Справа № 320/260/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
26 жовтня 2022 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 47853976 винесену 25.05.2015 державним виконавцем Старовит-Сидорянським Р.О. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 104881,40 грн в дохід держави;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 47853976 винесену 25.11.2021 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прохацьким Русланом Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 119378,82 грн в дохід держави.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління № 47853976 від 25.05.2015 про стягнення виконавчого збору.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 47853976 від 25.11.2021 про стягнення виконавчого збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та стосуються того, що постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 47853976 від 25.05.2015 та ВП № 47853976 від 25.11.2021 винесенні у зв'язку з примусовим виконанням рішення, а тому оскаржувані постанови є правомірними.
Апеляційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконані у Відділі державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 47853976 з виконання виконавчого листа № 2/357/77/14 виданого 27.02.2015 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про з стягнення ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» боргу 44333,75 доларів та 1048814,00 грн.
18.09.2020 до відповідача надійшла заява від ТОВ «Вердикт Капітал» про повернення виконавчого листа № 2/357/77/14 виданого 27.02.2015 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» боргу 44333,75 доларів та 1048814,00 грн.
Надалі, на підставі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2019 по справі № 357/9893/13-ц, постановою від 05.02.2021 у виконавчому провадженні № 47853976 про заміну сторони виконавчого провадження замінено стягувача ПАТ «РОДОВІД БАНК» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал».
05.02.2021 головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прохацький Р.О. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 47853976 від 25.05.2015 та постанову про стягнення з боржника витрат ВП № 47853976 від 05.02.2021 вивів в окремі провадження.
25.11.2021 державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 47853976, якою постановив стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 119378,82 грн в дохід держави.
18.02.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64402936 по примусовому виконанню постанови про стягнення з боржника виконавчого збору № 47853976 винесену 25.05.2015 державним виконавцем Старовит-Сидорянським Р.О. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 104881,40 грн.
25.11.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню постанови про стягнення з боржника виконавчого збору №47853976 видану 25.11.2021 державним виконавцем про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 119378,82 грн.
Постанова про стягнення виконавчого збору № 47853976 від 25.05.2015 та постанова про стягнення виконавчого збору № 47853976 від 25.11.2021 винесені в рамках одного виконавчого провадження № 47853976 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2/357/77/14 виданого 27.05.2015 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 боргу 44333,75 доларів США та 1048814,00 грн на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК».
Вважаючи протиправними постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що жодних заходів з примусового виконання виконавчого документу та фактичного стягнення заборгованості державним виконавцем здійснено не було, відповідно постанову районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції № 47853976 від 25.05.2015 про стягнення виконавчого збору у розмірі 104881,40 грн та постанову № 47853976 від 25.11.2021 Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору у розмірі 119378,82 грн слід визнати протиправними та скасувати.
Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (абзаци перший, другий частини п'ятої).
Відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина тертя).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац 1 частини 4).
Також, положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (частина п'ята).
Аналіз наведених вище положень статей 26, 27 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, разом з якою, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору.
При цьому в Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується, а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).
Так, згідно частини дев'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (пункт 1 частини 1).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина 5).
Питання про закінчення виконавчого провадження, та, відповідно, про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з'ясує, що для цього є відповідні підстави.
Відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, водночас, більш розширено дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентовано Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до Законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, якою визначено окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Так, положення частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Наведені приписи частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону №1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною 1 статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Таким чином, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.
Тобто, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, відповідно до якої обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
За своїм змістом виконавчий збір є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Згідно пункту 4 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (далі - Порядок), фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Отже, у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Прохацьким Р.О. від 05.02.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 47853976 виконавчий лист № 2/357/77/14, виданий 27.02.2015 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» боргу 44333,75 доларів США та 1048814,00 грн., повернуто стягувачу на підставі його письмової заяви відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII.
Поряд з цим, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту примусового стягнення з позивача на момент винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору сум на підставі виконавчого листа № 2/357/77/14, виданого 27.02.2015 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
Відтак, на момент винесення оскаржуваних постанов про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у відповідача була відсутня обов'язкова умова для стягнення виконавчого збору у виді наявності фактично стягненої в примусовому порядку суми згідно виконавчого документа.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач при примусовому виконанні одного і того самого виконавчого документу в межах одного виконавчого провадження № 47853976 винесено дві постанови від 25.05.2015 від 25.11.2021 про стягнення виконавчого збору на різні суми.
Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження, з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас, постанова про стягнення виконавчого збору № 47853976 винесена 25.11.2021, тобто через 9 місяців після повернення виконавчого документа стягувачу, що є порушенням Закону № 1404-VIII.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим, відповідачем в межах спірних правовідносин не обґрунтовано правомірність прийнятих постанов.
Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що за даних обставин спірні постанови про стягнення з позивача виконавчого збору слід визнати протиправними та скасувати.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є обґрунтованими.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко