Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 726/432/20
провадження № 61-3406св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
Короткий зміст вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на Ѕ частину в цьому майні.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що сторони у період з 28 вересня 2002 року по 06 березня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 06 березня 2012 року (справа № 2-154/2012).
16 квітня 2003 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відсоток готовності якого складав 56%. Згідно із умовами договору право власності на відчужуваний будинок переходило до ОСОБА_2 із покладенням на неї обов'язку в тримісячний термін виготовити документи на право користування земельною ділянкою та переоформити дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт у міській інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю та зареєструвати цей договір після здачі в експлуатацію будинку в Чернівецькому комунальному БТІ. Вказане положення було включено до договору згідно з рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 260/8 від 08 квітня 2003 року.
Кошти на придбання вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку у розмірі 35 517,00 грн були в розпорядженні подружжя у зв'язку із продажем ОСОБА_1 13 лютого 2003 року 1/3 частини належної йому квартири, яка перейшла йому у спадок 13 серпня 2002 року.
На підтвердження укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку також свідчить договір завдатку від 22 березня 2003 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_4 , ОСОБА_5 завдаток у розмірі 1 000,00 дол. США на доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , в рахунок належних до сплати 11 000,00 дол. США.
Земельна ділянка, яка була складовою договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року, їй присвоєно кадастровий номер 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
На день подання позову незавершений будівництвом будинок складається із: цокольного поверху загальною площею - 124,8 кв. м; першого поверху - загальною площею - 125,4 кв. м (60,8 кв. м житлова); другого поверху - загальною площею - 132,8 кв. м (67,1 кв. м житлова). Усього по будинку: загальна площа 383 кв. м (127,9 кв. м житлова).
У період з квітня 2004 року по жовтень 2010 року на земельній ділянці самовільно збудовано гараж, вигрібну яму та огорожу.
Згідно із висновком експерта від 05 вересня 2016 року сукупна вартість майна колишнього подружжя, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та складається з незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ. «А», загальною площею 383 кв. м, зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2, огорожі № 3, становить 2 222 354,00 грн, (без врахування ПДВ).
З кінця 2010 року подружжя не проживає однією сім'єю.
Позивач без судового втручання позбавлений одноосібної можливості проведення державної реєстрації незавершеного будівництвом будинку, оскільки титульним володільцем як земельної ділянки, так і об'єкта незавершеного будівництва є відповідачка, і виключно вона може завершити процедуру реєстрації об'єкта нерухомості
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачною будівництва, а також будівельні матеріали та приладдя, використані у створенні об'єктів незавершеного будівництвом житлового будинку літ. «А», загальною площею - 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); гаража літ. «Б»; вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, вартістю 2 222 354,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 01 грудня
2020 року у складі судді Байцар Л. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачною будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельні матеріали та приладдя, використані у створенні об'єктів незавершеного будівництвом житлового будинку літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, загальною вартістю 2 222 354 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини земельної ділянки загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку: літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м
(з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, загальною вартістю 2 222 354 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця таке будівництво, а тому дійшов висновку, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 01 грудня
2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Визнаючи спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 самочинно збудовані гараж літ. Б, вигрібну яму № 2, огорожу № 3, судом першої інстанції не враховано, що для визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом права спільної сумісної власності подружжя необхідно встановити, чи не відноситься такий об'єкт до самочинного будівництва, оскільки, якщо будівництво є самочинним, то визнати право власності на нього як на об'єкт незавершеного будівництва неможливо.
Разом із тим, у справі відсутній висновок будівельно-технічної експертизи, або інші належні докази, які б підтверджували вартість та обсяг будівельних матеріалів, що використані для побудови указаного житлового будинку, для можливості визнання права на будівельні матеріали та обладнання.
При ухваленні рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив усі обставини справи, оскільки у разі вирішення спору з приводу визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання у рішенні суду слід зазначати ці матеріали та обладнання, деталізувати та конкретизувати перелік, найменування, обсяг, вартість використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані при будівництві цього об'єкту нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року та залишити в силі рішення місцевого суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з'ясовано обставини справи.
Судом не взято до уваги ту обставину, що спірний об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів і чинним законодавством при вирішенні питання про їх поділ не передбачено вимоги детально вказувати конкретний обсяг будівельних матеріалів використаних у процесі будівництва.
Судове рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі
№ 310/11746/13-ц та від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц.
Також заявник звертає увагу на те, що йому не було роз'яснено право на заявлення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.
Крім того, заявник стверджує, що розгляд справи в апеляційному суді було проведено без його участі.
Провадження у суді касаційної інстанції
29 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
12 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу іншим учасником справи до Верховного Суду не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 28 вересня 2002 року, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького управління юстиції, актовий запис № 1373.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 06 березня 2012 року шлюб було розірвано (а. с. 25-26).
16 квітня 2003 року, під час перебування сторін у шлюбі, було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , готовність якого складав 56% (а. с. 21-22).
За умовами вказаного договору право власності на відчужуваний будинок переходило до ОСОБА_2 із покладенням на неї обов'язку в тримісячний термін виготовити документи на право користування земельною ділянкою та переоформити дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт в міській інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та зареєструвати цей договір після здачі в експлуатацію будинку в Чернівецькому комунальному БТІ, вказане положення було включено до договору згідно з рішенням виконкому Чернівецької міської ради № 260/8 від 08 квітня 2003 року.
Відповідно до акту на землю ЯЕ 360231 від 24 лютого 2009 року земельна ділянка, яка є складовою частиною договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року, їй присвоєно кадастровий номер 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
Згідно із наданими копіями квитанцій (за період із квітня 2004 року по жовтень 2010 року) вбачається фінансування завершення будівництва будинку та створення нових об'єктів незавершеного будівництва (гараж, вигрібна яма, огорожа) за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 56-113).
Встановлено, що з первинного об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, придбаного подружжям 16 квітня 2003 року, процент готовності якого складав 56%, об'єкт незавершеного будівництва доведений до стану будівельної готовності 93%, і на день подання позову складається з: цокольного поверху загальною площею 124,8 кв. м; першого поверху загальною площею 125,4 кв. м (з них 60,8 кв. м - житлова); другого поверху загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); усього у будинку: загальна площа 383 кв. м (з них 127,9 кв. м - житлова).
Згідно із технічним паспортом на домоволодіння на АДРЕСА_1 на земельній ділянці самовільно збудовано: гараж літера «Б», вигрібну яму та огорожу.
За висновком експерта від 05 вересня 2016 року сукупна вартість майна колишнього подружжя, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що складається з незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ А, загальною площею 383 кв. м зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаража літ. Б, вигрібної ями № 2, огорожі № 3, за ринковою вартістю об'єкта оцінки становить 2 222 354,00 грн (без урахування ПДВ) (а. с. 29-46).
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав щодо об'єкта незавершеного будівництва, врахуванню підлягають особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду 28 квітня 2022 року у справі № 1319/10432/2012 (провадження № 61-3529св21).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Системне тлумачення категорій «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об'єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 569/5126/19 (провадження № 61-3815св22).
За частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
За наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва,до реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва (постанова Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18).
Не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, і підстав для відступу від цієї позиції немає. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц (провадження № 61-303св19).
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-338цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 509/2669/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 157/1722/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 560/542/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 671/1453/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами (постанови Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 363/423/17 (провадження № 61-16391св20), від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц (провадження № 61-303св19)).
Установивши, що спірне домоволодіння, процент готовності якого на момент купівлі складав 56%, було фактично добудовано (реконструйовано; доведено до стану будівельної готовності - 93%) колишнім подружжям, та є об'єктом незавершеного будівництва, суд першої інстанції з огляду на заявлені вимоги про поділ будівельних матеріалів та приладдя, дійшов висновку про визнання спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельних матеріалів та приладдя, що були використані у створенні об'єктів незавершеного будівництва - житлового будинку літ. «А», гаража літ. «Б»; вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, земельної ділянки, на якій розташовано об'єкти незавершеного будівництва, а також про визнання права власності по Ѕ частині за кожним із них на ці матеріали та земельну ділянку.
Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що якщо будівництво є самочинним, то визнати право власності на нього як на об'єкт незавершеного будівництва неможливо, а відсутність висновку будівельно-технічної експертизи, або інших належних доказів, які б підтверджували вартість та обсяг будівельних матеріалів, використаних для побудови спірного житлового будинку, унеможливлює визнання права на будівельні матеріали та обладнання, які були використані для будівництва незавершеного житлового будинку.
Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що позивач у цій справі ставив питання про визнання права власності саме на будівельні матеріали та приладдя, що були використані у створенні об'єктів незавершеного будівництва, а не про визнання права власності на сам об'єкт незавершеного будівництва.
Висновки апеляційного суду про те, що місцевий суд не конкретизував вид будівельних матеріалів, використаних у будівництві, є необґрунтованими, оскільки із резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що суд вирішив поділити саме ті матеріали, які були використані у процесі будівництва житлового будинку літ. «А», гаражу літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, тобто зазначив конкретне майно, на яке були використані будівельні матеріали для його будівництва.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 310/11746/13-ц (провадження № 61-1504св21), на неврахування яких судом апеляційної інстанції посилається заявник у поданій касаційній скарзі (заявником помилково вказана дата постанови Верховного Суду у вказаній справі, а саме 17 червня 2021 року).
Порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за приписами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Одночасно частиною третьою статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Отже, об'єкт незавершеного будівництва за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).
Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
За частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
З матеріалів справи видно, що сторони під час перебування у шлюбі придбали незавершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , готовність якого складав 56%.
Згідно з актом на землю серії ЯЕ № 360231 від 24 лютого 2009 року земельна ділянка, яка була складовою частиною договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року із присвоєнням кадастрового номеру 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
Отже, спірний будинок добудовувався сторонами на земельній ділянці, що була відведена саме для цієї мети.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Таким чином, поняття «об'єкт незавершеного будівництва» (частина третя статті 331 ЦК України) та «самочинно збудований об'єкт» (частина перша статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.
Як зазначено вище, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна за рішенням суду.
У той же час об'єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва чи його поділу не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) у розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Як встановлено судом першої інстанції у цій справі, заявлені позивачем вимоги не обґрунтовані приписами статті 376 ЦК України, а визнання за судовим рішенням у порядку поділу спільного майна подружжя права власності цієї особи на Ѕ частки об'єкта незавершеного будівництва ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна.
Апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку наведеного вище не врахував.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на таке.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просив:
визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, з кадастровим номером 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачною будівництва, а також будівельні матеріали та приладдя, використані у створенні об'єктів незавершеного будівництвом житлового будинку літ. «А», загальною площею - 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); гаражу літ. «Б»; вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, вартістю 2 222 354,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку літ. «А», загальною площею - 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); гаражу літ. «Б»; вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, вартістю 2 222 354,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи встановлено, що з первинного об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, придбаного подружжям 16 квітня 2003 року, відсоток готовності якого складав 56%, об'єкт незавершеного будівництва доведений до стану будівельної готовності 93%, і на день подання позову складається з: цокольного поверху загальною площею 124,8 кв. м; першого поверху загальною площею 125,4 кв. м (з них 60,8 кв. м - житлова); другого поверху загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова); усього у будинку: загальна площа 383 кв. м (з них 127,9 кв. м - житлова).
За висновком експерта від 05 вересня 2016 року сукупна вартість майна колишнього подружжя, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що складається з незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ А, загальною площею 383 кв. м зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаражу літ. Б, вигрібної ями № 2, огорожі № 3, за ринковою вартістю об'єкта оцінки становить 2 222 354,00 грн (без урахування ПДВ).
Разом із тим, місцевий суд, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку: літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, загальною вартістю 2 222 354,00 грн, не обґрунтував чому вартість 1/2 частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку: літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3 є ідентичною вартості всього незавершеного будівництвом двоповерхового з цокольним поверхом цегляного житлового будинку літ А, загальною площею 383 кв. м зі ступенем будівельної готовності 93%, цегляного гаража літ. Б, вигрібної ями № 2, огорожі № 3.
Суд апеляційної інстанції, належним чином не перевірив всі обставини справи та висновки суду першої інстанції щодо встановлення дійсної вартості 1/2 частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва, а саме житлового будинку: літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ її частину, суд апеляційної інстанції не навів належного обґрунтування підстав для залишення цих позовних вимог без задоволення, обмежившись тим, що вказані вимоги є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню разом із визнанням права власності на самочинно збудований об'єкт на земельній ділянці до отримання права власності на цей об'єкт.
Колегія суддів звертає увагу, що спірна земельна ділянка є складовою частиною договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку від 16 квітня 2003 року, належним чином оформлена 24 лютого 2009 року та їй присвоєно кадастровий номер 7310136900:68:002:0245, із цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
За таких обставин вказана земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Щодо решти доводів касаційної скарги
Доводи заявника про те, що йому не було роз'яснено право на заявлення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи колегія суддів до уваги не бере з огляду на положення статей 12, 13 ЦПК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ЦПК України.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу, роз'яснює учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Права та обов'язки учасників справивизначені статтями 43, 49 ЦПК України, якими сторона розпоряджається на власний розсуд.
Отже, сприяння суду у проведенні судової експертизи полягає лише у роз'ясненні такого права, а не в примушуванні сторони здійснення такої дії, що може розцінюватись як упередженість.
Заявнику було роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, визначені ЦПК України, тому невчинення заявником процесуальної дії щодо заявлення клопотання про призначення судової експертизи не можна вважати порушенням норм процесуального права судом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що розгляд справи в апеляційному суді відбувся без його участі.
Відповідно до частини п'ятої, пункту 2 частини сьомої, пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п'ята статті 130 ЦПК України).
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 двічі повідомлявся апеляційним судом про місце, день і час слухання справи в апеляційному суді (а.с. 222, 223, 228, 229) на адресу, зазначену ним у позовній заяві ( АДРЕСА_2 ), але поштова кореспонденція повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частини 1 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Водночас колегія суддів враховує, що представниця заявника - ОСОБА_7 була належно повідомлена про місце, день і час слухання справи в апеляційному суді, однак до суду не з'явилась, а про причини неявки суд не повідомила (а. с. 225).
Частиною другою статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Пунктом 1 частини третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін щодо вимог позивача та сприяти встановленню дійсної вартості 1/2 частини будівельних матеріалів та приладдя, використаних у створенні об'єктів незавершеного будівництва житлового будинку: літ. «А», загальною площею 132,8 кв. м (з них 67,1 кв. м - житлова), гаража літ. «Б», вигрібної ями № 2 та огорожі № 3.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук