Провадження № 22-ц/803/5438/22 Справа № 185/452/22 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
27 жовтня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Лаченкової О.В,
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, -, -
В січні 2022 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. На підтвердження своїх доводів позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 25.06.2019 р. встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких 30% - по радикулопатії, 15% - по ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01.07.2019 року встановлено третю групу івналідності безстроково. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 17.06.2015 року. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 360 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 120000,0 грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1200 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року, ОСОБА_1 просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 з 120000 грн. до 360000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В апеляційній скарзі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року, просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 120000 грн відмовити.
Відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.
Позивачем надано суду акт розслідування хронічного професійного захворювання з якого вбачається, що йому встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок.
У зв'язку із заподіянням шкоди здоров'ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 25.06.2019 р. йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі - 60%, з яких 30% - по радикулопатії, 15% - по ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% - туговухість, 01.07.2019 року встановлено третю групу івналідності безстроково. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 17.06.2015 року, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч.1 ст.168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню, оскільки професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Суд першої інстанції, оцінивши глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотність недоотриманих благ, втрату 60% професійної працездатності, призначення позивачу третьої групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, дійшов правильного висновку визначивши розмір моральної шкоди у сумі 120000 гривень.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “Павлоградвугілля”, що факт заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань нічим не підтверджено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.05.2-15 року (а.с. 11), довідкою Міжрайонної профпатологічної МСЕК від 25.06.2019 року (а.с.12), медичним висновком №665 від 13.05.2015 року (а.с.13-14).
Громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання (Рішення Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі №1-9/2004 (1-рп/2004)).
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що вина підприємства комісією з розслідування нещасного випадку не встановлена, отже моральна шкода не може бути виплачена, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що позивач інформований при прийомі на роботу про умови праці, а відповідачем створено безпечні і нешкідливі умови праці наскільки це є обгрунтовано практично можливим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди, передбаченої статтею 173 КЗпП України. Крім того, доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача за вищевказаний період роботи - відповідачем не надано.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що наявність факту моральної щкоди може бути встановлено лише за висновком судово-психологічної експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки призначення по справі судово-психологічної експертизи є недоцільним, так як наявність висновків судово-психологічної експертизи не є обов'язковою для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Ступінь втрати професійної працездатності позивачу вже встановлено МСЕК. Наявність чи відсутність у позивача моральної шкоди може бути встановлена судом без проведення відповідної експертизи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що стягнуті з відповідача 120000 гривень, як компенсація моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом (ст.23 ЦК України).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. А будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір має суто умовний вираз.
Враховуючи глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача, позбавлення його можливості їх реалізації, що в ході судового розгляду підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, відповідно до яких позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60% та третю групу інвалідності, колегія суддів вважає визначений розмір матеріальної шкоди розумним та справедливим.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що сума відшкодування моральної шкоди не оподатковується, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Визначена судом сума моральної шкоди перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2021 року, тому ця сума підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржників зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова