Справа № 640/31430/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Григорович П.О.
Іменем України
26 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову «Про відкриття виконавчого провадження» від 06.10.2021 у виконавчому провадженні №67051145, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Фінансова компанія «Банк Форвард» заборгованості.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є правомірною.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Бригіди В.О. №22912 від 20.08.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.10.2021 ВП №67051145 про стягнення з боржника (позивача) на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 10291,98 грн.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що виконавче провадження щодо позивача відкрито не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, а в іншому виконавчому окрузі - місті Києві.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
За приписами частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (абзац третій частини п'ятої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина 1 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи, місцезнаходження майна боржника.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов'язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.
Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах 2 - 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція ).
Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).
У разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця (Пункт 3 розділу III доповнено новим абзацом одинадцятим згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01 червня 2020 року)
У разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (Пункт 3 розділу III доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства юстиції № 3940/5 від 09 грудня 2019 року; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01 червня 2020 року).
Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором між позивачем та АТ «Банк Форвард».
Банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.
Тому наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.
Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.
Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, які належать боржнику, а не банку.
Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території міста Києва.
При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з статтею 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.
Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у місті Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 420/10502/20, від 27.09.2021 у справі № 520/3535/2020, від 08.02.2022 у справі №580/905/21.
Судом першої інстанції установлено, що виконавчим округом приватного виконавця є місто Київ.
Суд апеляційної інстанції установив, що надсилаючи приватному виконавцю заяву про примусове виконання рішення, стягувач АТ «Банк Форвард» просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису за місцем знаходження майна боржника, вказавши, що у боржника у місті Києві наявне майно (грошові кошти) на рахунках відкритих в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Саксаганського, 105.
При цьому, до заяви про примусове виконання рішення було надано виписку по особовому рахунку позивача відповідно до якого на рахунку боржника містяться грошові кошти у розмірі 0,10 грн.
У світлі викладеного, колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Проте суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.
Також слід звернути увагу на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14/908/5734/14, у яких зазначено, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім'я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та/або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.
Отже, у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу до виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
У той же час як свідчать матеріали справи, позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, в постанові про відкриття виконавчого провадження самим же відповідачем зазначено адресу позивача: АДРЕСА_1 .
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.
Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження», положення статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), яких приватний виконавець має дотримуватись.
Проте, відповідач при відкритті виконавчого провадження всупереч статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження», положення статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не перевірив місце знаходження боржника у зв'язку з чим передчасно прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів вважає, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи.
Отже спірна постанова винесені за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника, який був недоведеним стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення суду, а приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий напис за відсутності доказів того, що місце виконання цього напису знаходиться у межах його виконавчого округу.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №580/905/21.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких