Ухвала
Іменем України
21 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 216/437/22
провадження № 61-9654ск22
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року, постановлену суддею Кузнецовим Р. О., та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, постановлену колегію суддів у складі: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР»
(далі - ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР») у січні 2022 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 26 травня 2022 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області прийняв до розгляду та відкрив провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР».
Суд першої інстанції зробив висновок, що позов подано відповідно до вимог статей 175-177 ЦПК України, справа є підсудною Центрально-Міському районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та підлягає розгляду по суті в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою від 27 червня 2022 року Дніпровський апеляційний суд визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на зазначену ухвалу суду першої інстанції.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі не зазначена у переліку ухвал, визначених у статті 353 ЦПК України, та не може бути оскаржена в суді апеляційної інстанції окремо від судового рішення.
За змістом скасованого пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України оскарження ухвал про відкриття провадження у справі з мотивів порушення правил підсудності виключено на підставі Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 30 вересня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, зобов'язати Дніпровський апеляційний суд розглянути апеляційну скаргу заявника.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції поставився до розгляду апеляційної скарги надто формально, адже повернення апеляційної скарги та відмова у її розгляду обмежують його право на судовий захист. До того ж що суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі на підставі позову, який подано від імені юридичної особи, підписано особою, яка не має права на його підписання.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.
Висновки у частині вимог скарги щодо оскарження ухвали суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані
у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
У частині першій статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.
Ухвали суду щодо прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі не входять до переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України.
Тож за змістом статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, ухвали суду першої інстанції щодо прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі, не можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Додатково Суд має врахувати, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не переглядалася судом апеляційної інстанції.
Висновки у частині вимог скарги щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга в частині вимог щодо оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо її незаконності та неправильності.
Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції лише у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Частина перша статті 353 ЦПК України встановлює вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності в цьому переліку не зазначена, оскільки пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України виключений на підставі Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) зроблено висновок про те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тож означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не зазначених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17
(провадження № 61-19138сво18) зазначив, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції, яка відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Встановивши, що ухвала Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року про відкриття провадження у справі не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України підстав для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала у 2022 році.
Верховний Суд зробив висновок, що немає будь-яких підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а тому право заявника на доступ до правосуддя судом апеляційної інстанції не порушено.
Варто врахувати, що повернення апеляційної скарги, яка подана на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, не позбавляє заявника права на апеляційне оскарження та не порушує його права на судовий захист, оскільки він не позбавлений можливості включити свої заперечення на таку ухвалу до апеляційної скарги на судове рішення по суті справи у разі незгоди з таким судовим рішенням.
Загальні висновки
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини
(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року є необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі, якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак