27 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 380/685/20
провадження № К/9901/19504/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Сасевича О.М. від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Улицького В.З., Кузьмича С.М., Шавеля Р.М. від 27 квітня 2021 року,
Вступ
Між позивачем та Державною установою «Личаківська виправна колонія (№ 30)» (утримувач) укладено договір, згідно якого утримувач надав в розпорядження позивачеві робочу силу з числа засуджених для виконання робіт. Відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача у ході якого встановлено, що позивачем залученні до праці 160 засуджених без укладення трудового договору чи договору цивільно-правового характеру, що є порушенням вимог частин трудового законодавства. За порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України відповідачем винесено постанову, якою на позивача накладено штраф. Уважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, скасував оскаржувану постанову оскільки роботодавцем у спірних правовідносинах є Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)», а не позивач, а тому на позивача не можуть покладатися обов'язки, які відносяться до кола зобов'язань роботодавця.
Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи учасників справи, Суду слід дати відповідь на таке питання: чи зобов'язане ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України», яке уклало з утримувачем договір, згідно якого утримувач надає в розпорядження ДП робочу силу із числа засуджених для виконання робіт, укладати трудові договори із засудженими?
Короткий зміст позовних вимог
1. ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06 грудня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, позовні вимоги ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» було задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06 грудня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу.
3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що роботодавцем у спірних правовідносинах є Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)», а не ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)», а тому на ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» не можуть покладатися обов'язки, які відносяться до кола зобов'язань роботодавця, отже, позивач не може нести відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Держпраці у Львівській області звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» у задоволенні позовних вимог.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 грудня 2018 року між Державною установою «Личаківська виправна колонія (№ 30)» (утримувач) і Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» укладено договір № Г-235/Г-60, згідно якого утримувач надав в розпорядження позивачеві робочу силу з числа засуджених для виконання робіт на державному підприємстві. За умовами такого договору, позивач проводить за використання робочої сили утримувачеві відповідну оплату (щомісяця до 25 числа). На ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» трудові функції виконували ряд засуджених, що утримувалися в Державній установі «Личаківська виправна колонія (№ 30)».
6. Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові, було скеровано Головному управлінню Держпраці у Львівській області лист віл 06 серпня 2019 року № 03/2-12489вих-19, яким передано для перевірки матеріали за зверненням засудженого ОСОБА_1 щодо можливого вчинення правопорушень працівниками Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» у частині незаконного використання праці засуджених без укладення трудових угод.
7. Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 02 жовтня 2019 року № 1918-П було наказано начальнику відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 та інспекторам праці головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)»; захід провести з 03 жовтня 2019 року по 17 жовтня 2019 року.
8. Головним Управлінням Держпраці у Львівській області було виписано направлення від 02 жовтня 2019 року № 1918 для проведення відповідного інспекційного відвідування начальнику відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 та інспекторам праці головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
9. 03 жовтня 2019 року по 15 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» та за його наслідками складено акт інспекційного відвідування від 15 жовтня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ, у якому зафіксовано порушення зі сторони особи, що перевірялася. А саме, вказано про порушення частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», що проявилося в залученні до праці 160 засуджених без укладення трудового договору чи договору цивільно-правового характеру, а також у неповідомленні органів Державної податкової служби про прийняття працівників на роботу.
10. На підставі акта інспекційного відвідування від 15 жовтня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ, відповідачем видано позивачеві припис про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року № ЛВЗ712/474/АВ/П.
11. 06 грудня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області прийнято постанову про накладення штрафу № ЛВЗ712/474/АВ/ФС, якою за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» на позивача накладено штраф у розмірі 20030400,00 грн.
12. Уважаючи постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06 грудня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу протиправною, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» звернулось до суду з позовом.
13. Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо обов'язку юридичної особи укладати трудові договори із засудженими працівниками, які здійснюють виконання робіт на державному підприємстві.
14. Відзиву на касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» не подано.
Релевантні джерела права
15. Згідно приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
16. Кабінет Міністрів України постановою від 21 серпня 2019 року № 823 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 823), який, згідно із пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
17. Згідно із пунктом 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань, зокрема є:
1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;
2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;
3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;
4) рішення суду;
5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
18. Відповідно до пункту 16 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
19. Пунктом 24 Порядку № 823 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
20. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
21. У пункті 1 та 2 Порядку № 509 визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
22. Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
23. Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
24. Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
25. Згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
26. Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
27. Частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
28. Частиною першою статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
29. Згідно з частиною першою статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.
Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
30. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина перша статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України).
31. Відповідно до частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
32. На виконання вимог статей 60 - 62, 118 - 121 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5).
33. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 396/5 засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.
34. Пунктами 2.1 - 2.2 Інструкції № 396/5 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
35. Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров'я, спеціальності.
36. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.
Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати (пункт 5.1 Інструкції № 396/5).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
37. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
38. Інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. За порушення законодавства про працю та зайнятість населення, на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників, уповноваженими органами накладається штраф.
39. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
40. Відносини, які виникають у зв'язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов'язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов'язковому держаному соціальному страхуванні.
41. Засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
42. Відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
43. Особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем.
44. Зміст правовідносин між позивачем та засудженими особами, не є такими, які дають підстави для висновку про те, що вони є трудовими.
45. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 620/1272/19 та від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19.
46. Відносини між Державною установою «Личаківська виправна колонія (№ 30)» і ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» врегульовані договором від 28 грудня 2018 року № Г-235/Г-60, яким регламентовано питання виконання робіт засудженими, оплати за виконувані роботи. Договір за своїм змістом вказує на наявність відносини між відповідними юридичними особами, а не між позивачем і окремими засудженими.
47. Оскільки у спірних правовідносинах саме Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)» є роботодавцем, а ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30) використовує робочу силу із числа засуджених для виконання робіт на підставі договору, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30) не зобов'язане укладати із засудженими, які залучаються до виконання робіт на державному підприємстві, трудові договори.
48. Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що саме на Державну установу «Личаківська виправна колонія (№ 30)», як на роботодавця, покладено обов'язок укладання трудових договорів із засудженими.
49. З огляду на те, що роботодавцем у спірних правовідносинах є Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)», а не ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, на ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» не можуть покладатися обов'язки, які відносяться до зобов'язань роботодавця, отже, позивач не може нести й відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання.
50. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, визнавши протиправною та скасувавши постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06 грудня 2019 року № ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу, якою за порушення вимог частин першої третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» на позивача накладено штраф у розмірі 20030400,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. За результатами перегляду справи, та виходячи з підстав відкриття касаційного провадження, колегією суддів сформовано такі правові висновки у спірних правовідносинах: ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України», яке уклало з утримувачем засуджених договір, згідно якого утримувач надає в розпорядження ДП робочу силу із числа засуджених для виконання робіт, не зобов'язане укладати трудові договори із засудженими;
накладення на ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України» управлінням Держпраці штрафів за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, яке виразилось у неукладенні з засудженими трудових договорів, у разі виконання робіт засудженими, наданими у розпорядження утримувачем на підставі договору, є неправомірним.
52. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин при дотриманні норм процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді Я.О. Берназюк
Т.Г. Стрелець