Справа №295/9966/22
Категорія 156
3/295/3925/22
28.10.2022 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомир Кузнецов Д.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Житомирській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.к. НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
27 вересня 2022 року до Богунського районного суду м. Житомира надійшов матеріал про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серія ААД № 094654 від 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 27 вересня 2022 року о 22 годині 10 хвилин по м-н Перемоги, 13а в м. Житомирі, керував транспортним засобом Nissan Almera номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду для визначення стану сп'яніння відмовився в установленому Законом порядку, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судовому засіданні адвокат Дьяченко А.В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що в матеріалах справи відсутній відеозапис, на якому зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Зауважив, що його підзахисний був пішоходом та не керував автомобілем. За таких підстав, з урахуванням того, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б свідчили про керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, просив закрити провадження у справі через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, про що також подав письмове клопотання.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі внаслідок відсутності складу правопорушення з наступних підстав.
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядаються, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
ОСОБА_1 ставиться у провину порушення вимог п. 2.5 ПДР України, згідно з яким водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З аналізу наведених норм слідує, що для звинувачення особи у вчиненні зазначеного правопорушення необхідно, перш за все, встановити факт управління нею транспортним засобом, а вже потім відмови від проходження огляду на стан сп'яніння.
На підтвердження викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин працівником поліції надано відеозапис з нагрудних камер працівників поліції.
На долученому відеозаписі зафіксоване лише спілкування з ОСОБА_1 , який при цьому перебуває на вулиці на території пішохідної зони та заперечує факт керування транспортним засобом. Висловлює послідовні покази незгоди із фактом керування транспортним засобом.
Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів, зокрема відеофіксації, керування ОСОБА_1 транспортним засобом Nissan Almera номерний знак НОМЕР_2 , та його зупинки перед пред'явленням вимоги про проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Водночас у письмових поясненнях та наданому протоколі ОСОБА_1 заперечував факт керування автомобілем.
За таких підстав, доказів, які б могли об'єктивно та достеменно свідчити про те, що ОСОБА_1 27.09.2022 року, маючи ознаки алкогольного сп'яніння, керував транспортним засобом, суду не надані.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на викладене, за відсутності інших об'єктивних джерел фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню в цій справі, дані, що відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та наявний відеозапис спілкування із ОСОБА_1 не можуть бути покладені в основу судового рішення про визнання винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини та презумпцію невинуватості, передбачену статтею 62 Конституції України, в матеріалах справи відсутні будь-які переконливі та достовірні докази безпосереднього керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не надані такі докази і в ході судового розгляду, що виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, суд не знаходить підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП через відсутність в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247 п. 1, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити, внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з моменту її винесення.
Суддя: Д. В. Кузнецов