Ухвала
25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 202/1935/21
провадження № 61-10372ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 13 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 22 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «ОГХК»), в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - філія «ВГМК» АТ «ОГХК») № 40 від 01 березня 2021 року про визначення дати звільнення заступника директора філії з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за вчинення одноразового грубого порушення» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора філії з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за одноразове грубе порушення, згідно пункту 1 частини першої статті 41 КзпП України; визнати незаконним та скасувати наказ філії «ВГМК» АТ «ОГХК» № 37 від 24 лютого 2021 року про звільнення заступника директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» ОСОБА_1 днем фактичного виходу на роботу з посади заступника директора філії з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за одноразове грубе порушення, згідно першого 1 частини першої статті 41 КзпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії
з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК» або на аналогічній посаді згідно штатного розпису філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з 02 березня 2021 року; стягнути
з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн; стягнути з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня
2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 22 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 до АТ «ОГХК» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ філії «ВГМК» АТ «ОГХК» № 37
від 24 лютого 2021 року про звільнення заступника директора філії з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за вчинення одноразового грубого порушення.
Визнано незаконним та скасовано наказ філії «ВГМК» АТ «ОГХК» № 40
від 01 березня 2021 року про визначення дати звільнення заступника директора філії з безпеки та контролю філії «ВГМК» АТ «ОГХК».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії з безпеки та контролю у філії «ВГМК» АТ «ОГХК».
Стягнуто з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 689 241,60 грн.
Стягнуто з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди
у розмірі 10 000,00 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з АТ «ОГХК» на користь держави судовий збір в сумі 9 798,01 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 726,40 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з АТ «ОГХК» середнього заробітку за один місяць.
21 жовтня 2022року АТ «ОГХК» засобами електронного зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року (надійшла до суду 24 жовтня
2022 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі
ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних
у пунктах 1-5 цієї частини.
Зазначена справа № 202/1935/21 є справою незначної складності, а всі мотивування особи, яка подала касаційну скаргу, вже були предметом розгляду
в судах двох інстанцій і не потребують додаткового перегляду.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена
у розділі І Загальних положень ЦПК України, тому її дія поширюється й на стадію касаційного провадження.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі заявник не зазначає випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, при наявності яких, на його думку, рішення у даній справі підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08, від 09 жовтня 2018 року).
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки
є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки АТ «ОГХК» подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник