Справа № 640/22081/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Федорчук А.Б.
27 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2022 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» до Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,
У грудні 2018 року, Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (надалі по тексту також - позивач) вернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі по тексту також - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (надалі по тексту - відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 30 жовтня 2018 року №0298711309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 14 грудня 2018 року №40525/6/99-99-11-05-02-85 за результатами розгляду скарги Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» від 14 листопада 2018 року №25/19-3011 на рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 30 жовтня 2018 року №0298711309.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача вказав, що в оскаржуваному рішенні не вказано підстав та періоду проведення перевірки правильності сплати позивачем сум єдиного соціального внеску та який документ став підставою для нарахування штрафу та пені, що робить неможливим перевірку правильності їх нарахування податковим органом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 30 жовтня 2018 року №0298711309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
В іншій частині адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Головним управлінням ДПС у місті Києві, як відокремленим підрозділом ДПС України подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 30 жовтня 2018 року Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято рішення №0298711309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано до Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» штраф у розмірі 65 819,93 грн. за період з 23 грудня 2013 року по 30 червня 2016 року та нараховано пеню у розмірі 25 507,49 грн. (всього 91 327,42 грн.).
14 листопада 2018 року позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вказане рішення з доказами сплати єдиного соціального внеску за спірний період.
За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України 14 грудня 2018 року прийняла рішення №40525/6/99-99-11-05-02-85, яким рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 30 жовтня 2018 року №0298711309 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Незгода позивача із вказаними рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
За приписами пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзаців 1 і 2 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому, платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Частиною 7 статті 9 зазначеного Закону встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частин 5, 6, 10 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.
Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Згідно частини 11 статті 9 Закону України №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
У випадку несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платника єдиного внеску орган доходів і зборів накладається штраф у розмірі 20 відсотків від своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI).
Частиною 14 статті 25 Закону України №2464-VI встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Отже, рішення про сплату штрафу повинно бути погоджене з органами Пенсійного фонду України, доказів здійснення чого матеріали справи не містять.
Із розрахунку, наданого до оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0298711309 від 30 жовтня 2018 року, вбачається, що штраф та пеня розраховані за період з 23 грудня 2013 року до 30 червня 2016 року.
Як зазначено п. 1 розд. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20 квітня 2015 року №449 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція №449) нарахування єдиного внеску:
1) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача;
2) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати;
3) єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, в тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Сплата єдиного внеску: сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь (п. 2 розд. IV Інструкції №449).
Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органів доходів і зборів - день списання банком або органом Казначейства суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 3 розд. IV Інструкції №449).
Вимогами підпунктів 6, 7 пункту 3 розд. IV Інструкції №449 визначено, що нараховані за відповідний календарний місяць суми єдиного внеску сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок; платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, визначені підпунктом 6 цього пункту, або за результатами звірки стану розрахунків платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй.
Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.
Фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань;
Таким чином, роботодавець зобов'язаний сплатити ЄСВ з нарахованої за відповідний календарний місяць суми коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплати компенсації не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування.
Водночас, якщо роботодавцем сплачено нараховані суми ЄСВ при виплаті вказаних сум в поточному місяці, тобто у строки, визначені підпунктом 6 цього пункту, то такі суми не підлягають сплаті в наступному місяці до 20 числа.
Так, відповідно до платіжного доручення №679 від 25 грудня 2013 року на суму 267 008,31 грн. вбачається, що Інститутом сплачено суму ЄСВ на заробітну плату за грудень 2013 року в розмірі 8,41 % - 1 781,71 грн., 36,3 % - 262 036,36 грн., 33,2 % - 3 190,24 грн.
У відповідності до платіжного доручення №647 від 12 грудня 2013 року Інститутом сплачено суми ЄСВ 173 773,19 грн. при виплаті заробітної плати за грудень 2013 року (аванс) - 8,41 % - 1 304,55 грн., 36,3 % - 165 323,94 грн., 33,2 % - 7 144,70 грн.
Платіжним дорученням №681 від 25 грудня 2013 року на суму 34 197,80 грн. підтверджується факт сплати позивачем суд ЄСВ при виплаті заробітної плати за грудень 2013 року - 3,6 % - 16 092,21 грн., 6,1 % - 18 058,87 грн., 2 % - 46,72 грн.
Відповідно до платіжного доручення №649 від 12 грудня 2013 року Інститутом сплачено 22 423,26 грн. сум ЄСВ при виплаті авансу (заробітної плати) за грудень 2013 року - 3,6 % - 9 141,68 грн., 6,1 % - 13 237,64 грн., 33,2 % - 43,94 грн.
Як вбачається з наданої позивачем звітності за 12 місяць 2013 року, загальна сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно - правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок загалом становить 1 245 127,93 грн, з якої нараховано єдиний внесок на загальну суму 440 781,50 грн.
Факт сплати вказаної суми нарахованого єдиного внеску у розмірі 440 781,50 грн. підтверджується вищевказаними платіжними дорученнями №647 від 12 грудня 2013 року та №647 від 12 грудня 2013 року при виплаті заробітної плати, що узгоджується з нормами чинного законодавства, зокрема в частині термінів сплати сум ЄСВ.
При цьому, надані платіжні доручення містять відмітку банківської установи щодо їх прийняття та проведення відповідних платежів.
Також, факт сплати сум ЄСВ підтверджується наданими порівняльними даними щодо сплати єдиного соціального внеску.
Відповідно до наданої позивачем звітності за 1 місяць 2014 року, загальна сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно - правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок загалом становить 980 027,69 грн, з якої нараховано єдиний внесок на загальну суму 345 892,18 грн.
Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, які містять відмітки банківської установи, №27 від 30 січня 2014 року та №7 від 13 січня 2014 року підтверджується сплата позивачем сум ЄСВ у розмірі 345 892,18 грн. (171 187,72 грн. та 174 704,46 грн. відповідно).
Також, платіжним дорученням №9 від 13 січня 2014 року на суму 23 143,51 грн. підтверджується сплата сум ЄСВ при виплаті авансу за січень 2014 року, а також 1 473,03 грн. при виплаті тимчасової непрацездатності.
Як вбачається з наданої позивачем звітності за 2 місяць 2014 року, загальна сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно - правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок загалом становить 966 183,15 грн, з якої нараховано єдиний внесок на загальну суму 339 392,10 грн.
Факт сплати суми ЄСВ у розмірі 339 392,10 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №50 від 27 лютого 2014 року на суму 150 327,48 грн. та №41 від 12 лютого 2014 року при виплаті заробітної плати за лютий 2014 року.
У відповідності до платіжного доручення №43 від 12 лютого 2014 року позивачем сплачено суму ЄСВ у розмірі 24 051,57 грн. при виплаті авансу за лютий 2014 року та 19 140,05 грн. при виплаті заробітної сплати за 2 місяць 2014 року (платіжне доручення №52 від 27 лютого 2014 року) та 829,31 грн. при виплаті тимчасової непрацездатності (платіжне доручення №15 від 14 березня 2014 року). Загальна сума ЄСВ - 383 413,03 грн., що відповідає рядку звітності за лютий 2014 року «загальна сума єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті».
Колегія суддів зазначає, що факт сплати сум єдиного соціального внеску у розмірі, вказаному у звітності:
- за 3 місяць 2014 року в загальній сумі 370 751,48 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №84 від 25 березня 2014 року, №82 від 25 березня 2014 року, №75 від 13 березня 2014 року, №20 від 28 квітня 2014 року, №73 від 13 березня 2014 року;
- за 4 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 441 378,04 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №111 від 14 квітня 2014 року, №39 від 22 травня 2014 року, №27 від 06 травня 2014 року, №113 від 14 квітня 2014 року, №134 від 28 квітня 2014 року, №132 від 28 квітня 2014 року;
- за 5 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 387 374,61 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №153 від 12 травня 2014 року, №150 від 12 травня 2014 року, №45 від 03 липня 2014 року, №151 від 12 травня 2014 року, №148 від 12 травня 2014 року, №182 від 26 травня 2014 року, №183 від 26 травня 2014 року, №201 від 29 травня 2014 року, №200 від 29 травня 2014 року;
- за 6 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 519 196,67 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №252 від 26 червня 2014 року, №49 від 07 серпня 2014 року, №253 від 26 червня 2014 року, №226 від 12 червня 2014 року, №227 від 12 червня 2014 року;
- за 7 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 415 074,20 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №329 від 30 липня 2014 року, №52 від 11 серпня 2014 року, №328 від 30 липня 2014 року, №296 від 10 липня 2014 року, №295 від 10 липня 2014 року, №276 від 07 липня 2014 року, №275 від 07 липня 2014 року;
- за 8 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 319 400,65 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №359 від 14 серпня 2014 року, №360 від 14 серпня 2014 року, №376 від 29 серпня 2014 року, №377 від 29 серпня 2014 року;
- за 9 місяць 2014 року в загальній сумі ЄСВ 297 400,24 грн. підтверджується наявними копіями платіжних доручень №428 від 28 вересня 2014 року, №427 від 26 вересня 2014 року, №413 від 10 вересня 2014 року, №412 від 10 вересня 2014 року, №62 від 26 вересня 2014 року;
- за 1 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 209 532,03 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №21 від 29 січня 2016 року, №18 від 28 січня 2016 року;
- за 2 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 218 176,84 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №38 від 11 лютого 2016 року, №63 від 26 лютого 2016 року;
- за 3 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 215 549,01 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №83 від 11 березня 2016 року, №112 від 28 березня 2016 року;
- за 4 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 231 974,34 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №123 від 12 квітня 2016 року та №159 від 27 квітня 2016 року;
- за 5 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 226 878,34 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №164 від 10 травня 2016 року, №194 від 30 травня 2016 року;
- за 6 місяць 2016 року в загальній сумі ЄСВ 330 665,29 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №223 від 08 червня 2016 року, №253 від 29 червня 2016 року.
Аналіз призначення платежу у вищевказаних платіжних дорученнях дає підстави для висновку, що позивачем сплачувалась сума нарахованого ЄСВ при виплаті суми коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплати компенсації. При цьому, така сплата відбувалась у розмірі, визначеному чинним законодавством.
З огляду на те, що позивачем суми ЄСВ сплачувались у поточному місяці при виплаті сум коштів, то обов'язок сплати таких сум ЄСВ у наступному місяці не пізніше 20 числа у позивача не виникав.
Протилежного відповідачем-1 не наведено та факт сплати сум ЄСВ у поточних місяцях за спірний період з грудня 2013 року по червень 2016 не заперечується та не спростований належними та допустимими доказами.
Також, відповідачем-1 не надано ні позивачу, ні до суду жодних законодавчо визначених підстав, на підставі якого існуюча недоїмка та застосований штраф виник.
З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджується своєчасна сплата позивачем сум ЄСВ, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття спірного рішення та наявність правових підстав для його скасування в судовому порядку.
Щодо позовних вимог щодо оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги, колегія судів зазначає наступне.
Так, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15 Верховний Суд наголошує на тому, що платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Саме тому рішення ДФС України про результати розгляду скарги самі по собі не є юридично значним для позивача, адже воно не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак вони безпосередньо не порушують його права та інтереси.
Тобто, рішення про результати розгляду скарг не підлягають задоволенню в адміністративному судочинстві.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2020 року №826/24880/15.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням вищенаведеної позиції Верховного Суду колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в даній частині.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль