Справа № 369/8453/20 Головуючий 1 інстанція - Дубас Т.В.,
Провадження №22-ц/824/3545/2022 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
Іменем України
05 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Сушко Л.П., Олійника В.І.
за участю секретаря: Лободи Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акцірнерного товариства «Альфа-Банк», в особі представника - адвоката Зеленої Наталії Юріївни на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання права власності на зельну ділянку,-
У липні 2020 року представник Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13.06.2008 року ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 10-29/7413 (далі - договір кредиту), за умовами якого відповідач отримала в кредит кошти в сумі 352 718,00 дол. США.
Згідно додаткової угоди № 1 від 03.07.2009 року до договору кредиту суму кредиту було збільшено до 356 929,20 дол. США.
Також, 13.06.2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов'язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: житловий будинок, що складається з 2-х етажн., загальною площею 246,20 кв.м., житловою площею 121,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
03.07.2009 року також було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору у зв'язку із зміною основного зобов'язання.
Через систематичне невиконання відповідачем умов кредитного договору Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб, передбачений ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
09.06.2019 року за АТ «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на передане в іпотеку майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
21.11.2019 року рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк» було затверджено нову редакцію статуту АТ «Альфа-Банк», яка погоджена НБУ 26.11.2019.
Згідно пп.2 п.1.2 розділу першого статуту АТ «Альфа-Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов'язань АТ «Укрсоцбанк».
Згідно даних ЄДРЮОФОП та ГФ, 03.12.2019 року до ЄДР було внесено запис про припинення АТ «Укрсоцбанк», правонаступником зазначено АТ «Альфа-Банк».
Після набуття права власності на предмет іпотеки (житловий будинок), право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485202:02:006:0026, загальною площею 0,0989 га, на якій знаходиться належний позивачу будинок, залишилось за ОСОБА_1 , оскільки така земельна ділянка не була передана в іпотеку як окремий об'єкт права власності.
У позивача відсутня можливість оформити право власності на спірну земельну ділянку, оскільки відповідач відмовляється від будь-яких перемовин з цього приводу.
Представник позивача зазначив, що житловий будинок не може бути відокремлений від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Житловий будинок і земельна ділянка є складовими частинами одного об'єкту, а отже, на думку представника позивача, вважаються однією річчю.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про іпотеку» якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.
Представник позивача зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині 4 ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Як зазначено в позовній заяві, для обслуговування належного позивачу житлового будинку використовується спірна земельна ділянка, у зв'язку з чим на думку представника позивача, з урахуванням її цільового призначення та положень ч. 2 ст. 120 ЗК України, слід дійти висновку, що правовий режим земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на належний позивачу житловий будинок.
Представник позивача просив суд визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0989 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222485202:02:006:0026) за АТ «Альфа-Банк».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про визнання права власності на земльну ділянку - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду Акцірнерним товариством «Альфа-Банк», в особі представника - адвоката Зеленої Наталії Юріївни подано апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції допущено неповне з'ясування фактичних обставин, не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що житловий будинок не може бути відокремлено від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Житловий будинок і земельна ділянка є складовими часинами одного об'єкту, а отже в силу ст. 188 ЦК України вважається однією річчю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як встановлено судом першої інстанції, 21.11.2019 року рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк» було затверджено нову редакцію статуту АТ «Альфа-Банк», яка погоджена НБУ 26.11.2019 року.
Згідно пп.2 п.1.2 розділу першого статуту АТ «Альфа-Банк» є правонаступником всього майна, прав та зобов'язань АТ «Укрсоцбанк».
Згідно даних ЄДРЮОФОП та ГФ, 03.12.2019 року до ЄДР було внесено запис про припинення АТ «Укрсоцбанк», правонаступником зазначено АТ «Альфа-Банк».
13.06.2008 року ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 10-29/7413 (далі - договір кредиту), за умовами якого відповідач отримала в кредит кошти в сумі 352 718,00 дол. США.
Згідно додаткової угоди № 1 від 03.07.2009 року до договору кредиту суму кредиту було збільшено до 356 929,20 дол. США.
Також, 13.06.2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов'язання, іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: житловий будинок, що складається з 2-х етажн., загальною площею 246,20 кв.м., житловою площею 121,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
03.07.2009 року також було укладено договір про внесення змін до іпотечного договору у зв'язку із зміною основного зобов'язання.
Через систематичне невиконання Банком умов кредитного договору Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб, передбачений ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
09.06.2019 року право власності на переданий в іпотеку житловий будинок було зареєстроване за АТ «Укрсоцбанк», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник позивача з посиланням на ст. 120 ЗК України зазначав про необхідність визнання права власності на спірну земельну ділянку, на який розташований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що набуття права власності на жилий будинок тягне за собою перехід права власності на земельну ділянку або її частину, на якій він розміщений.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача); розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до ч.1 ст.120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Пунктом 6 вищезазначеної статті зазначено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.
Статтею 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України чітко визначені істотні умови договору при набутті права власності на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт нерухомості - зазначення розміру та кадастрового номеру земельної ділянки.
Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.
В постанові від 30 вересня 2015 року в справі №6-1003цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою за змістом ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 689/26/17 від 16 червня 2020 року висловила правову позицію про те, що оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, судам необхідно з'ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинку позивача, слід з'ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що під час укладання договору кредиту за № 10-29/7413 та іпотечний договір № 02-10/2351, як були укладені тією ж датою, що і договір купівл-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідач ще не набула права власності на земельну ділянку, і як наслідок - не могла передати в іпотеку майно, що їй не належало.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду щодо їх оцінки. Рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в особі представника - адвоката Зеленої Наталії Юріївни залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2022 року.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: Л.П. Сушко
В.І. Олійник