Справа № 640/21077/21 Головуючий у І інстанції - Донець В.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
27 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не формування та неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_2 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14947,20 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_2 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14947,20 грн.
Позивач уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 15 жовтня 2021 року.
Як вбачається з вказаного Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та Позивачки ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивачка вказала, що вона звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки придбала житло вперше.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2021 ОСОБА_5 (Продавець) передав у власність ОСОБА_2 (Покупець) квартиру під АДРЕСА_1 , а Покупець прийняла цю квартиру та сплатила за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.
Зазначений договір посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В., та зареєстровано в реєстрі за № 384.
Відповідно до п. 3 договору за погодженням Сторін продаж квартири вчинено за 1 494 720 (один мільйон чотириста дев'яносто чотири тисячі сімсот двадцять) гривень, що згідно курсу НБУ на день укладення цього Договору еквівалентно 54 000 (п'ятдесят чотири тисячі) доларів США, які повністю сплачені Покупцем Продавцю до підписання цього Договору.
Згідно з квитанцією від 22.03.2021 № 22-1277090/1/С ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) сплатила 14 947,20 грн. - 1% збору з операції придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна на рахунок Управління Державної казначейської служби у Печерському районі у м. Києві (ідентифікаційний код 37993783).
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 07.06.2021 про повернення помилкового сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу майна за договором купівлі-продажу квартири від 20.03.2021 у розмірі 14 947,20 грн.
Як вбачається із вказаної заяви, до неї було додано, зокрема: копію паспорту; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію договору купівлі-продажу квартири; копію квитанції про сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Листом «Щодо повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна» від 09.06.2021 № 2600-0603-8/95536 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишило вказану заяву позивачки без задоволення, оскільки з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 866 нотаріус під час посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання його вперше, тому сплата Позивачкою збору в розмірі 1% вартості нерухомого майна свідчить про придбання нею майна не вперше.
Вважаючи бездіяльність Відповідача протиправною, а свої права порушеними, Позивачка звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що з 26 вересня 2020 року фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1740) здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що Позивачка виконала вимоги підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 щодо подання нотаріусу відповідної заяви і документів при посвідченні договору купівлі-продажу квартири.
З огляду на проаналізоване правове регулювання, наведені правові позиції Верховного Суду та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про протиправність відмови Відповідача вчинити дії з повернення зайво сплаченого Позивачем 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання квартири та зобов'язання вчинити такі дії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР)
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 15липня 1999 року № 967-XIV що набрав чинності 19 серпня 1999 року, статтю 1 Закону № 400/97-ВР, що визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9 такого змісту: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Статтею 2 Закону № 400/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 400/97-ВР збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок № 1710).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
26 вересня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 23 вересня 2020 року № 866, якою пункт 15-2 доповнено підпунктами «в» і «г» такого змісту:
«в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.».
Пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:
«Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що починаючи з 26 вересня 2020 року фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку № 1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 280/9714/20.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У матеріалах даної адміністративної справи відсутні докази про те, що Позивачка виконала вимоги підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 щодо подання нотаріусу відповідної заяви і документів при посвідченні договору купівлі-продажу квартири.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про протиправність відмови Відповідача вчинити дії з повернення зайво сплаченого Позивачем 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання квартири та зобов'язання вчинити такі дії.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко