Постанова
Іменем України
21 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 753/17993/19
провадження № 61-12608св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело-1»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткове рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року в складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до nовариства з обмеженою відповідальністю «Джерело-1» (далі - ТОВ «Джерело-1») про зобов'язання виконати умови договору в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення зобов'язання та стягнення пені за прострочку виконання зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з 2004 року є власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та на якій ним побудовано будинок. 01 серпня 2007 року між ним та ТОВ «Джерело-1» укладений договір № Т-10 «Про підключення до вуличних мереж водопостачання для приватних будинків по АДРЕСА_2 », відповідно до умов якого позивач зобов'язався внести грошові кошти для оплати витрат будівництва водонапірної станції з свердловиною та вуличної водопровідної мережі в сумі 25 000 грн за узгодженим графіком. Також він зобов'язався підписати з виконавцем договір про участь у витратах на експлуатацію водопровідних мереж. В свою чергу, згідно умов вказаного договору відпоідач (виконавець) зобов'язався оформити дозвіл на підключення будинку до водопроводу. Після отримання цього дозволу позивач самостійно повинен організувати будівництво водопостачання від розподільчого колодязя вуличного водопроводу до свого будинку АДРЕСА_3 трубою діаметром 32 мм та встановити регулятор тиску води і гідроакумулятор об'ємом 300 літрів, а після підключення до водопроводу споживати воду у розрахунку 1 куб. м на годину, розрахунки проводити згідно показань лічильника, встановленого в розподільчому колодязі. Таким чином, дозвіл ТОВ «Джерело-1» на підключення вказаного будинку до водопроводу є передумовою підключення будинку за вказаною адресою до вуличного водопроводу. Також відповідач взяв на себе також зобов'язання забезпечити водопостачання цього будинку від збудованих мереж на АДРЕСА_2 , в означеному договором об'ємі, здійснювати ремонт і обслуговування цих мереж. Відповідно пункту 3.5. статті 3 цього договору дозвіл ТОВ «Джерело-1» на підключення окремо до кожної мережі надається письмово при умові повної оплати вартості згідно договору та укладення договору на оплату експлуатаційних витрат. Позивач виконав умови вказаного договору, в тому числі в повному обсязі сплатив на користь ТОВ «Джерело-1» грошові кошти за умовами договору, а відповідач не виконав його умов. Після повної оплати коштів за договором у сумі 25 000 грн, зокрема, 15 вересня 2007 року - 15 000 грн та 29 грудня 2007 року - 10 000 грн. На виконання приписів підпункту 2.1.3. пункту 2.1. статті 2 цього договору, він підписав з відповідачем договір № Т-10 від 29 грудня 2007 року про участь у витратах на експлуатацію електричних і водопровідних мереж. Матеріали справи містять копії квитанцій до прибуткового касового ордеру про прийняття відповідачем від нього готівкових коштів на загальну суму 25 000 грн на виконання умов договору. Його неодноразові письмові звернення до ТОВ «Джерело-1» про необхідність виконання умов договору про підключення до водопроводу і негайне підключення будинку АДРЕСА_3 до мереж водопостачання залишилися без виконання. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань йому завдано моральну шкоду.
ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача: протягом 20 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили виконати свої зобов'язання по договору від 01 серпня 2007 року № Т-10 «Про підключення до вуличних мереж водопостачання для приватних будинків по АДРЕСА_2 », а саме: надати йому дозвіл на підключення до водопровідної мережі будинку АДРЕСА_3 ; надати йому технічні умови для підключення будинку АДРЕСА_3 із зазначенням умов для вводу; визначити місця приєднання, місця розташування водомірного вузла, умови для влаштування проміжного резервуара (гідроакумулятора), технічні вимоги до запірної арматури, приладу обліку; узгодити з позивачем графік підключення та виділити свого представника для участі в підключенні вказаного будинку до водопостачання в розподільчому колодязі вуличної водопровідної мережі й опломбування облікових приладів; підключити будинок АДРЕСА_3 до мереж водопостачання колективного користування на АДРЕСА_2 ; забезпечити водопостачанням вказаного будинку від збудованих мереж відповідно умовам договору;
Також просив стягнути з відповідача на його користь 10 000 грн грошового відшкодування моральної шкоди та пеню у розмірі 274 500 грн.; відновити становище, яке існувало до порушення відповідачем умов договору № Т-10 від 29 грудня 2007 року, зобов'язавши ТОВ «Джерело-1» повернути 21 668 грн, як безпідставно набуті - оплачені ним за невиконані відповідачем роботи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Джерело-1» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 400 грн.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ «Джерело-1» про зобов'язання виконати умови договору в натурі, відновлення становища, яке існувало до порушення зобов'язання, та стягнення пені за прострочку виконання зобов'язання у зв'язку із їх безпідставністю.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача заявлених відповідачем судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, суд виходив із їх обгрунтованості та доведеності. Позивачем не було заявлено клопотання про зменшення їх розміру.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційні скарги адвоката Дудара В. В., який діє від імені та інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м.Києва від 18 грудня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності та необгрунтованості заявлених позовних вимог. Разом із цим за висновками апеляційного суду, судом першої інстанції також було належним чином розподілено судові витрати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткове рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткове рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткове рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року і витребував справу з суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткового рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
01 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Джерело-1» укладено договір № Т-10 «Про підключення до вуличних мереж водопостачання для приватних будинків по АДРЕСА_2 », предметом якого було підключення до мереж водопостачання колективного користування по АДРЕСА_2 , згідно проектів та сплати витрат на будівництво мереж у розмірах і терміни згідно договору за підключення до мереж.
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 цього договору ОСОБА_1 зобов'язався внести кошти для оплати витрат будівництва водонапірної станції зі свердловиною та вуличної водопровідної мережі в сумі 25 000 грн. в наступні терміни: до 01 серпня 2007 року - 5 000 грн, до 01 вересня 2007 року - 5 000 грн, до 01 жовтня 2007 року - 5 000 грн, до 01 листопада 2007 року - 5 000 грн, до 01 грудня 2007 року - 5 000 грн.
За пунктом 4.1 вказаного договору, останній набирає чинності з часу внесення коштів на розрахунковий рахунок виконавця та діє до часу підписання договорів на експлуатацію та отримання дозволів товариства (відповідача) на підключення вказаних в договорі мереж. У випадку невиконання терміну першого платежу договір втрачає чинність.
29 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Джерело-1» укладено договір № Т-10 про участь у витратах на експлуатацію електричних та водопровідних мереж, предметом якого є забезпечення обслуговування та поточний ремонт вуличних, електричних та водопровідних мереж, скважин і утримання в належному санітарному стані території АДРЕСА_2 для створення мешканцями належних умов проживання.
Відповідно до умов указаного договору відповідач зобов'язувалося забезпечити виконання комплексу робіт по обслуговуванню та поточному ремонту КТП № 6215, № 6216, розподільчих вуличних електричних мереж, водонапірної станції зі свердловиною та водопровідних мереж по АДРЕСА_2 , до яких підключений будинок ОСОБА_1 .
На підставі підпункту 2.2.4. пункту 2.2. договору ОСОБА_1 зобов'язався своєчасно до 10 числа кожного місяця вносити плату на рахунок підприємства в розмірах, визначених розрахунками та чинним законодавством за надані послуги.
За пунктом 5.1. цього договору ОСОБА_1 сплачує кошти згідно рахунків за послуги та витрати підприємства по фактичних витратах на надання цих послуг; при відсутності послуги та витрат на неї, плата не нараховується, а при наданні додаткової послуги щомісячна плата збільшується згідно розрахунків.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України в редакції на час укладення спірного договору).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суди встановили, що 01 серпня 2007 року між сторонами був укладений договір № Т-10 «Про підключення до вуличних мереж водопостачання для приватних будинків по АДРЕСА_2 ».
Предметом цього договору є підключення до мереж водопостачання колективного користування по АДРЕСА_2 , згідно проектів, та сплати витрат на будівництво мереж у розмірах і терміни згідно договору, за підключення до мереж.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов вказував, що виконав умови цього договору, в тому числі: в повному обсязі сплатив на користь ТОВ «Джерело-1» грошові кошти, зазначені в підпункті 2.1.1. пункту 1.1. статті 2 договору, а відповідач в свою чергу, порушив умови договору та не виконав його умов. Після повної оплати коштів, а саме, 15 вересня 2007 року - 15 000 грн та 29 грудня 2007 року - 10 000 грн, сторони підписали договір № Т-10 від 29 грудня 2007 року про участь у витратах на експлуатацію електричних і водопровідних мереж. Представник відповідача заперечував проти того, що між сторонами виникли будь-які зобов'язання за договором від 01 серпня 2007 року № Т-10, оскільки ТОВ «Джерело-1» коштів на виконання умов цього договору від ОСОБА_1 не отримувало.
Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. вказаного договору споживач (позивач) зобов'язався внести грошові кошти для оплати витрат будівництва водонапірної станції з свердловиною та вуличної водопровідної мережі в сумі 25 000 грн у наступні терміни: до 01 серпня 2007 року - 5 000 грн, до 01 вересня 2007 року - 5 000 грн, до 01 жовтня 2007 року - 5 000 грн, до 01 листопада 2007 року - 5 000 грн, до 01 грудня 2007 року - 5 000 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору, останній набирає чинності з часу внесення коштів на розрахунковий рахунок виконавця та діє до часу підписання договорів на експлуатацію та отримання дозволів відповідачем на підключення вказаних в договорі мереж. У випадку невиконання терміну першого платежу договір втрачає чинність.
Тобто, укладеним між сторонами договором, підписавши який вони погодилися з його умовами, чітко передбачено порядок та строки оплати за договором та набрання ним чинності.
Суди встановили, що у справі містяться копії квитанцій до прибуткового касового ордеру про прийняття ТОВ «Джерело-1» від ОСОБА_1 коштів: 15 вересня 2007 року - 15 000 грн «за підключення до скважини водопостачання» та 29 грудня 2007 року - 10 000 грн «за підключення до скважини». Тобто з цих доказів видно допущення позивачем прострочення терміну оплати першого платежу за договором.
Разом із цим, договором передбачено внесення коштів на розрахунковий рахунок відповідача, проте згідно виписок про рух коштів по банківському рахунку ТОВ «Джерело-1» за період з 01 серпня 2007 року до 31 грудня 2007 року відсутні відомості про зарахування грошових коштів у вказаних позивачем сумах від платника ОСОБА_1 .
Таким чином, суди обґрунтовано вважали, що позивачем не доведено належними доказами, що сплачені ним кошти надійшли на розрахунковий рахунок відповідача, а також врахували, що надані позивачем докази оплати коштів свідчать, що така оплата була здійснення з простроченням (не в строки, визначені в договорі), що згідно умов договору (пункт 4.1) має наслідком втрату чинності договором та як наслідок - відсутності у відповідача обов'язку його виконувати.
Відповідні умови договору про порядок та строки оплати позивачем коштів недійсними не визнавалися, і протилежного позивачем не доведено.
Отже, суди правильно відмовили у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ «Джерело-1» протягом 20 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили виконати свої зобов'язання по Договору від 01.08.2007 року № Т-10 «Про підключення до вуличних мереж водопостачання для приватних будинків по АДРЕСА_2 ».
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Позивач заявляючи вимогу до відповідача про стягнення неустойки, посилався на частину п'яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживача».
Відповідно до цієї норми у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Суди правильно визнали дану позовну вимогу позивача безпідставною, оскільки встановлено, що спірний договір не набрав чинності, а тому у відповідача відсутній обов'язок його виконувати, відтак і не настали правові наслідки у виді сплати штрафних санкцій за порушення йому умов, зокрема, пені. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про зобов'язання виконати умови договору, в задоволенні якої судом було відмовлено, а тому суди дійшли обґрунтовано висновку, що в задоволення цієї вимог також слід відмовити.
