Постанова
Іменем України
25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 522/21596/17
провадження № 61-19011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гладишевої Ольги Олександрівни на постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням майна, що перебуває в спільній частковій власності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, ОСОБА_2 (його колишня дружина) та їхній син ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , у рівних частках, а саме по 1/3 кожному.
Вказував на те, що через технічно несправний стан житлового будинку він здійснив його капітальний ремонт. Загальна сума витрат на ремонтно-відновлювальні роботи становить 1 670 128,00 грн, що підтверджується висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження.
Зазначав, що відповідач, усупереч вимогам статті 360 ЦК України, з 2009 року жодним чином не приймала участі у витратах на утримання та збереження вказаного житлового будинку.
Враховуючи, що нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності по 1/3 частки кожному, а відповідач зобов'язана приймати участь у спільних витратах з утримання майна, вважав, що відповідач зобов'язана відшкодувати йому 1/3 їх вартості.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивстягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати, пов'язані з утриманням майна, у розмірі 556 709,33 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року, ухваленим у складі судді Бойчука А. Ю., позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з утриманням майна, у розмірі 556 709,33 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, установивши, що позивач у 2015 році через технічно несправний стан здійснив капітальний ремонт житлового будинку, у якому існувала об'єктивна необхідність, оскільки подальша його безпечна експлуатація була можлива лише після усунення пошкоджень опорядження приміщень, в т.ч. несучих конструкцій, дійшов висновку про те, що відповідно до статті 360 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов'язані з утриманням майна.
Короткий зміст постанови апеляційного суду інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання майна відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, щопозивач згоду іншого співвласника на покращення (поліпшення) спільного майна не отримував, ремонтні роботи здійснював на власний ризик, не надав доказів на підтвердження аварійного стану домоволодіння та необхідності негайного, обов'язкового виконання ремонтних робіт у будинку, а тому він не має права вимоги до іншого співвласника на відшкодування частини понесених ним витрат на ремонт будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гладишева О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що він намагався узгодити з відповідачем проведення ремонту у спільному житловому будинку, однак відповідач уникала отримання будь-яких повідомлень та спілкування з ним.
Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що висновок експерта від 18 жовтня 2017 року не може свідчити про необхідність проведення ремонтних робіт для належного функціонування спільного майна.
Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 322, 360 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року ОСОБА_2 в особі адвоката Судакова В. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 18 серпня 1983 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року.
15 березня 2002 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку, площею 0,0894 га, по АДРЕСА_1 .
11 квітня 2002 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 447 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_2 17 червня 2002 року видано державний акт.
На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побудували житловий будинок.
Відповідно до свідоцтва від 19 квітня 2002 року про право власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , нерухоме майно належить ОСОБА_1 та складається з одного житлового будинку літ. «А», загальною площею 507,00 кв. м, житловою площею 126,8 кв. м.
Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 20 червня 2002 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діяла від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 1/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року у справі № 2-1/529/09 в порядку розподілу спільного сумісного майна, кожному з подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділено у власність, зокрема, по 1/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,00 кв. м, житловою площею 126,8 кв. м.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 у рівних частках, а саме по 1/3 кожному.
У червні 2015 року ОСОБА_1 почав здійснювати ремонтні роботи у вказаному житловому будинку.
14 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до судового експерта із заявою про проведення судового будівельно-технічного дослідження про виявлення пошкоджень у житловому будинку по АДРЕСА_1 та визначення вартості їх відновлення.
За результатами проведеного дослідження, експертом Сікорською О. А. надано висновок № 25/17 судового будівельно-технічного експертного дослідження від 18 жовтня 2017 року, згідно з яким опорядження приміщень 1-го, 2-го та мансардного поверхів будинку АДРЕСА_1 , згідно СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 «Правила оцінки фізичного зносу жилих будинків», відповідають доброму технічному стану, при якому: «Пошкоджень і дефектів не має. Є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елементів і усуваються під час ремонту», фізичний знос внутрішніх опоряджувальних покриттів цих приміщень приймається на рівні 0 %».
Опорядження приміщень підвального поверху будинку АДРЕСА_1 , згідно СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 «Правила оцінки фізичного зносу жилих будинків», відповідають задовільному технічному стану, при якому: «Елементи будівлі в цілому придатні до експлуатації, але потребують ремонту, який найдоцільніший на цій стадії», фізичний знос внутрішніх опоряджувальних покриттів цих приміщень приймається на рівні 35 %.
Такі пошкодження опоряджувального шару в підвальному поверсі на несучих стінах по периметру будівлі як плями, здуття та відшарування оздоблювального шару, ураження корозією, з'являються від потрапляння рідини. Великі обсяги рідини, що потрапляють до будівельних розчинів помітно послабляють їх міцність, що призводить до зменшення адгезії окремих шарів різнорідних покриттів, спричиняють пошкодження будівельних конструкцій як несучих, що в свою чергу може викликати зниження несучої здатності всієї конструкції, так і не несучих конструктивних елементів (наприклад, опорядження, перегородок та т.і.).
Вищезазначені пошкодження в приміщеннях підвального поверху з'явитися із-за порушення герметичності гідроізоляції, її відсутності або наявності високого рівня ґрунтових вод (фундаменти при обстеженні не вскривались).
Згідно методичних рекомендацій «Визначення причин залиття з урахуванням нових технологій та визначення матеріальної шкоди за його наслідками»: «...Огороджувальні конструкції будівель та споруд повинні забезпечувати нормовані метеорологічні умови усередині приміщень. Умови перебування в приміщеннях, де відбулось залиття не відповідають вимогам санітарних норм через підвищену вологість …».
Тобто, необхідно виконати дії з усунення причин потрапляння вологи до будівельних конструкцій, щоб не допустити подальшого псування матеріалів та провести заміну зіпсованих опоряджувальних матеріалів в приміщеннях підвального поверху в житловому будинку.
Опорядження приміщень будинку АДРЕСА_1 , станом на 2015 рік, згідно СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009 «Правила оцінки фізичного зносу жилих будинків», відповідають незадовільному технічному стану, при якому: «Експлуатація елементів будинку можлива лише за умови проведення їх ремонту», фізичний знос внутрішніх опоряджувальних покриттів приміщень приймається на рівні 41 %.
Опоряджувальні матеріали в приміщеннях житлового будинку АДРЕСА_1 , втратили техніко-експлуатаційні показники (міцності, стійкості, надійності, естетичності та ін.) внаслідок життєдіяльності людини з плином часу, дії природно-кліматичних та технологічних факторів і потребували заміни, тобто, проведення поточних ремонтних робіт.
При цьому, несвоєчасне проведення ремонтних робіт спричиняє пошкодження будівельних конструкцій як несучих, що в свою чергу може викликати зниження несучої здатності всієї конструкції, так і не несучих конструктивних елементів (наприклад, опорядження, перегородок та т.і.).
Судовим експертом визначено також роботи, які необхідно виконати ОСОБА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 для усунення виявлених пошкоджень, вже виконані роботи та їх вартість.
Вартість ремонтно-відновлювальних робіт, які ще необхідно буде виконати ОСОБА_1 в приміщеннях житлового будинку для усунення пошкоджень та приведення будівлі в добрий технічний стан, складає 265 896,00 грн.
Загальна сума витрат на ремонтно-відновлювальні роботи, виконані у житловому будинку, становлять 1 670 128,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
При цьому маються на увазі витрати, об'єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків
та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі № 635/516/18-ц (провадження № 61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі № 210/6795/13-ц (провадження № 61-16288св18).
Суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку висновку експерта, який складений на замовлення позивача, від 18 жовтня 2017 року, виходив із того, що вказаний висновок не може свідчити про необхідність проведення ремонтних робіт для належного функціонування спільного майна, оскільки такий проведено станом на 2017 рік, тоді як ремонтні роботи, згідно з матеріалів справи, здійснювалися позивачем у 2015 році, тобто набагато раніше. Крім того, зміст висновку експерта свідчить про те, що такий було здійснено шляхом співставлення стану об'єкта у 2015 році на фотокартках, які надавалися позивачем та стану об'єкту на час проведення експертизи при його дослідженні.
Проаналізувавши вказані норми закону та встановлені у справі обставини, оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази, апеляційний суд правильно виходив із того, що позивач згоду іншого співвласника на покращення (поліпшення) спільного майна не отримував, ремонтні роботи здійснював на власний ризик, не надав доказів на підтвердження аварійного стану домоволодіння та необхідності негайного, обов'язкового виконання ремонтних робіт у будинку, а тому дійшов правильного висновку про те, що позивач не має права вимоги до іншого співвласника (відповідача) на відшкодування частини понесених ним витрат на ремонт будинку.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гладишевої Ольги Олександрівни залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник