П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/2957/19
Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шевчук О.А.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування п.33 параграфу 5 наказу № 121 від 22.03.2019 року, поновлення на військовій службі, зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди
ОСОБА_1 ( далі - Позивач) звернувся з позовною заявою до Генерального штабу Збройних Сил України ( далі - Відповідач) , в якій просив:
-визнати протиправним та скасувати пункт 33 параграфу 5 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2019 року № 121 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;
-поновити ОСОБА_1 на військовій службі в Збройних Силах України з 22 березня 2019 року;
-зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 22 березня 2019 року по день поновлення на військовій службі в Збройних Силах України; стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що пунктом 33 параграфу 5 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому окладу) від 22 березня 2019 року № 121 полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, колишнього начальника науково-організаційного відділення науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум” звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Позивач вважає, що при прийнятті пункту 33 параграфу 5 оскаржуваного наказу відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, що призвело до порушення вимог статті 65 Конституції України відбувати військову службу відповідно до закону.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року - в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 13 липня 2022 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обгрунтування апеляційної скарги, послався на доводи, які ідентичні обгрунтуванню позову.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 13 параграфу 2 Наказу Міністерства оборони України (по особовому складу) від 12.01.2015 року № 12 ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено начальником науково-інформаційного відділу Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум”, ВОС-8503002.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2015 року № 6 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 15.01.2015 року зараховано до списків особового складу Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум”.
Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.04.2016 року № 98 ОСОБА_1 призначено начальником науково-організаційного відділення Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум” відповідно до п.117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п.14 параграфу 3 витягу з наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.01.2019 року № 23 відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 19.12.2018 року № Д-322/1/19дск осіб офіцерського складу Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум” Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, у тому числі ОСОБА_1 , було увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (на термін перебування у розпорядженні командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України залишається на всіх видах забезпечення та у списках Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”).
ОСОБА_1 , не погодившись з пунктом 14 параграфу 3 наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.01.2019 року № 23, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з метою його оскарження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року у справі № 420/1750/19 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування пункту наказу було відмовлено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року у справі № 420/1750/19 набрало законної сили на підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 року.
Згідно з п.13 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” від 01.02.2019 року № 24 полковника ОСОБА_1 , начальника науково-організаційного відділення Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум”, який відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 30.01.2019 року № 23 зарахований у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2019 року № 22 перебуває на стаціонарному лікуванні у Військовому медичному центрі Південного регіону, визнано вважати таким, що відповідно до абз.23 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 01.02.2019 року перебуває поза штатом у списках та розпорядженні начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”.
ОСОБА_1 , не погодившись з пунктом 13 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” від 01.02.2019 року № 24, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з метою його оскарження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 року у справі № 420/1821/19 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Національного університету “Одеська морська академія”, Інституту Військово-Морських Сил національного університету “Одеська морська академія” та Начальника Інституту Військово-морських сил Національного університету “Одеська морська академія” про визнання протиправним та скасування п.13 наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” (по стройовій частині) від 01 лютого 2019 року № 24 та стягнення моральної шкоди було відмовлено повністю.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 року у справі № 420/1821/19 набрало законної сили 23.12.2021 року.
07.03.2019 року начальник Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” склав та підписав подання про звільнення полковника ОСОБА_1 , колишнього начальника науково-організаційного відділення Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум”, який відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 30.01.2019 року № 23 зарахований у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, з військової служби у запас за підпунктом “б” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час).
В якості підстави для прийняття подання зазначено, що відповідно до свідоцтва про хворобу № 1067, затвердженого постановою ВЛК Південного регіону від 23.06.2018 № 1024 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Військовослужбовцю в 2002 році надано II групу інвалідності безстроково. Діагноз: Гіпертонічна хвороба II стадії. Гіпертензивне серце (гіпертрофія лівого шлуночку). ІХС. Діфузний кардіосклероз СН. І ст. Ангіопатія сітківки обох очей. Розповсюджений між хребцевий остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділів хребта на рівні С5-С7, Сh2-Th4, Тh4-Тh6, деформуючий спондильоз на рівні С4-С5, Тh6-Тh12, L2-S1, деформуючий артроз реберно-хребцевих зчленувань на рівні Тh8-Тh11, остеоартроз на рівні С3-С5, з явищами вертебро-базилярної недостатності з синдромом, з помірним порушенням функції. Деформуючий остеоартроз правого колінного суглобу з больовим синдромом з незначним порушенням функції. Сечокамінна хвороба. Камінь лівої нирки. Хронічний пієлонефрит, емісія ХНН 0. Наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку у вигляді розсіяної мікровогнищевої симптоматики з незначним порушенням функції центральної нервової системи. Хронічна двостороння екросенсорна туговухість зі сприйняттям шепітної мови до 4.0 м на кожне вухо, тиреотоксикоз у фазі медикаментозної компенсації. Хронічний аутоімунний тиреоїдит. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з езофагітом без порушення функції. Хронічний гастродуоденіт, ремісія, без порушення функції. Хронічний панкреатит часто рецидивуюча течія, без порушення функції, ремісія. З січня 2018 року - по теперішній час перебував на лікуванні (амбулаторному, стаціонарному), відпустках по хворобі, продовжував щорічні відпустки у зв'язку із хворобою під час останніх - з 15.01.2018 по 09.02.2018; з 15.05.2018 по 20.06.2018; з 06.07.2018 по 10.07.2018; з 14.11.2018 по 03.01.2019; з 14.01.2019 по 22.02.2019. Військовослужбовець по службі характеризується негативно, як наслідок за підсумками службової діяльності у 2018 році прямим і безпосереднім начальниками оцінений як такий, що займаній посаді не відповідає.
Пунктом 33 параграфу 5 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.03.2019 року № 121 полковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, колишнього начальника науково-організаційного відділення Науково-дослідного центру Збройних Сил України “Державний океанаріум”, відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” було звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я).
Не погоджуючись з зазначеним наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу), Позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскаржуваний пункт 33 параграфу 5 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2019 року № 121 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ст.ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.13 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.9 ст.6 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” порядок проходження військової служби військовослужбовцями, які не обіймають військових посад, установлюється положеннями про проходження військової служби.
Згідно з ч.10 ст.6 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Згідно з ч.13 ст.6 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно з ст.29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст.31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абз.2 п.9 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
Відповідно до з абз.1 п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно з абзацами 20, 21, 23 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади. Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Як вже було зазначено, наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.01.2019 року № 23 (п.14 параграфу 3) ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (на термін перебування у розпорядженні командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України залишається на всіх видах забезпечення та у списках Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”), а наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” від 01.02.2019 року № 24 (п.13) ОСОБА_1 визнано вважати таким, що перебуває поза штатом у списках та розпорядженні начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”.
Відповідно до п.12.11 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 17 до Інструкції.
Згідно з додатку 17 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: за станом здоров'я подаються: висновок (постанова) військово-лікарської комісії; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, стосовно посилання позивача, що подання складено і підписано начальником Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, який діяв не на підставі, не в межах повноважень, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” не є юридичною особою, а як структурний підрозділ не наділений цивільною дієздатністю та цивільною правоздатністю, між ОСОБА_1 та начальником Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” відсутні будь-які службові правовідносини, - суд вважає необґрунтованими та безпідставними, не підтверджені належними та допустимими доказами, що здійснені з невірними тлумаченням норм законодавства та спростовуються матеріалами справи.
Під час розгляду справи суд становив, що спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.10.2018 року № Д-322/1/15дск “Про проведення додаткових організаційних заходів” науково-дослідний центр Збройних Сил України “Державний океанаріум” був перепідпорядкований Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, начальником якого й було складено та підписано подання на звільнення позивача.
Відповідно до п.2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 05.04.2018 року № 2397-VІІІ “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби” протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які в особливий період: досягли граничного віку перебування на військовій службі; за висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, за винятком військовослужбовців військової служби за контактом (крім військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), які за висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями), висловили бажання продовжувати військову службу за контрактом на посадах, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, у порядку, визначеному відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Позивач стверджував, що 28 серпня 2018 року в письмовій формі він висловив бажання Міністерству оборони України, як стороні контракту, продовжувати військову службу за контрактом на підставі пункту 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.04.2018 № 2397-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби”, що набрав чинності з 23 червня 2018 року, а з 24 вересня 2018 року закінчився трьохмісячний строк для звільнення з військової служби військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які в особливий період за висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, що установлено пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05.04.2018 № 2397-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби”.
Стосовно цього, судом першої інстанції доречно зазначено, що зі змісту оскаржуваного наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.03.2019 року № 121 вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Тобто, в даному випадку, відповідачем положення п.2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 05.04.2018 року № 2397-VІІІ “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби”, взагалі не були застосовані до позивача.
Згідно з п.2 ч.1 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи відповідача, що вказана інвалідність пов'язана з проходженням військової служби і не є тотожною інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оскільки проходження військової служби не обмежується виконанням обов'язків військової служби і є лише часовим проміжком, протягом якого тривають правовідносини між особою і Збройними Силами України.
Тобто, визначена у свідоцтві про хворобу № 1067 та затверджена постановою ГВЛК Південного регіону від 23.06.2018 року № 1024 інвалідність пов'язана з проходженням військової служби і не свідчить про те, що вона одержана під час виконання обов'язків військової служби, та позбавляє позивача права на продовження військової служби, що й мало наслідком проходження ним служби до 22.03.2019 року.
Відповідно до пп. “б” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов правильного висновку, що оскаржуваний пункт 33 параграфу 5 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2019 року № 121 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Інші позовні вимоги ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від зазначеної.
Стосовно решти доводів апеляційної скарги про допущені судом порушення вимог процесуального закону, колегія суддів вважає, що це жодним чином не вплинуло на законність ухваленого судом рішення у цій справі.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених сторонами, у зв'язку з чим, наявні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування п.33 параграфу 5 наказу № 121 від 22.03.2019 року, поновлення на військовій службі, зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 27.10.2022р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шевчук О.А. Турецька І.О.