Постанова
Іменем України
19жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 521/17203/20
провадження № 61-7484св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду
від 23 червня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П.,
Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання удаваними договору купівлі-продажу квартири, визнання квартири спільним майном подружжя, визнання недійсним акту приватизації, стягнення грошової компенсації за частку в спільному майні.
Позовну заяву мотивовано тим, що під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, 08 лютого 2001 року ними за спільні кошти була придбана квартира
АДРЕСА_1 , однак покупцем формально зазначено батька ОСОБА_3 ОСОБА_4 задля можливості отримання від держави додаткового житла за пільгами державних службовців. 27 квітня 2001 року сторони зареєстрували шлюбні відносини, під час яких
ОСОБА_3 отримав за ордером на склад сім'ї з чотирьох осіб, у тому числі позивачів, квартиру АДРЕСА_2 . Однак, у подальшому на зазначену квартиру було видано повторний ордер із зазначенням особи на яку він видається - батька чоловіка, що привело до порушення прав позивачів, які були обмежені у праві участі у приватизації зазначеної квартири із отриманням права власності на відповідну частку. Тому, подальший продаж квартири батьком чоловіка 05 вересня 2012 року призвів до порушення їх прав на отримання грошової компенсації за належну їм частку у праві власності.
Посилаючись на викладене, позивачі просили: визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 08 лютого 2001 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як продавцями, та ОСОБА_4 , як покупцем; визнати цю квартиру спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним акт приватизації квартири
АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_4 ; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачів грошову компенсацію 3/4 частин квартири АДРЕСА_2 , як частину у спільному майні подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2021 рокуу складі судді Луняченка В. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не доведено наявність обставин щодо удаваності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Суд вважав, що недоведеність удаваності зазначеного договору купівлі-продажу квартири також є підставою і для відмови у задоволені позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог про визнання договору купівлі продажу удаваним.
Суд першої інстанції також дійшов до висновку про недоведеність вимог позову про визнання недійсним акту приватизації квартири та стягнення грошової компенсації за частку проданої квартири, оскільки сторона позивачів не довела ані факт їх постійного проживання у квартирі АДРЕСА_2 , ані факт реєстрації їх проживання у зазначеній квартирі на момент здійснення приватизації, також як і факт звернення позивачів до органів, які займаються приватизацією із заявою про використання свого права на приватизацію.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 червня 2022 рокурішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, в частині обґрунтування висновків щодо відмови у задоволенні вимог позову про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири, визнання квартири спільним майном подружжя, в редакції мотивувальної частини даної постанови. В решті рішення суду залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявляючи позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 удаваним правочином, позивачі зазначили в якості відповідачів зазначили ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як покупця за цим договором, однак не просили залучити продавців зазначеної квартири ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Суд першої інстанції не вирішив питання про залучення останніх до участі у справі в якості відповідачів. Суд зазначив, що вирішення справи без залучення до участі у справі належного відповідача є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, оскільки суд вирішує питання про права і обов'язки осіб, які не беруть участі у справі, тому у порушення принципів рівності сторін та змагальності позбавлені можливості користуватись своїми процесуальними справами. Отже, апеляційний суд вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу
від 08 лютого 2001 року удаваним з підстав неналежного суб'єктного складу, а також визнання зазначеної квартири спільним майном подружжя як похідної вимоги.
При цьому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність вимог позову про визнання недійсним акту приватизації квартири АДРЕСА_2 та стягнення грошової компенсації за частку проданої квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що квартира
АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти сторін під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, однак покупцем за договором купівлі-продажу було зазначено батька відповідача
ОСОБА_4 , що свідчить про удаваність правочину. Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки наданим позивачами доказам про протиправне позбавлення їх права на приватизацію квартири
АДРЕСА_2 . Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 23 червня 2022 року, та не задовольнив її прохання бути присутньою у судовому засіданні, чим позбавив її можливості брати участь у розгляді справи та надати докази на підтвердження позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 27 квітня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2016 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 08 лютого 2001 року
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2008 року (справа № 2-3306/2008), яке набрало законної сили 31 березня
2008 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і
ОСОБА_6 та визнано дійсним вказаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 08 лютого 2001 року на Одеській товарної біржі під № 26857 між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як продавцями, та ОСОБА_4 , як покупцем, а також визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4
19 квітня 2006 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради ОСОБА_3 як військовослужбовцю із сім'єю з 4 осіб:
ОСОБА_1 - дружина; ОСОБА_7 - син; ОСОБА_2 - син дружини, був виданий ордер на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Ф-2 виписки з домової книги про склад сім'ї та прописки 28 квітня 2006 року у вказаній квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані ОСОБА_3 як основний наймач та члени сім'ї наймача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .
За розпорядженням голови Малиновської районної адміністрації
від 17 вересня 2007 року за згоди позивачів на ОСОБА_4 відкрито особовий рахунок на займану ним житлову площу у квартирі
АДРЕСА_2 для укладення договору найму із зазначенням складу сім'ї з п'яти осіб: син ОСОБА_3 , дружина сина ОСОБА_1 ; діти ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
30 січня 2008 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та
ОСОБА_7 були виписані з квартири АДРЕСА_2 , що не заперечується позивачами та підтверджується копією паспорту ОСОБА_1 (а. с. 17, т. 1).
У подальшому зазначена квартира АДРЕСА_3 була приватизована
ОСОБА_4 та продана ним 05 вересня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу.
Даних про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до органу приватизації із заявами про приватизацію квартири АДРЕСА_2 матеріали справи не містять.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання правочину удаваним та визнання майна спільним майном подружжя
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення змісту статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі
№ 200/8461/15-ц).
З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді своїх постанов, зокрема у постановах: від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 175/1753/17, від 20 травня 2020 року в справі № 591/4618/16-ц, від 27 серпня 2020 року в справі № 371/986/16-ц. Така судова практика є незмінною.
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання удаваним договору купівлі-продажу спірної квартири 08 лютого 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як продавцями та ОСОБА_4 як покупцем.
Пред'являючи позовні вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу від 08 лютого 2001 року, позивачі відповідачем зазначили лише одну сторону оспорюваного правочину - покупця - ОСОБА_4 .
Клопотання про залучення до справи в якості співвідповідачів продавців квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачі не заявляли, що свідчить про неналежний суб'єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про визнання удаваним правочину у зв'язку із неналежним суб'єктним складом.
Також суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволення позовних вимог про визнання квартири, придбаної за договором від 08 лютого
2001 року, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як похідної вимоги від вимог про визнання договору удаваним.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у позовній заяві посилаються на удаваність правочину від 08 лютого 2001 року з тих підстав, що покупцем квартири
АДРЕСА_1 є не ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 .
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20) зроблено висновок про те, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
Отже, визнання удаваним правочину щодо сторони правочину є неналежним способом захисту, оскільки суперечить положенням статті 235 ЦК України, а тому суд апеляційного суду дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання удаваним договору купівлі-продажу
від 08 лютого 2001 року.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приватизації квартири
АДРЕСА_2 та стягнення компенсації
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На момент виникнення спірних правовідносин приватизація державного житлового фонду здійснювалась на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порядок передачі квартир будинків у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню визначався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству
від 15 вересня 1992 pоку № 56, складеним відповідно до вказаного Закону.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі по тексту у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
З таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 01 червня
2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19),
від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження
№61-6510св19).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суди у справі установили, що позивачами не доведено факт їх постійного проживання у спірній квартирі на момент її приватизації. Позивачі фактично не проживали у квартирі, добровільно 30 січня 2008 року знялися з реєстраційного обліку у ній, вибули із вказаного житла на інше місце проживання у квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачі дали згоду на переоформлення особового рахунку спірної квартири з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 (а. с. 31, т. 2), який у подальшому приватизував цю квартиру та відчужив іншій особі.
У справі не встановлено та позивачами не доведено належними і допустимими доказами, що зняття їх з реєстраційного обліку у спірній квартирі носило тимчасовий характер та станом на момент її приватизації вони мали статус тимчасово відсутньої особи, відповідно до статті 71 ЖК УРСР.
Так, частинами першою, другою статті 71 ЖК УРСР, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Випадки, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців обумовлені у частині третій статті 71 ЖК УРСР.
Проте наявність обставин, за якими вибуття із спірної квартири та зняття з реєстраційного обліку у ній носило тимчасовий характер, а право позивачів на користування цим житлом зберігалось при тимчасовій відсутності, наявність поважних причин відсутності, останнім під час розгляду справи не доведено та судами не встановлено.
Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що у даному випадку сторона позивачів не довела ані факту їх постійного проживання у квартирі АДРЕСА_2 , ані факту реєстрації їх проживання у цій квартирі на моменті здійснення приватизації, також як і факт звернення їх до органів, які займаються приватизацією із заявою про використання свого права на приватизацію, а тому дійшли до правильного висновку про недоведеність позовних вимог щодо наявності порушених прав позивачів під час приватизації зазначеної квартири. Позовні вимоги про стягнення компенсації за належну їм частку квартири у зв'язку із її відчуженням ОСОБА_4 є похідними від зазначених позовних вимог, а тому суди обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.
Доводи касаційної скарги про протиправне позбавлення права позивачів на приватизацію спірної квартири є недоведеними та спростовуються наведеними вище мотивами.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Посилання у касаційній скарзі на те, щосуд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 23 червня 2022 року, чим позбавив її можливості брати участь у розгляді справи та надати докази на підтвердження позовних вимог, є необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Врахувавши, що апеляційне провадження відкрите у справі 16 вересня 2021 року, на 23 червня 2022 року у ОСОБА_1 була повторно неявка у судове засідання, а також узявши до уваги необхідність розгляду справи протягом розумних строків, суд апеляційної інстанції підставно розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції не мав передбачених статтею 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи, тому доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.
ОСОБА_1 не наводить аргументів, які могли б вплинути на результат розгляду справи у зв'язку із її явкою до суду апеляційної інстанції 23 червня 2022 року. При цьому посилання на те, що її неявка унеможливила заявити клопотання про виклик та допит свідків є помилковими, оскільки таке клопотання має бути подане до суду першої інстанції до або під час підготовчого судового засідання (положення статті 91 ЦПК України), однак позивач не наводить аргументів щодо неможливості заявити вказане клопотання у передбачений ЦПК України строк.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а постанову Одеського апеляційного суду від 23 червня 2022 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта