Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 204/1482/20
провадження № 61-5845св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: державний реєстратор виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченко Дмитро Сергійович, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Трітек Сервіс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року у складі судді Приваліхіної А. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю. Куценко Т. Р., Пищиди М. М.,
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Д. С., Резнікова П. П., Товариства з обмеженою відповідальністю «Трітек Сервіс» (далі - ТОВ Трітек Сервіс»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява Дніпровської міської ради мотивована тим, що з листа Департамента по роботі з активами Дніпровської міської ради від 19 вересня 2019 року № Б-24/1 стало відомо про те, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомості майна щодо об'єкта нерухомого майна, державним реєстратором Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1818696512101, номер запису про право власності: 31334943 від 16 квітня 2019 року, на АДРЕСА_1 .
Вказаний запис внесено на підставі технічного паспорта № 469 від 11 вересня 2017 року, виданого ТОВ «Домос Буд». Водночас технічний паспорт - це документ, який має виключно інформаційний характер про об'єкт нерухомості та не може бути підставою для виникнення права власності.
Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розташоване нерухоме майно, належить територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.
Зазначена ділянка не передавалася ОСОБА_1 під будівництво нерухомого майна, право власності чи користування за ним на неї не оформлювалося.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2020 року № 202011802, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1818696512101, ОСОБА_1 відчужив спірне майно до статутного капіталу ТОВ «Трітек Сервіс» на підставі акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року, а власником об'єкта стало ТОВ «Трітек Сервіс».
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, однак з огляду на те, що ОСОБА_1 порушено цей порядок, є підстави вважати, що у ОСОБА_1 не виникло право власності на вказаний житловий будинок.
Посилаючись на зазначені обставини, Дніпровська міська рада просила суд:
- визнати недійсним акт приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року, за яким ТОВ «Трітек Сервіс» набуло право власності на зазначене нерухоме майно;
- припинити право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна;
- скасувати записи про право власності № 32128442 та № 31334943;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року позовні вимоги Дніпровської міської ради залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання акта приймання- передачі нерухомого майна № б/н від 19 червня 2019 року недійсним, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо припинення права власності на об'єкт нерухомого майна 1818696512101 та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна записів про право власності за ОСОБА_1 (№ 31334943) та ТОВ «Трітек Сервіс» (№ 32128442), суд першої інстанції виходив із того, що вказані вимоги є похідними від вимог про визнання акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року недійсним, враховуючи, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі і до нього позивачем не заявлено позовних вимог.
У частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для подальшого використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд, суд першої інстанції зазначив, що вказана вимога є похідною від попередніх, а, крім того, факт здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва на АДРЕСА_1 судом не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Дніпровською міською радою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі.
Посилання позивача на акт приймання-передачі нерухомого майна № б/н від 19 червня 2019 року (житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , який складається з: А-1 житловий будинок загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 споруди), що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс», за яким товариство набуло право власності на зазначене нерухоме майно, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, оскільки позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, зокрема акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року чи його копії, з клопотанням про його витребування до суду не звертався.
В апеляційній скарзі позивачем не спростовано висновки місцевого суду, а лише зазначено про незгоду з такими висновками.
Посилання в апеляційній скарзі на технічний паспорт, який не може підтвердити право власності ОСОБА_1 , колегія суддів до уваги не взяла, оскільки позивач не просив визнати недійсним документ, за яким ОСОБА_1 став власником спірного нерухомого майна, як не просив і витребувати вказані документи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року недійсним, припинення права власності на об'єкт нерухомого майна 1818696512101 та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна записів про право власності за ОСОБА_1 (№ 31334943) та ТОВ «Трітек Сервіс» (№ 32128442).
Факт здійснення самочинного будівництва судом не встановлено, оскільки позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 було вчинено самочинне будівництво.
Також не надано суду актів обстеження земельної ділянки чи актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, який складено працівником відділу контролю за використання земель управління земельних відносин.
Апеляційним судом вказано на те, що позивачем не надано доказів коли саме виявлено порушення земельного законодавства, а також графічних матеріалів, висновків землевпорядної чи будівельно-технічної експертиз, які вказували б на конкретну земельну ділянку, на якій розташоване майно відповідача, та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести, оскільки відсутність таких доказів може призвести до порушення прав третіх осіб, майно яких також може бути знесеним.
Крім того, суду не надано доказів чи намагався позивач у досудовому порядку врегулювати даний спір.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з'ясовано обставини справи.
Заявник зазначає, що рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, та у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16.
Місцевим судом не надано належної оцінки обставинам набуття ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс» права власності на спірне домоволодіння.
Заявник звертає увагу, що підставою виникнення права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно став технічний паспорт № 469, виданий ТОВ «Домос Буд», але судами попередніх інстанцій не враховано та не досліджено первинне походження права власності на спірне майно. Первинним документом виникнення права власності є технічний паспорт, який не є правовстановлюючим документом. До внесення реєстраційного запису про право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 інші реєстраційні записи відсутні, що підтверджує факт ведення самочинного будівництва саме ОСОБА_1 .
Заявник стверджує, що якщо закон і допускає отримання права власності на об'єкт, зведений на чужій землі, то лише за згодою її власника. Судами не враховано, що перевірка виконання цієї умови має здійснюватися неодноразово при проходженні дозвільних процедур, необхідних для початку будівельних робіт, та при прийнятті об'єкта до експлуатації.
У касаційній скарзі вказано, що формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цієї статтею.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16 заявник стверджує, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становлять пропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду Дніпровській міській раді поновлено строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року і постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
30 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Інші учасники справи правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу не скористалися
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 вересня 2019 року на адресу Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради надійшов лист директора Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № Б-24/1 від 19 вересня 2019 року, в якому зазначено, що державним реєстратором Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченком Д. С. здійснено державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1818696512101, номер запису про право власності: 31334943. Власником зареєстрований ОСОБА_1 (а. с. 9).
Підставою виникнення права власності на цей об'єкт у ОСОБА_1 вказано технічний паспорт, серія та номер: інвент. справа № 469, виданий 11 вересня 2017 року ТОВ «Домос Буд». (а. с. 30).
Також зазначено, що за даними головного архітектурно-планувального управління Департаменту, офіційна адреса - АДРЕСА_1 , жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалася.
За інформацією містобудівного кадастру інформація щодо об'єктів нерухомого майна, в межах вказаної земельної ділянки, відсутня. При обстеженні цієї земельної ділянки спеціалістами Департаменту було встановлено, що земельна ділянка вільна від забудови, на земельній ділянці розташовані тільки залізобетонні опори електромережі, про що складено акт обстеження цієї земельної ділянки від 13 серпня 2019 року № 7/2-0819 (а. с. 9-10).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за параметрами пошуку «право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження; АДРЕСА_1 » містяться відомості про реєстрацію 20 червня 2019 року за № 32128442 державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Семенухою І. О. права приватної власності за ТОВ «Трітек Сервіс» об'єкта нерухомого майна за реєстраційним № 1818696512101 (житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості - А-1 - житловий будинок, загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 - споруди). Підстава виникнення права власності - акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 19 червня 2019 року, видавник - ОСОБА_1 , ТОВ «Трітек Сервіс» (а.с. 11).
16 квітня 2019 року за № 31334943 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченком Д. С., на підставі технічного паспорту, серія та номер: інвент. справа № 469, виданий 11 вересня 2017 року, видавник ТОВ «Домос Буд», зареєстровано право приватної власності на зазначений об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Право власності припинено на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер б/н від 19 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс», про що державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Семенухою І. О. 25 червня 2019 року внесено відповідні відомості до реєстру (а. с. 11-12).
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Для забезпечення правильного і швидкого вирішення спору суд з урахуванням конкретних її обставин повинен чітко вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі як співпозивачі або співвідповідачі, треті особи.
Неправильне визначення фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення спору, приводить до того, що не всі особи, прав яких безпосередньо стосуються вирішення спору, притягуються до участі у справі, що у свою чергу приводить до ухвалення незаконних судових рішень.
Звертаючись до суду з цим позовом, заявник просив суд визнати недійсним акт приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року, за яким ТОВ «Трітек Сервіс» набуло право власності на спірне нерухоме майно (житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості - А-1 - житловий будинок, загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 - споруди); припинити право власності за ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс» на вказаний об'єкт нерухомого майна; скасувати записи про право власності № 32128442 і № 31334943; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд.
Щодо позовних вимог до державного реєстратора
ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Позивачем визначено відповідачами у цій справі державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Д. С., ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс».
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовити у задоволенні позову.
За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).
Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».
Частиною першою статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Згідно із частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 320/9049/18 (провадження № 61-8431св20), від 10 березня 2021 року у справі № 127/2209/18 (провадження № 61-17711св20), від 17 березня 2021 року у справі № 201/8844/18 (провадження № 61-13663св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 557/94/19 (провадження № 61-10100св20), від 27 липня 2022 року у справі № 447/2851/19 (провадження № 61-785св22).
Отже, належним відповідачем у справі про визнання недійсним та скасування рішення реєстратора на нерухоме майно має бути саме особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.
За таких обставин місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що державний реєстратор виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Д. С. не є належним відповідачем у цій справі.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі від 19 червня 2019 року.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12827/17 вказав про те, що акт приймання-передачі прав вимоги є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання особою свого зобов'язання з передачі на користь відповідача прав вимоги, а тому вказаний акт приймання-передачі не має ознак правочину.
Акт приймання-передачі не має ознак правочину у розумінні статті 202 ЦК України, а є лише первинним документом, тому не підлягає визнанню недійсними (постанова Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 910/12258/17).
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17 зазначено, що задоволення позову про визнання недійсним акта, підписаного на виконання умов договору, не може відновити права або законні інтереси позивача. Вказаний акт приймання-передачі майна не є правочином.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 523/5169/18 (провадження № 61-12994св20).
Таким чином суд першої інстанції правильно вказав на те, що позовна вимога Дніпровської міської ради про визнання недійсним акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року задоволенню не підлягає, однак дійшов помилкового висновку щодо мотивів залишення без задоволення цієї позовної вимоги, а саме з підстав недоведеності таких позовних вимог.
Щодо позовних вимог про припинення права власності за ОСОБА_1 і ТОВ «Трітек Сервіс» та скасування записів про право власності
У разі виникнення спору щодо права власності на нерухоме майно перед позивачем постає завдання обрання ефективного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Перелік документів для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 у редакції, що діяла на час спірних правовідносин.
Неподання документів для державної реєстрації прав та їх обтяжень у повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмового повідомлення про це заявника. У разі невиконання зазначених вимог державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (стаття 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, однією з яких, зокрема є, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Тобто статтями 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок дій державного реєстратора у разі подання документів не в повному обсязі або невідповідності документів вимогам Закону.
Дніпровська міська рада, звертаючись із такою вимогою, не зазначила, яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте рішення про державну реєстрацію прав, що є підставою для визнання його незаконним і скасування, не зазначила про те, відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) викладено висновок, згідно з яким, якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі прав.
За відсутності в Державному реєстрі прав відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Відомості з Державного реєстру прав презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
У постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав в частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Схожі висновки було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21).
Таким чином, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
За таких обставин помилковим є висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що вимоги Дніпровської міської ради про припинення права власності за ОСОБА_1 і ТОВ «Трітек Сервіс» та скасування записів про право власності № 32128442 і № 31334943 не підлягають задоволенню з тих підстав, що вони є похідними від вимог про визнання акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року недійсним, а державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі.
Тому у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності за ОСОБА_1 , ТОВ «Трітек Сервіс» та скасування записів про право власності слід відмовити з наведених вище мотивів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання повернення земельну ділянку та приведення її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд
За матеріалами справи позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для подальшого використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд - житлового будинку, що складається з: А-1 житловий будинок, загальною площею 33 кв. м, житловою площею 6,4 кв. м, № 1, 2 споруди.
Залишаючи без задоволення цю позовну вимогу, місцевий суд, з позицією якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про те, що вказана вимога є похідною від попередніх, крім того, факт здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва на АДРЕСА_1 не встановлено.
Колегія суддів судів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведеності факту здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва. Водночас зауважує, що судами залишено поза увагою, що відповідачем за цією вимогою позивачем визначено ОСОБА_1 , тоді як право власності на спірний об'єкт нерухомості, розташований на вказаній земельній ділянці, на час подання позову зареєстровано за ТОВ «Трітек Сервіс». Отже, вимога про витребування земельної ділянки мала бути пред'явлена саме до ТОВ «Трітек Сервіс», однак таких вимог позивачем не заявлено (а. с. 11).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, і саме з цієї підстави позовні вимоги Дніпровської міської ради про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку та приведення її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд слід залишити без задоволення.
Щодо доводів заявника про те, що місцевим судом не надано належної оцінки обставинам набуття ОСОБА_1 та ТОВ «Трітек Сервіс» права власності на спірне домоволодіння, земельної ділянки і це залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, то до них колегія суддів ставиться критично, оскільки такі доводи зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судами рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 та від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Так, у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка Андрія Анатолійовича, про зобов'язання знести самовільно побудовану споруду, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди, разом з тим, не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об'єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва. Водночас суди, ухвалюючи рішення у справі, не надали оцінки наявним доказам та не встановили обставини щодо відповідності чи невідповідності цього об'єкта (приміщення паркінгу, яке знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4) встановленим законодавчо ознакам самочинності, які є істотними для правильного вирішення цього спору.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду на підставі обставин справи, у межах доводів касаційної скарги дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення та постанови в цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про зобов'язання знести самовільно побудовану споруду та про направлення справи в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Отже, у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) висновок Верховного Суду не сформовано.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) вказано на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.
Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19), залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, вказав на те, що встановивши на підставі фактичних обставин справи та належної оцінки доказів те, що добудову до нежитлового приміщення, унаслідок якої збільшено площу об'єкта нерухомості до 957,9 кв. м, здійснено ОСОБА_1 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідних дозвільних документів, за що останню було притягнуто до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить до земель запасу Рівненської міської ради, що не породжує права власності й свідчить про відсутність підстав для реєстрації змін до відомостей про об'єкт нерухомості.
У справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року, змінюючи постанову суду апеляційної інстанції, зауважив, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради, виходив з того, що внаслідок видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 17 квітня 2013 року, укладення договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з користування Дніпровської міської ради поза її волею на підставі обставини, яка у подальшому відпала (свідоцтво визнано недійсним на підставі рішення суду, яке набрало законної сили) вибула земельна ділянка за кадастровим номером 1210100000:02:422:0113. Але суд апеляційної інстанції не врахував, що для застосування механізму, передбаченого статтями 387 і 388 ЦК України, необхідною умовою є встановлення факту вибуття нерухомого майна (земельної ділянки у цій справі) не з користування, а з володіння власника.
За таких обставин, враховуючи, що об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , який є предметом спору у цій справі, є об'єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16 (провадження № 61-14898св21) вказано на те, що встановивши на підставі фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, що житловий будинок літ. П-2 загальною площею 187,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. мта нежитлова будівля літ. О-2 загальною площею 204,1 кв. м, розміщених на АДРЕСА_3 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без відповідних дозвільних документів, за що первісного власника було притягнуто до адміністративної відповідальності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка належить до земель Дніпровської міської ради, що не породжує права власності й свідчить про відсутність підстав для реєстрації відомостей про об'єкт нерухомості.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши доводи касаційної скарги про те, що рішення у справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання недійсним акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року, про припинення права власності за ОСОБА_1 , ТОВ «Трітек Сервіс» та скасування записів про право власності, про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку та приведення її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд, однак із помилкових мотивів, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У частині відмови у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Д. С. рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року в мотивувальних частинах щодо відмови в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання недійсним акта приймання-передачі № б/н від 19 червня 2019 року, проприпинення права власності за ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Трітек Сервіс» та скасування записів про право власності, про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку та приведення її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення самочинно побудованих споруд - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
У частині позовних вимог Дніпровської міської ради до державного реєстратора виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Юрченка Д. С. заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук