П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/1829/22
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шевчук О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2022 року адвокат Богомазов Павло Сергійович, представляючи інтереси ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області) в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 №Ф-35576-51 на суму 37 788,74 грн.
Аргументом адвоката для задоволення позову було те, що реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця була скасована ще 21.08.2000, а тому Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) не містить відомостей про те, що він є підприємцем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, ухваленого за результатами розгляду справи в загальному позовному провадженні, позов ОСОБА_1 задоволено.
Суд визнав протиправною та скасував вимогу від 18.02.2021 №Ф-35576-51 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788,74 грн.
Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції встановив, що спірна заборгованість виникла в результаті нарахування ГУ ДПС в Одеській області ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) як ФОП.
Суд зауважив, що нарахована ГУ ДПС в Одеській області за період 2017-2020 роки заборгованість зі сплати ЄСВ має ознаки подвійної сплати страхового внеску, оскільки ЄСВ за позивача сплачував роботодавець у вказаний період.
Понад те, на думку суду, скасування державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця відбулось ще 21.08.2000, а тому в ЄДР, станом на момент прийняття спірної вимоги, відсутній запис про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 , що виключає підстави для нарахування ЄСВ як фізичній особі підприємцю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Передусім скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, що ОСОБА_1 не втратив статус фізичної особи-підприємця, оскільки реєстрація позивача як ФОП відбулась до 01.07.2004 та припинення такої реєстрації не проводилось.
Скаржник пояснює, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області як платник податків за основним місцем обліку (стан 0) з 01.01.1990.
ОСОБА_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві позивач продовжує наполягати на тому, що його реєстрація як ФОП була припинена ще 21.08.2000, а тому вимога про сплату ЄСВ за період з 2017 року по 2020 рік є протиправною.
У зв'язку з оголошенням в місті Одесі повітряної тривоги, яка тривала з 11:46 год. до 13:17 год. 27.10.2022, сторони погодились на розгляд справи в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Згідно з відомостями відділу документального та інформативного забезпечення управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради в «Архівному журналі обліку реєстраційних справ скасованих суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб» наявні наступні записи щодо ФОП ОСОБА_1 :
запис про проведення державної реєстрації від 10.08.2000 №0844 та запис про скасування державної реєстрації від 21.08.2000 №0523 (а.с.13-14).
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у ГУ ДПС в Одеській області, як платник податків за основним місцем обліку (стан 0) з 01.01.1990.
Відомості про реєстрацію в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 відсутні.
З 01.01.2017 до статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) внесено зміни, одна з яких стосується порядку нарахування єдиного внеску. З цього часу самостійне визначення бази для нарахування єдиного внеску стало обов'язком платників податків.
У зв'язку з цим, за період 2017-2020 років ГУ ДПС в Одеській області нарахувало ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37788,74 грн. та сформувала відповідну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35576-51 від 18.02.2021.
Також обставини справи свідчать, що роботодавцями позивача сплачувався єдиний соціальний внесок, за період вказаний у податковій вимозі про сплату боргу, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Одеській області форми ОК-7 (а.с.74-75).
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом № 2464-VI.
За правилами пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Колегія суддів встановила, що спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2020 рік, відповідно до оскаржуваної вимоги.
Досліджуючи дане спірне питання, колегія суддів установила факт скасування державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, ОСОБА_1 - 21.08.2000, про що здійснений запис №0523. Як згадувалося вище, це підтверджується довідкою Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про дані суб'єктів підприємницької діяльності (а.с.14).
Отже, станом на 01.07.2004, ще до початку функціонування ЄДР, реєстрація ОСОБА_1 як суб'єкта підприємницької діяльності була скасована.
У свою чергу, ГУ ДПС в Одеській області в апеляційній скарзі стверджує про те, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку, зміни до ЄДР про припинення підприємницької діяльності не вносив.
Тому, за логікою апелянта, контролюючий орган правомірно нарахував позивачу єдиний внесок за період з 2017 року по 2020 рік в сумі 37 788,74 грн., оскільки позивач мав статус фізичної особи-підприємця протягом спірного періоду та був платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ.
Вирішуючи такий спір, колегія суддів вважає необхідним звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду, яка викладені у постанові від 01 липня 2020 року (справа № 260/81/19), за подібних обставин справи.
Так, у цій справі № 260/81/19 Велика Палата указувала на таке.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування ЄДР (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як свідчать матеріали справи за позовом ОСОБА_1 , державна реєстрація останнього фізичною особою-підприємцем проведена та скасована до 01 липня 2004 року. Позивач не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва.
У зв'язку з цим, записів в ЄДР щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем немає.
Колегія суддів не приймає доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області як платник податків за основним місцем обліку (стан 0) з 01.01.1990.
Так, матеріали справи містять свідоцтво про переміну прізвища, імені, по батькові (а.с.76), яке свідчить про те, що 17.01.1995 ОСОБА_1 змінив прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Тому, станом на 01.01.1990 позивач носив прізвище ОСОБА_2 та не міг зареєструвати ФОП на прізвище ОСОБА_3 .
За таких обставин справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності сформованої ГУ ДПС в Одеській області вимоги про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску за період з 2017 року по 2020 рік в сумі 37 788,74 грн. №Ф-35576-51 від 18.02.2021.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків Великої Палати не спростовують та не свідчать про можливість відступлення судом апеляційної інстанції від таких висновків або їх неврахування.
Також слід зазначити, що сплата страхових внесків роботодавцями позивача за період, який указаний у вимозі про сплату боргу, немає правового значення у межах даної справи, оскільки державна реєстрація позивача як ФОП була скасована ще 21.08.2000.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У цій справі суд першої інстанції дотримався наведених вимог, що свідчить про відсутність підстав для втручання в судове рішення.
З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями: 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя О. А. Шевчук
Повне судове рішення складено 27.10.2022.