ще з того моменту вели самостійне життя. Як вказано змісту судового рішення про розірвання шлюбу № 639/585/16-ц "Відповідач проти розірвання шлюбу не заперечував, оскільки позивач наполягала на розірванні шлюбу, однак заперечував проти причини розпаду сім'ї, зазначених у позовній заяві та в поясненнях безпосередньо у судовому засіданні. Пояснив, що сім'я розпалася з тієї причини, що у позивача є інший чоловік, з яким вона бажає жити однією сім'єю. Заперечував проти зазначення позивачем у позові про домовленість, що дочка залишається проживати з матір'ю, а він буде брати участь у її вихованні." Також безперечним підтвердженням не існування шлюбних стосунків є доказ - Договір про сплату аліментів на утримання дитини укладений між позивачем та відповідачем датований 23.09.2019 року. В п. 14 договору зазначено, сторони мешкають окремо, не мають спільного бюджету, шлюбних відносин один з одним не підтримують. Сам позивач підтвердив це та скріпив цей договір своїм підписом. 07.06.2016 року відповідачка ОСОБА_2 отримала в дар частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та після проведення ремонтних робіт змогла з'їхати з житлової площі яку вона вимушена була ділити з позивачем.
Щодо визнання договору дарування удаваним та про визначення нерухомого майна спільним сумісним майном фізичних осіб представник відповідача зазначає, що до позовів про визнання угод недійсним застосовується загальний строк позовної давності - три роки, а позовна вимога була заявлена позивачем уже після спливу 3-річого строку на оскарження. Також, зазначає, що в даному правочинні жодного прихованого мотиву не було оскільки відповідач ОСОБА_3 яка була власницею частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , знаючи у якому важкому становищі перебувала ОСОБА_2 після розлучення з позивачем, та вимушена мешкати з ним на одній житловій площі вирішила подарувати ОСОБА_2 свою частину будинку, так як нею не користувалася та мала приязні співчутливі стосунки з ОСОБА_2 . У свою чергу ОСОБА_2 прийнявши такий дар, будучи людиною вихованою та вдячною, в подальшому пообіцяла віддячити дарителю.
15.11.2021 року позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив на позовну заяву в якій просить розглядати справу за наявними в ній матеріалами без доводів Відповідача зазначених у відзиві на позовну заяву та задовольнити позов у повному обсязі.
В обргунтування відповіді на відзив позивач зазначає, після розлучення позивач та відповідачка ОСОБА_2 продовжували проживати разом, продовжували існувати такі ж спільні обов'язки щодо ведення спільного побуту як і до розірвання шлюбу, зокрема позивач як голова сім'ї займався веденням підприємницької діяльності, заробляв кошти для сім'ї, оплачував поточні рахунки по обслуговуванню спільного автомобіля, відповідав за справність роботи побутової техніки та меблів в домі та забезпечував свою сім'ю усім необхідним для гідного життя. Крім того, того у вказаний період здійснював будівництво будинку, який вони разом із ОСОБА_2 придбали у ОСОБА_3 . ОСОБА_2 в свою чергу підтримувала чистоту та порядок в домі, займалася приготуванням їжі для себе, позивача та дитини. Такі побутові роботи як прибирання, миття посуду, прання речей, часткова покупка були її частиною роботи в спільній сім'ї. Щодо дитини у сторін також були спільні права та обов'язки , зокрема ОСОБА_2 відводила зранку дитину у дитячий садок, а згодом і до школи, в свою чергу як правило ОСОБА_1 забирав дитину зі школи і приводив додому.
Щодо тверджень про пропущення строку позовної давності ОСОБА_1 зазначає, що його права були порушенні не в момент укладення договору дарування, а в той момент, коли ОСОБА_2 таємно від нього ввела в експлуатацію заново збудовану частину домоволодіння шляхом отримання від 20 травня 2019 року Декларації про готовність до експлуатації об'єкта та зареєструвала за собою право власності на вищевказаний об'єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дана реєстрації права власності відбулася 05.06.2019 року. Позивач вважає, що саме з цього моменту і починається обчислюватися строк позовної давності, тобто перебіг строку позовної давності протягом якого позивач міг звернутися за захистом свого порушеного права починає протікати з 06.06.2019 року та закінчується 06.06.2022 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.09.2021 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.02.2022 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляд.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідач ОСОБА_2 - адвокат Василенко Т.В. у судовому засіданні позовні вимоги визнає частково проти задоволення решти позовних вимог заперечувала з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання, причини неявки суду не повідомила.
Третя особа приватний нотаріус ХМНО Мороз Г.І. у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності. Просила ухвалити рішення на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 23.1.2007 року виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 768 вбачається, що 23.11.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу " ОСОБА_7 ".
Згідно копії Договору дарування частини житлового будинку від 11.08.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3866 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кривошеїною І.М., ОСОБА_1 отримав у подарунок від ОСОБА_8 36/250 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 13632, змінено частку власності ОСОБА_1 з 36/250 на 50/100.
Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 року та копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23322965 від 16.07.2009 року, ОСОБА_1 07.07.2009 року зареєстрував право власності на 50/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.02.2016 року по справі № 639/585/16-ц задоволено позовну заяву ОСОБА_2 , розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 23.11.2007 року у Жовтневому відділі реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 768.
Згідно копії Договору дарування від 07.06.2016 року зареєстрованого в реєстрі за № 2517 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мороз Г.І., ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 37/100 часток у право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії розписки від 07.06.2016 року, ОСОБА_2 сплатила за придбання об'єкту нерухомості 37/100 частин будинку, який находиться за адресою АДРЕСА_4 що належить ОСОБА_3 в сумі 17000 доларів США.
Відповідно до розписки від 07.06.2016 року, ОСОБА_3 прйняла 17000 доларів США від ОСОБА_2 в рахунок оплати за домоволодіння по АДРЕСА_4 .
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності № 169366072 від 05.06.2019 року вбачається, що 07.06.2016 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на 37/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Допитана у судовому засіданні 20.07.2022 року у якості свідка сусідка ОСОБА_9 пояснила, що позивач та відповідачка проживали давно з 2006 року. В шлюбі з 2007 року. В 2016 році розлучилися та почали будувати будинок. Всі проживали до 2019 року разом. Будинок будував позивач. В 2019 році відповідачка переїхала до нового будинку. Сусідку ОСОБА_3 не знала. ОСОБА_10 постійно займалася вихованням дитини, робили спільні покупки. Рідко була в гостях у позивача та відповідача. Відпочивала з дітьми. ОСОБА_10 придбала меблі та штори. Кошти не бачила як передавалися за будинок. ОСОБА_12 казала що передавала кошти.
Допитана у судовому засіданні 20.07.2022 року у якості свідка сусідка ОСОБА_13 пояснила, що не підозрювала що розлучені позивач та відповідачка. Будували самі, заплатили гроші за купівлю частини ОСОБА_12 . Будував позивач. Не знала що розлучені. Ходили в гості разом. Знала сусідку ОСОБА_3 , вона хотіла продати. Позивач та відповідачка жили в будинку де і раніше. В будинок відповідачки не заходила. Жили по сусідству до 2008 року. Гроші не бачила як передавала. Не відомо як проживали.
Допитана у судовому засіданні 09.08.2022 року у якості свідка подруга ОСОБА_14 пояснила, що знайомі з 2016 року. До будинку перший раз прийшла у 2017 році. Відпочивала окремо від позивача. Коли в перший раз побачила позивач не пам'ятає. В гостях була декілька разів. Після розлучення позивач та відповідачка окремо проживали в одному будинку. Відповідачка працювала.
Допитаний у судовому засіданні 09.08.2022 року у якості свідка сусід ОСОБА_15 пояснив, що позивач та відповідачка проживали з 2007 року. Бачив як робочі та позивач робили будівельні роботи. До будинку не заходив.
Допитана у судовому засіданні 09.08.2022 року у якості свідка сусідка ОСОБА_16 пояснила, що в 2016 році сусідка ОСОБА_3 подарувала будинок відповідачці. Будинок будувала ОСОБА_12 . Жили окремо. Займався ремонтом будинку. В гостях була кожні 2 тижні. ОСОБА_12 не працювала. Їздили на прогулянку разом. В одній кімнаті проживали чи ні не відомо. Відповідачка наймала працівників для ремонту будинку.
Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які відповідно до ч. 1 ст.7 Сімейного кодексу України регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з положеннями ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, визначає СК України.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Враховуючи, що на частку 50/100 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач зареєстрував право власності 07.07.2009 року, тобто набуто подружжям за час шлюбу, а тому вказане нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Щодо позовних вимог про встановлення факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання договору дарування удаваним суд зазначає наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Аналіз норми частини другої статті 3 СК України у системному зв'язку з пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», дає підстави дійти висновку про те, що для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.
За змістом ст. 60 СК України належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається, крім іншого, і спільністю участі чоловіка, жінки коштами або працею в набутті майна
Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до Закону України №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З указаного вбачається, що обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю в період з 17 лютого 2016 року до 30 вересня 2019 року, оскільки факт, який просить встановити позивач, здебільшого підтверджено лише показами свідків та фотографіями, що за відсутності інших доказів, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 лютого 2018 року справа № 129/2115/15-ц, є недостатнім, а обставини, на які посилається позивач, не підтверджують факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, спільного бюджету, не містять жодних відомостей щодо виникнення між позивачем і відповідачем, відносин притаманних сім'ї.
Також позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що договір дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 був удаваним та насправді був договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Посилання на розписки оплати/отримання грошей в рахунок покупки 37/100 частин будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , суд оцінює критично, оскільки адреса зазначена в цих розписках не збігається з адресою нерухомого майна яке було передано в дар. Окрім того з вказаних розписок не можливо встановити час їх складання, тобто були такії дії вчинені до чи після вчинення договору дарування. Також суд критично ставиться до показань свідків з приводу вчинення договору дорування, оскільки жоден свідок не перебував у нотаріуса під час вчинення договору дарування, а всі обставини цього договору їм відомі лише зі слів сторін по справі.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та досліджених у судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2016 року до 30 вересня 2019 року та визнання договору дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Щодо клопотання представників відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності до позовних вимог про визнання договіру дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним, суд зазначає наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.
Така ж позиція знайшла своє відображення у наступних постановах ВП ВС: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.
Оскільки позовну вимогу про визнання договіру дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 судом не визнано обґрунтованими та доведеними позовна давність застосуванню не підлягає.
З огляду на відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 17 лютого 2016 року до 30 вересня 2019 року та визнання договору дарування від 07 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Галиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 2517 удаваним та договором купівлі-продажу 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 суд приходить до висновку про відсутність підстав і для визнання 37/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 14917249) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вона є похідною від вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання договору дарування удаваним.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. ст. 141, 142 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 141, 263 - 265, 268, 273, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна про визнання договору дарування удаваним, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю - задовольнити частково.
Визнати 50/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 року (реєстраційний номер: 27784229) спільною сумісною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
В решті позову відмовити
Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 2 370 (дві тисячі триста сімдесят) грн. 95 коп., сплачений згідно квитанції № 0.0.2217201126.1 від 02.08.2021 року та квитанції № 0.0.2228734646.1 від 13.08.2021.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 370 (дві тисячі триста сімдесят) грн. 95 коп.
Решту витрат зі сплати судового збору віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мороз Галина Іванівна (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_5);
ОСОБА_4 , (вул. Пушкарівська, 9, м. Харків)
Повний текст рішення складено 28.10.2022 року.
Суддя В. В. Марченко