справа №760/10612/17 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір С.І.
провадження №22-ц/824/3192/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
05 жовтня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь суму основного боргу за договором позики від 02.10.2012 року у розмірі 986 396 грн 84 коп. та судовий збір.
Позов обґрунтовував тим, що 02.10.2012 року ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «Українське інвестиційне товариство» уклали інвестиційний договір №1/348-1, предметом якого є інвестування у будівництво житлового будинку на перетині АДРЕСА_1 , з подальшою передачею у власність ОСОБА_2 житлової однокімнатної квартири в будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 46,60 кв.м. Вартість квартири в договорі була визначена у розмірі 515 722 грн 20 коп., що на той час було еквівалентно 63 700 доларів США.
Позивач зазначав, що з метою сплати вартості вищезазначеної квартири позивач 02.10.2012 року дав в борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка на той момент була дружиною позивача, а також рідною сестрою ОСОБА_2 , грошові кошти у розмірі 393 172 грн 20 коп., що було еквівалентно 48 642 доларів США за курсом НБУ.
Посилався також на те, що 02.10.2012 року позивач в присутності свідка підписали графік (договір) виплат за квартирою АДРЕСА_2 , відповідно до якої Сторони погодили Варіант №4, відповідно до якого ОСОБА_2 повинен був до 10.12.2012 року виплатити 12 450 грн, що на той час було еквівалентно 1 523 доларів США за курсом НБУ; до 16.12.2012 року -
90 000 грн, що на той час було еквівалентно 11 166 доларів США за курсом НБУ; до 29.12.2012 року - 50000 грн., що на той час було еквівалентно 6234 доларів США за курсом НБУ; до 23.01.2013 року - 210 000 грн., що на той час було еквівалентно 25 925 доларів США за курсом НБУ; до 06.02.2013 року - 30 722 грн 22 коп., що на той час було еквівалентно
3 784 доларів США за курсом НБУ, а все разом в сумі складало 48 642 доларів США.
Вказаний графік позивачв вважав документом, який за своєю суттю є договором позики.
Крім того зазначав, що 02.10.2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено усний договір позики, за яким ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 отримувала грошові кошти в розмірі 393 172 грн 20 коп., що було еквівалентно 48 642 доларів США за курсом НБУ, а також несла солідарне зобов'язання з повернення грошових коштів, наданих позивачем, як рідним брату та сестрі для купівлі нерухомого майна.
Вважала також, що факт виникнення відносин позики між сторонами підтверджується фактичним прийняттям відповідачами виконання такого договору, а саме - прийняття від позивача грошових коштів.
Посилався також на те, що відповідачі не стали виконувати умови погодженого графіку, і станом на день подання даної позовної заяви не виплачено у повному обсязі всю грошову суму, що підтверджується Актом звірки виплат за квартирою АДРЕСА_2 від 17.09.2013 року.
Також повідомляв, що 08.12.2015 року ОСОБА_2 підписав Договір відступлення до Інвестиційного договору №1/348-1 від 02.10.2012 року, відповідно до якого надав згоду на переуступку всього комплексу прав та обов'язків на користь іншого інвестора.
Отже, на думку позивача, станом на момент подання позову відповідачами виплачено позивачу лише 93 172 грн, а отже невиплачений залишок складає 300 000 грн, що на момент підписання Акту звірки було еквівалентно 37 532 доларів США, а станом на дату подання даної позовної заяви складає 986 396 грн, у зв'язку з чим він і звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що судом безпідставно не було враховано той факт, що розписка не є єдиним документом, який підтверджує укладання договору позики, разом з цим графік (договір) виплат по квартирі АДРЕСА_2 , що за своєю правовою природою може вважатися таким документом, навіть незважаючи на саму назву документа.
На думку позивача суд першої інстанції належним чином не дослідив правову природу графіку (договору) виплат по квартирі АДРЕСА_2 від 02.10.2012 року та акту звірки виплат по квартирі АДРЕСА_2 від 17.09.2013 року, що призвело до прийняття протиправного рішення за результатами розгляду справи.
Вказує, що належними доказами було підтверджено, що позивачем надавалися кошти ОСОБА_2 , які в свою чергу були отримані позивачем від ТОВ «БСК «БАРЕЛЬЄФ» у вигляді поворотної фінансової допомоги, саме. з метою здійснення інвестування відповідачами у квартиру АДРЕСА_2 .
Наполягає на тому, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, та без додержання норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст.15, 16, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.5, 10-13,76-81, 263 ЦПК України, а тому помилково ухвалив рішення щодо залишення без задоволення позову, яке відповідно підлягає скасуванню.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необгрунтоване рішення всупереч положенням ст.263 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гордієнко Н.П. - представник ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказують, що жодний документ, наявний в матеріалах справи, не посвідчує ні факту передання позивачем ОСОБА_2 грошових коштів, ні прийняття ним обов'язку повернення коштів ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження факту укладання 02 жовтня 2012 року саме договору позики, а отже підстав для стягнення грошових коштів на користь позивача судом не встановлено.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2012 року ОСОБА_1 дав в борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 393172 грн. 20 коп., що було еквівалентно 48642 доларів США за курсом НБУ, з метою виконання ОСОБА_2 зобов'язань за інвестиційним договором №1/348-1, укладеним 02.10.2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «Українське інвестиційне товариство» з виплати вартості квартири в будинку АДРЕСА_2 .
На думку позивача зазначений факт підтверджується графіком виплат за квартирою АДРЕСА_2 від 02.10.2012 року, який підписано позивачем та ОСОБА_2 , а також актом звірки виплат по квартирі АДРЕСА_2 від 17.09.2013 року. Вказаний графік, на думку позивача, є документом, який за своєю суттю є договором позики.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями Глави 71 ЦК України.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч.1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначаються загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч.1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч.1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 369/3340/16-ц та від 06.04.2020 року у справі №464/5314/17.
З'ясовуючи юридичну природу графіку виплат за квартирою №348 від 02.10.2012 року, який на думку позивача є документом, котрий за своєю суттю є договором позики, суд першої інстанції вірно виходив з того, що цей документ не містить даних про отримання відповідачами в борг від позивача грошових коштів, не містить даних про укладення та умови договору позики, про зобов'язання повернути гроші, не є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору.
Не можуть бути визнані такими документами також і акт звірки виплат по квартирі АДРЕСА_2 від 17.09.2013 року та інвестиційний договір від 02.10.2012 року за №1/348-1.
Суд першої інстанції вірно вважав, що зазначені документи не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики як реальної односторонньої оплатної угоди на зазначених позивачем умовах.
Підписання ОСОБА_2 графіку виплат за квартирою АДРЕСА_2 від 02.10.2012 року не підтверджує факту укладення договору позики, оскільки в ньому зазначені лише варіанти арифметичних розрахунків щодо виплат по квартирі АДРЕСА_2 .
На підставі наведенного та з врахуванням вимог ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд дійшов вірного висновку, що між сторонами договір позики, в розумінні зазначених вище вимог закону, не укладався, що свідчить про відсутність між сторонами правовідносин за договором позики.
Інші аргументи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову суд вірно вважав такими, що не відносяться до предмета спору, є необґрунтованим та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
За вимогами ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З врахуванням викладеного, суд вірно вважав, що стороною позивача в суді не доведено та не надано доказів на підтвердження факту укладання 02.10.2012 року саме договору позики, не встановлено підстав для стягнення грошових коштів на користь позивача, а тому судом вірно відмовлено в задоволенні позову за необґрунтованістю.
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.
Також, за вимогами статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону, а тому заява представника відповідача про застосування позовної давності не підлягала задоволенню, оскільки суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 25 жовтня 2022 року.
Головуючий:
Судді: