судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в справі № 314/517/20 (провадження 61-3972св22)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.
Також у жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання (перебування). У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
У травні 2022 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року й ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини разом з нею.
Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року без змін.
Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів, врахувавши, зокрема, тривалість проживання малолітнього сина сторін з батьком, який добросовісно виконує свої батьківські обов'язки, а також висновок органу опіки та піклування і психологічний стан дитини, вважала, що визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
У цій справі встановлено, що сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин за їх взаємною згодою залишився проживати разом з матір'ю, а в червні 2020 року (через чотири місяці після пред'явлення позову в цій справі) ОСОБА_1 відібрав його від матері та вивіз до місця свого проживання. Наведені обставини підтверджені неодноразовими зверненнями ОСОБА_2 до правоохоронних органів, органів опіки та піклування за фактом насильного відібрання у неї дитини та не заперечувалися ОСОБА_1
ОСОБА_1 як на підставу для звернення з позовом про визначення місця проживання дитини з ним посилався на незрозумілі погляди ОСОБА_2 на життя (веганство) та неналежне у зв'язку з цим харчування дитини, а також на можливість забезпечити дитині кращі умови для виховання та розвитку.
У свою чергу, ОСОБА_2 у своєму позові про визначення місця проживання дитини з нею зазначала, що вона піклується про стан здоров'я сина, створила належні умови для його проживання, розвитку та відпочинку, влаштувала його до закладу освіти.
Вирішуючи спір у цій справі, суди, врахувавши висновок психолога Комунального закладу «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги» Запорізької обласної ради № 211 та складений на підставі цього висновку висновок Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області як органу опіки та піклування від 19 жовтня 2020 року, а також висновок спеціаліста-психолога від 17 березня 2021 року, дійшли до беззаперечного висновку про визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Проте такий висновок судів, з яким погодилась колегія суддів, вважаю передчасним, з огляду на таке.
Так, у висновку психологаКомунального закладу «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги» Запорізької обласної ради № 211 (психологічне дослідження проводилося з 21 липня 2020 року по 07 серпня 2020 року, через місяць після відібрання ОСОБА_4 від матері) зазначено, що ОСОБА_4 протягом трьох років проживання з матір'ю зазнав ознак домашнього (фізичного) насильства, що проявлялося у вигляді незадоволення базової життєвої потреби - потреби в харчуванні, оскільки з його слів мати не дозволяла йому їсти м'ясо, рибу, молоко, тоді як батько завжди дозволяє йому їсти багато смачного.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Покладаючи в основу оскаржуваних судових рішень вищевказаний висновок психолога та складений на його підставі висновок органу опіки та піклування, суди не врахували, що такі висновки зроблені на підставі слів п'ятирічної дитини, яка зазначала, що батько завжди дозволяв їй їсти багато смачного, тоді як мати не дозволяла їсти м'ясні та молочні продукти, не зазначили, якими належними та допустимими доказами підтверджується встановлений цими висновками факт вчинення матір'ю фізичного насильства стосовно малолітнього ОСОБА_4 , зважаючи на наявність у матеріалах справи довідок про його задовільний стан здоров'я та рекомендацій лікарів щодо обмеження у вживанні молочних продуктів, а також висновок спеціаліста-психолога від 17 березня 2021 року, згідно з яким факт домашнього насильства над дитиною не знайшов свого підтвердження.
Водночас, відповідно до цього висновкуспеціаліста-психолога, який складений за результатами проведеного 17 березня 2021 року психологічного дослідження, психолог дійшов висновку, що на момент проживання ОСОБА_4 з матір'ю обмежувались його базові потреби в прийнятті повноцінного харчування, оскільки зі слів ОСОБА_4 він їв лише зелені салати, гречку, нічого смачного йому не давали. Також у висновку зазначено, що ОСОБА_4 хоче проживати з батьком, вважає його добрим, зазначав, що любить цукерки і батько йому завжди купує «вкусности», вони з ним відвідують МакДональдз .
Тобто, фактично підставою для висновку судів про те, що дитині краще проживати з батьком є та обставина, що мати є прибічником веганства.
Веганство - спосіб життя, що характеризується повною відмовою від продуктів експлуатації тварин.
У статті 35 Конституції України зазначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Світогляд - форма самосвідомості людини і суспільства, система узагальнених поглядів щодо місця людини у світі та взаємовідносин з ним.
На мою думку, задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 , яка є матір'ю трьох малолітніх дітей, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з нею, суди не врахували право матері на свободу світогляду, не з'ясували, які негативні наслідки для дитини має обраний нею спосіб життя та якими достатніми доказами (окрім слів малолітньої дитини) підтверджується факт, що малолітній ОСОБА_4 під час проживання з матір'ю не отримував належного харчування.
Окрім цього, суди не взяли до уваги поведінку батька ОСОБА_3 , який через чотири місяці після пред'явлення цього позову, незважаючи на погоджену сторонами домовленість щодо проживання дитини з матір'ю та визначений органом опіки та піклування графік побачення батька з дитиною, відібрав дитину від матері, змінив місце проживання та відповідно звичний життєвий режим дитини, не врахували неодноразові звернення матері дитини до державних органів з приводу невиконання ОСОБА_3 рішення органу опіки та піклування, відібрання дитини силоміць від неї у червні 2020 року (у період її вагітності).
За таких обставин вважаю, що суди дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , у зв'язку з чим касаційну скаргу слід було задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя М. Ю. Тітов