справа № 631/632/22
провадження № 3/631/362/22
27 жовтня 2022 року селище міського типу Нова Водолага
Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Т. М., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , солдата резерву Військової частини НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Нововодолазького районного суду Харківської області від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 для розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 .
Зі змісту протоколу про військове адміністративне правопорушення ДНХ-2 № 2858, складеного 30 вересня 2022 року командиром 3 взводу охорони та ІНФОРМАЦІЯ_3 Військової частини НОМЕР_3 старшим лейтенантом ОСОБА_3 , убачається, що 29 вересня 2022 року о 09 годині 00 хвилин солдат ОСОБА_1 , який виконував обов'язки військової служби на посаді солдату резерву І запасної роти Військової частини НОМЕР_2 відмовився від виконання законних вимог командира 1 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 в умовах особливого періоду, що настав з моменту введення воєнного стану в Україні.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 у судові засідання, що були призначені на 04 жовтня 2022 року та 05 жовтня 2022 року не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлявся у відповідності до приписів Кодексу України про адміністративні правопорушенняшляхом направлення судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення на номер мобільного телефону, який був зазначений у поясненнях ОСОБА_1 від 29 вересня 2022 року. Згідно довідок про доставку SMS-повідомлення на мобільний телефон ( НОМЕР_4 ) ОСОБА_1 , отримав судову повістку 04 жовтня 2022 року о 14 годині 25 хвилин та 04 жовтня 2022 року о 15 годині 44 хвилини (а. с. 24, 25). Крім того, ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року було вручено судову повістку про виклик його до суду на 11 годину 00 хвилин 05 жовтня 2022 року, про що свідчить розписка про вручення судової повістки на ім'я ОСОБА_1 , в якій мається особистий підпис ОСОБА_1 (а. с. 26).
05 жовтня 2022 року на електронну адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Зінченка Олексія Миколайовича, який діє на підставі договору про надання правових послуг адвоката від 02 жовтня 2022 року та ордеру серії ХВ № 1918 від 05 жовтня 2022 року, надійшла заява, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-947/22-вх., відповідно до якої представник ОСОБА_1 просив суд, у зв'язку з його вступом в справу та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та підготовки до судового засідання, розгляд справи, призначений на 05 жовтня 2022 року, перенести на іншу дату (а. с. 27).
У судове засідання, що було призначене на 06 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення на номер мобільного телефону ОСОБА_1 . Згідно довідки про доставку SMS-повідомлення, судову повістку ОСОБА_1 отримав 05 жовтня 2022 року о 17 годині 08 хвилин (а. с. 34).
06 жовтня 2022 року адвокат Зінченко Олексій Миколайович на електронну адресу суду надіслав заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-958/22-вх., відповідно до якої просив суд, розгляд справи, призначений на 06 жовтня 2022 року, перенести на іншу дату, у зв'язку із його перебуванням у відрядженні (а. с. 33).
У судове засідання, що було призначене на 13 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 та його захисник не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися шляхом направлення судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Згідно довідок про доставку SMS-повідомлення на мобільні телефони, ОСОБА_1 отримав 11 жовтня 2022 року о 14 годині 47 хвилин, його представник - Зінченко О. М. отримав 11 жовтня 2022 року о 13 годині 48 хвилин (а. с. 35, 36).
При цьому, 12 жовтня 2022 року адвокат Зінченко О. М. відповідно до поданого ним клопотання ознайомився у суді з наявними матеріалами справи про військове адміністративне правопорушення (а. с. 27).
13 жовтня 2022 року адвокат Зінченко Олексій Миколайович на електронну адресу суду надіслав заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-982/22-вх., відповідно до якої просив суд розгляд справи, призначений на 13 жовтня 2022 року, перенести на іншу дату, у зв'язку з необхідністю його підготовки до судового розгляду справи (а. с. 37).
У судові засідання, що були призначені на 18 жовтня 2022 року та 27 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зінченко О. М. не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися шляхом направлення судових повісток в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення на номера мобільних телефонів ОСОБА_1 та його представника, які були отримані ОСОБА_1 13 жовтня 2022 року о 15 годині 59 хвилин та 18 жовтня 2022 року о 13 годині 27 хвилин, адвокатом Зінченком О. М. - 13 жовтня 2022 року о 15 годині 59 хвилин та 18 жовтня 2022 року о 13 годині 23 хвилини (а. с. 40-43).
Про причини своєї неявки суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду з цього приводу не направляли, у тому числі не виявили бажання щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95), в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п'ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому стаття 38 вищевказаного нормативно - правового акту визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить три місяці з дня вчинення правопорушення.
З матеріалів справи убачається, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 надійшов на адресу суду для розгляду по суті 03 жовтня 2022 року та неодноразово розгляд справи відкладався за клопотаннями представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, які суд розцінює як спробу затягування судового розгляду даної справи.
Тим більше, у ОСОБА_1 та його захисника було достатньо часу надати письмові пояснення по суті вчиненого військового адміністративного правопорушення або докази, та направити будь - які клопотання для розгляду у судовому засіданні.
В даному випадку дії ОСОБА_1 та його представника свідчать про недобросовісне користування процесуальними правами та бажання затягнути розгляд справи задля уникнення ОСОБА_1 притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Тим більше, що стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суддя, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
При цьому, положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення основним доказом про вчинення особою адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який повинен відповідати вимогам, визначеним у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та містити перелік всіх обов'язкових реквізитів протоколу.
Протокол про адміністративне правопорушення займає провідне місце в числі засобів, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку посадові особи встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину особи в його вчиненні та інші обставини, що вказуються у статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення і мають значення для правильного вирішення справи. Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення.
Протокол про адміністративне правопорушення це комплексне джерело доказової інформації. Однак, він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У відповідності до приписів статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення, одним із найважливіших джерел доказів у справі про адміністративне правопорушення є протокол про вчинення адміністративного правопорушення, який повинен містити ознаки правопорушення, передбаченого відповідними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, у протоколі про військове адміністративне правопорушення серії ДНХ-2 № 2858 від 30 вересня 2022 року, передбачене частиною 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено фактичні обставини правопорушення, скоєного ОСОБА_1 29 вересня 2022 року.
Оцінюючи наданий доказ, суд вважає його належним та допустимим, оскільки він складений уповноваженою особою - командиром 3 взводу охорони та ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_3 старшим лейтенантом ОСОБА_3 , його зміст в цілому відповідає вимогам статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вказаний протокол містить підпис особи, яка його склала, проте не має підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У відповідних графах протоколу про військове адміністративне правопорушення, зокрема щодо роз'яснення ОСОБА_1 змісту статті 63 Конституції України та його прав, передбачених статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зроблено відповідні записи особою, яка склала протокол про військове адміністративне правопорушення згідно приписів пунктів 1 та 6 розділу ІІ «Інструкції зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення», затвердженої наказом Міністерства оборони України № 329 від 23 жовтня 2021 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2021 року за № 1622/37244, проте те, що від дачі пояснень та підпису у протоколі ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків. Даний протокол також містить підписи свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили вказані факти (а. с. 2 - 3).
Крім того, суд бере до уваги, що представник ОСОБА_1 - адвокат Зінченко О. М. 12 жовтня 2022 року у суді під особистий короткий підпис частково ознайомився з наявними матеріалами справи, у тому числі з протоколом про військове адміністративне правопорушення, але у судові засідання, що були призначені після цього неодноразово, так й не з'явився.
Диспозиція частини 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність військовослужбовців за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду.
Об'єктом правопорушення, передбаченого статтею 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є суспільні відносини у сфері військової дисципліни, належне несення військової служби. При цьому кваліфікуючою ознакою правопорушення є його вчинення в умовах особливого періоду.
У статті 1 Закону України № 1932-ХІІ від 06 грудня 1991 року «Про оборону України» надано роз'яснення терміну особливий період, яким є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону України № 354-ХІІ від 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України № 354-ХІІ від 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Крім того, 24 лютого 2022 року набрав чинності Указ Президента України № 29/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію». Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Указом Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15 березня 2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, затвердженим Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України № 2263-ІХ від 22 травня 2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного станув Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2500-ІХ від 15серпня 2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного станув Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VІІІ від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Виходячи із вищевикладеного вбачається, що особливий період охоплює собою мобілізацію, воєнний час та частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, починаючи з 24 лютого 2022 року та по теперішній час в Україні діє режим воєнного стану, який є особливим періодом.
Наведене є безумовною підставою задля висновку про те, що вказаний період часу в України, з огляду на зміст глави 13-Б «Військові адміністративні правопорушення» Кодексу України про адміністративні правопорушення, є особливим періодом.
За загальним правилом суб'єктом військового адміністративного та військового дисциплінарного деліктів, до яких відносяться й адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є особа, яка перебуває на військовій службі.
У частині 9 статті 1 Закону України № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку (частина 4 статті 24 Закону України № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Як убачається, із наданих до протоколу про військове адміністративне правопорушення доказів, зокрема, копій тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, обліково-послужної картки військовослужбовця тощо, ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу у Збройних Силах України - Військової частини НОМЕР_2 . Даний факт учасниками справи не заперечувався, докази на його спростування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисником, надані не були.
Отже із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем і перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, а отже є суб'єктом адміністративної відповідальності за статтею 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Склад військового адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачає відкриту відмову виконати наказ командира (начальника), непокору, що передбачає наявність заяви (усної чи письмової) підлеглого про його небажання виконувати наказ, або інше демонстративне його невиконання, яке може супроводжуватись будь-якими репліками чи здійснюватися мовчки. Від непокори слід відрізняти випадки суперечки, коли підлеглий вступає в обговорення наказу, виявляючи своє незадоволення у зв'язку з його отриманням, але врешті-решт наказ виконує та інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді не виконується. Невиконання наказу може полягати: а) у діях, вчиняти які наказ прямо забороняв; б) невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з наказом; в) у виконанні таких дій з порушенням встановлених наказом строків та інших обов'язкових умов їх виконання. Правопорушення вважається закінченим, залежно від форми його вчинення, з моменту відмови виконати наказ начальника або з моменту його фактичного невиконання.
При цьому під наказом розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Відповідно до преамбули Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-ХІV від 24 березня 1999 року «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Положення Статуту поширюються на військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів.
Відповідно до статті 9 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 11 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлює загальні обов'язки військовослужбовців.
У відповідності до приписів пункту 3 статті 11 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на військовослужбовців покладається обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Згідно зі статтею 30 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Відповідно до статті 37 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Статтею 26 розділу І частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вже зазначалося вище, адміністративна відповідальність за частини 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду.
Факт відмови від виконання законних вимог командира 1 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 солдатом резерву 1 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 підтверджується сукупністю доказів, що містяться в матеріалах справи.
Так, відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_7 № 2398 від 22 вересня 2022 року «Про організацію і проведення стрільб (навчань) та забезпечення виконання вимог безпеки» було зобов'язано провести в період з 26 по 30 вересня 2022 року на військовому стрільбищі, тирі № 2 населеного пункту Нова Водолага заняття з вогнепальної підготовки з особовим складом польового вузла зв'язку, 1 запасної роти військової частини НОМЕР_2 . Час проведення занять: 1 запасної роти з 09-00 до 20-00 29 - 30 вересня 2022 року. Для керівництва стрільбою та її обслуговування, забезпечення вимог безпеки призначено старшим керівником стрільби: військове стрільбище, тир № 2: з 09-00 до 20-00 29 - 30 вересня 2022 року командира взводу 1 запасної роти лейтенанта ОСОБА_8 (а. с. 8 - 10).
Підстав для висновку про незаконність та злочинність вищевказаного наказу не вбачається.
Згідно рапорту командира взводу 1 запасної роти лейтенанта ОСОБА_9 , складеного на ім'я командира 1 запасної роти майора ОСОБА_10 28 вересня 2022 року, командир взводу 1 запасної роти лейтенант ОСОБА_9 доповів, що 28 вересня 2022 року о 14 годині 00 хвилин на загальному шикуванні особового складу довів солдату резерву 1 запасної роти рядовому ОСОБА_1 вимоги наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 2398 від 22 вересня 2022 року про виконання Плану бойової підготовки (організацію і проведення стрільб). Рядовий ОСОБА_1 відмовився виконувати зазначений наказ. У зв'язку з чим просив призначити службове розслідування по вищевказаному факту.
Даний рапорт містить також підписи свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а. с. 6).
Відповідно до письмових пояснень сержанта 1 запасної роти ОСОБА_14 , останній пояснив, що 28 вересня 2022 року о 14 годині 00 хвилин на загальному шикуванні всієї 1 запасної роти було доведено наказ щодо ведення стрільб і потрібно було розписуватися і інструктажах та відомостях, але військовослужбовець ОСОБА_1 категорично відмовився виконувати наказ та ставити свій підпис в присутності усіх військовослужбовців. 29 вересня 2022 року о 09 годині 00 хвилин під час загального шикування 1 запасної роти військовослужбовець ОСОБА_1 вийшов зі строю і повідомив, що відмовляється виконувати наказ у зв'язку із хворобою та захист (бронежилет) одягати не буде, на стрільби їхати в категоричній формі відмовився у присутності усіх військовослужбовців. Рапорт на командира взводу писати ОСОБА_1 відмовився в присутності свідка та інших військовослужбовців. Будь-які покази по даному факту ОСОБА_1 надавати відмовився, у тому числі відмовився від підпису протоколу про адміністративне правопорушення (а. с. 11).
Згідно письмових пояснень сержанта 1 запасної роти ОСОБА_15 , вбачається, що 29 вересня 2022 року близько 09 годині 00 хвилин було шикування всієї 1 запасної роти, де був доведений наказ командира роти про те, що сьогодні будуть проводитись стрільби, на яких повинні бути усі військовослужбовці. Проте, військовослужбовець ОСОБА_1 вийшов зі строю і повідомив, що даний наказ виконувати відмовляється, у зв'язку із тим, що хворіє та захист (бронежилет) одягати не буде. Дану категоричну відмову підтвердив у присутності свідків та відмовився від надання будь-яких пояснень. Також ОСОБА_15 вказав, що 28 вересня 2022 року о 14 годині 00 хвилин під час шикування ОСОБА_1 відмовився виконувати наказ та ставити свій підпис у відповідних відомостях та інструктажі перед стрільбами, а також надавати будь-які пояснення. Рапорт на ім'я командира взводу ОСОБА_1 писати теж відмовився у присутності усіх військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , а також відмовився ставити свій підпис у протоколі (а. с. 12).
Від надання письмових пояснень з приводу не виконання вимог командира (начальника) військовослужбовець ОСОБА_1 відмовився посилаючись на приписи статті 63 Конституції України (а. с. 13).
Відомості, які зазначені в рапорті та письмових поясненнях військовослужбовців в повній мірі узгоджуються між собою та з фактичними даними, які містяться в справі.
При цьому, суд враховує, що з клопотанням про допит свідків під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 та його захисник не зверталися, хоча мали для цього достатньо часу.
З копії довідки військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_5 від 12 серпня 2021 року № 1326 встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 має діагноз: вертеброгенна торакалгія, люмбалгія, незначно виражена. Обмежений між хребцевий остеохондроз, спондилоартроз шийного, грудного, поперекового відділу хребта з больовим синдромом без порушення функції. Поліпоз жовчного міхура. Хронічний гастродуоденіт, ремісія, без порушення функції. Захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби. На підставі статтей 54-в, 23-г, 52-г, 64-г графи ІІ Розладу хвороб придатний до військової служби (а. с. 17).
Згідно доданої до матеріалів справи медичної документації убачається, що ОСОБА_1 з 29 липня 2021 року по 12 серпня 2021 року з цього приводу проходив лікування у ВМКЦ Східного регіону (Військова частина НОМЕР_5 ) (а. с. 18), а також з 29 березня 2022 року по 11 квітня 2022 року знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Нововодолазька центральна лікарня» Нововодолазької селищної ради з діагнозом: гострий бронхіт (а. с. 19) та звертався до лікаря з приводу наявних захворювань 05 вересня 2022 року, що вбачається з копії амбулаторної картки (а. с. 20 - 21).
Разом із тим, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисник не надали суду доказів неможливості виконання 29 вересня 2022 року ОСОБА_1 вимог командира щодо участі у заняттях з вогнепальної підготовки за станом здоров'я або з інших причин, як то доказів звернення до медичної установи з приводу поганого самопочуття тощо, хоча мали достатньо часу для надання відповідних документів.
Слід також зауважити, що будь-яких заперечень або письмових пояснень з приводу відомостей, які зазначені в протоколі про військове адміністративне правопорушення ОСОБА_1 та його захисником - адвокатом Зінченком О. М. на адресу суду не направлялися. Тим більше, у останніх було достатньо часу з 12 жовтня 2022 року, коли адвокат ознайомився з матеріалами справи про адміністративне правопорушення, надати свої письмові пояснення або докази, та направити будь - які клопотання для розгляду у судовому засіданні, чого зроблено не було.
Доказів на спростування даних, викладених у протоколі про військове адміністративне правопорушення суду не надано.
Також належить взяти до уваги й те, що протокол про військове адміністративне правопорушення складений уповноваженою особою і дії особи, яка його складала в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 та його захисником не оскаржувалися, а саме: позовної заяви до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, заяв до правоохоронних органів в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, - останні не подавали.
Відтак, у судовому засіданні встановлено, що військовослужбовець, ОСОБА_1 , 29 вересня 2022 року при виконанні ним обов'язків військової служби за місцем розташування військової частини в АДРЕСА_2 відмовився від виконання законних вимог командира 1 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 в умовах особливого періоду, що настав з моменту введення воєнного стану в Україні.
Отже, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 військового правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення доведеним, а тому він підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
При накладенні стягнення за військове адміністративне правопорушення, суддя враховує характер його вчинення, ступінь вини, майновий стан, особу правопорушника, а також наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність ОСОБА_1 відповідно до статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддею не встановлено. Майнової шкоди проступком не заподіяно.
Вирішуючи питання щодо міри адміністративного стягнення, яке необхідно призначити ОСОБА_1 суддя зазначає, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також враховує соціальний аспект кваліфікації військових адміністративних правопорушень, суспільну небезпеку і шкоду від вчинення військовослужбовцями адміністративно-караних дій, завдання шкоди позитивному авторитету військовослужбовця і в цілому Збройним Силам України.
Керуючись принципом верховенства права, з урахуванням вимог статей 33, 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою запобігання вчинення у подальшому нових правопорушень та досягнення мети адміністративного покарання, беручи до уваги характер скоєного адміністративного правопорушення, особу правопорушника та ступень його вини, суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції частини 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення України, з урахуванням вимог статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Саме ця міра покарання, на думку суду, буде достатньою для виправлення порушника та запобігання вчинення ним нових адміністративних правопорушень.
В порядку частини 5 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд вирішує питання про стягнення судового збору з особи, на яку накладається адміністративне стягнення.
Так, відповідно до вимог статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. При цьому розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Таким законом, що встановлює правові засади справляння судового збору, є Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VІ, частина 1 та пункт 5 частини 2 статті 4 якого передбачають, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у сумі, яка дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому він справляється.
Статтею 7 Закону України № 1928-ІХ від 02 грудня 2021 року «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2481 гривня 00 копійок.
В зв'язку з вищевикладеним, вважаю за необхідне стягнути із ОСОБА_1 судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 496 гривень 20 копійок, - зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9 - 11, 23, 24, 25, 27, 33 - 35, частиною 2 статті 38, статтею 40-1, частиною 2 статті 172-10, статтями 245, 246, 249 - 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 280, 283 - 285, частиною 2 статті 287, статтями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні військового адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 2550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, який стягнути на користь держави (номер рахунку (IBAN): UA 948999980313010106000020559, код класифікації доходів бюджету: 21081100, отримувач: ГУК Харків обл/СТГ Нова Вод/21081100, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП - електронне адміністрування податку).
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 496 гривень 20 копійок (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП електронне адміністрування податку), номер рахунку (IBAN) UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
В разі не сплати штрафу у строк встановлений частиною 1 статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку примусового виконання постанови стягується штраф у подвійному розмірі, що буде складатиме 5100 гривень 00 копійок.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку, у разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Строк пред'явлення до виконання протягом трьох місяців.
Суддя: Т. М. Трояновська