Також суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення відповідачем умов договору від 29 грудня 2007 року № Т-10 про участь у витратах на експлуатацію електричних та водопровідних мереж, шляхом зобов'язання ТОВ «Джерело-1» повернути позивачу кошти - 21 668 грн за оплачені позивачем, але не виконані відповідачем роботи, враховуючи таке.
Суди встановили, що 29 грудня 2007 року між сторонами укладено договір № Т-10 про участь у витратах на експлуатацію електричних і водопровідних мереж. Предметом вказаного договору є забезпечення обслуговування та поточного ремонту вуличних, електричних та водопровідних мереж, скважини і утримання в належному санітарному стані території вул. Лісова, Демидівська, пров. Інженерний, Ялинковий для створення мешканцями належних умов проживання.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався забезпечити виконання комплексу робіт по обслуговуванню та поточному ремонту КТП № 6215 та № 6216, розподільчих вуличних електричних мереж, водонапірної станції зі свердловиною та водопровідних мереж по вул. Лісова, Демидівська, пров. Інженерний, Ялинковий, до яких підключений будинок позивача (споживача).
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. цього договору позивач зобов'язався своєчасно до 10 числа кожного місяця вносити плату на рахунок Підприємства в розмірах, визначених розрахунками та чинним законодавством за надані послуги. Споживач сплачує кошти згідно рахунків за послуги та витрати відповідача по фактичних витратах на надання цих послуг; при відсутності послуги та витрат на неї, плата не нараховується, а при наданні додаткової послуги щомісячна плата збільшується згідно розрахунків (пункт 5.1. договору).
Позивач, мотивуючи ці вимоги вказував, що ним безпідставно сплачено грошові кошти на користь ТОВ «Джерело-1» в сумі 21 668 грн, зокрема, з 01 січня 2008 року до 31 грудня 2016 року - 13 668 грн та з 01 січня 2017 року до 31 серпня 2019 року - 8 000 грн за утримання водопровідних мереж будинку АДРЕСА_3 .
Однак, суди встановили, що відповідні кошти були зараховані відповідачем як оплату за користування електромережами ТОВ «Джерело-1», про що відповідач повідомляв позивача листом від 03 вересня 2019 року та пропонував провести звірку сплачених коштів за квитанціями. Ці обставини позивачем не спростовані, а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати ці кошти як такі, що безпіставно набуті ТОВ «Джерело-1».
Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суди, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, обґрунтовано вважали безпідставними заявлені позивачем позовні вимоги у повному обсязі.
Щодо вирішення стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції було правильно вирішено питання стягнення з позивача на користь ТОВ «Джерело-1» понесених витрат на правничу допомогу в сумі 12 400 грн.
За пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Суди встановили, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представник ТОВ «Джерело-1» надав копію договору про надання правової допомоги № ЮО-13/2018 від 17 березня 2018 року, укладеного із адвокатом Андрієнком С.В., копію додаткової угоди до вказаного договору від 03 грудня 2019 року, копію звіту про надання правничої допомоги у цій справі, де зазначено найменування послуг, кількість затрачених годин та вартість послуги; копію акту надання послуг за договором № ЮО-13/2018, що підписаний сторонами та копію квитанції № 1131121 від 11 грудня 2020 року на суму 12 400 грн, з призначення платежу - оплата за надання правової допомоги у справі № 753/17993/19.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду даного питання судом першої інстанції 18 грудня 2020 року, до суду не з'явиввся, не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу (або інших заяв з метою підготовки та подання заперечення на цю заяву відповідача).
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Джерело-1» 12 400 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановивши належним чином фактичні обставини справи, дійшов належного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог. Крім того, суди правильно здійснили розподіл судових витрат.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі № 338/180/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів про визнання укладеним договору підряду та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні цих вимог, вказав, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами; у такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.
У справі № 390/34/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.
У справі № 322/1178/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - зобов'язання повернути земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку договору оренди землі.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.
Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень судів з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами постановлено оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріальному та процесуальному сенсах.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено законні і обґрунтовані судове рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Судами повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, додаткове рішення Дарницького районного суд міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук