Справа № 638/12819/19
Провадження № 2/638/1687/22
21 жовтня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Ткаченко К.С., Дубровської О.А., Куценко К.Д., Межирицької В.Ю.
представника відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Моторне (Транспортне) Страхове Бюро України про стягнення матеріальної шкоди, -
встановив:
Адвокат Зябкін В.В. звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з відповідача частину матеріальної шкоди у розмірі 30 353,87 грн., витрати на проведення оцінки у розмірі 1695,60 грн. та судові витрати. В подальшому представником позивача подано заяву, в якій остаточно просить стягнути з відповідача частину матеріальної шкоди у розмірі 30 353,87 грн., витрати на проведення оцінки у розмірі 1695,60 грн., витрати на проведення експертизи у розмірі 2883,04 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.05.2019 року ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Ауді д.р.н. НОМЕР_1 у м.Харкові, порушила правила дорожнього руху та допустила зіткнення з автомобілем Ніссан д.р.н. НОМЕР_2 , чим заподіяла матеріальну шкоду. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова відповідача визнано винною у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. На момент вчинення правопорушення цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодувало позивачу частину спричиненої шкоди у розмірі 63 280,77 грн. Зазначає, що для оцінки вартості матеріальної шкоди автомобіля позивач звернулась до ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, який склав відповідний висновок експертного автотоварознавчого дослідження №11289 від 27.05.2019 року, згідно якого вартість матеріальної шкоди складає 93 634,64 грн. Крім того, в подальшому позивач повторно звернулась до ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, які склали висновок експерта №14540 від 12.07.2021 року, згідно якого вартість матеріальної шкоди складає 93 634,64 грн., а отже, вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу різницю між завданою позивачу шкодою та виплатою, яку здійснило МТСБУ. Крім того, позивачем були здійснені витрати на проведення авто товарознавчого дослідження у розмірі 1695,60 грн., та витрати на складання висновку експерта у розмірі 2883,04 грн., які також підлягають відшкодуванню відповідачем.
Представником відповідача - адвокатом Василенко Г.В. до суду наданий відзив на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що позивач намагається покласти на відповідача подвійний надмірний тягар щодо отримання додаткових матеріальних благ, замість того щоб вирішувати вказане питання у минулі періоди з МТСБУ під час проведення оцінки транспортного засобу. Також вказує, що посилання позивача на застосування ст.1194 ЦК України до вказаних правовідносин є недопустимим, оскільки після виконання особою, що не завдавала шкоди (МТСБУ у даному випадку), свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням. Крім того зазначає, що позивачем поданий помилковий розрахунок суми матеріального збитку у розмірі 93634,64 грн., що згідно експертного висновку складається з вартості ремонтно-відновлювальних робіт та вартості замінних матеріалів, а також суми втрати товарної цінності, однак усупереч наведеному відповідно до законодавства МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, а отже така сума і розрахунок суперечать нормам закону. Вважає, що позивач отримав законодавчо обґрунтоване страхове відшкодування від МТСБУ з урахуванням фізичного зносу та з урахуванням зменшення на суму ПДВ. Крім того зазначає, що висновок експерта, на який посилається позивач у заяві про збільшення позовних вимог, не має жодної юридичної сили, з огляду на те, що з моменту скоєння ДТП минув значний час, та відповідно до вказаного висновку дослідження обставин справи взагалі не проводилось, а підставою для складання висновку став попередній висновок, а отже вказаний висновок не може вважатися належним і допустимим доказом по справі. Також представником відповідача зазначено, що ОСОБА_4 виконала всі зобов'язання по вказаним правовідносинам, відшкодувавши МТСБУ суму регламентної виплати у розмірі 63 598,76 грн. На підставі викладеного просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з позицією відповідача, викладеній у відзиві на позовну заяву, оскільки вважає, що у позивача наявне право на отримання частини неотриманої шкоди спричиненої транспортному засобу після виплати страхового відшкодування від МТСБУ, а отже застосування статті 1194 ЦК України до даних правовідносин є цілком правомірним, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представником відповідача надані до суду письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для звернення до суду з даним позовом, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на доведення своєї позиції, відповідач навпаки виконала всі зобов'язання по вказаним правовідносинам, а отже в задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Представником третьої особи надано до суду письмові пояснення по справі, в яких погоджується з обставинами, викладеними у позовній заяві, зазначивши, що з огляду на те, що страхової виплати було недостатньо для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди, позивач отримав право на звернення до відповідача безпосередньо як до заподіювача шкоди з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою на підставі статті 1194 ЦК України.
Після скасування заочного рішення суду у вказаній справі ухвалою суду від 22.12.2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.
Ухвалою суду від 17.03.2021 року задоволено клопотання представника відповідача та залучено до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Моторно (Транспортне) Страхове Бюро України.
18.08.2021 р. представником позивача було подано до суду заяву, в якій остаточно просив стягнути з відповідача частину матеріальної шкоди у розмірі 30 353,87 грн., витрати на проведення оцінки у розмірі 1695,60 грн., витрати на проведення експертизи у розмірі 2883,04 грн. та судові витрати.
Протокольною ухвалою суду від 06.09.2021 року вказана заява прийнята до розгляду.
Ухвалою суду від 09.08.2022 року задоволено клопотання відповідача про проведення судових засідань у вказаній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCon.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, представник позивача надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та в письмових запереченнях на відповідь на відзив.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без участі третьої особи та представника.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника відповідача, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В даному випадку спірні правовідносини регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року та Цивільним кодексом України.
06 травня 2019 року о 13 годині 50 хвилин в м.Харкові по пров.Кравцова 19 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Audi» державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням відповідача ОСОБА_4 та автомобіля «Nissan» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_3 . Автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 гривень.
Зазначена постанова набрала законної сили 11.06.2019 року.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Власником пошкодженого транспортного засобу «Nissan» державний номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Щодо вимоги позивача про стягнення частини матеріальної шкоди у розмірі 30 353,87 грн., та витрат на проведення оцінки у сумі 1695,60 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 754/1108/15-ц, провадження № 61-20780св18.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Положеннями ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової власників наземних транспортних засобів» визначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Основним завданням МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до ст. 41 п. 41.1 «а» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі, тобто виключно в ситуації, коли винуватець ДТП не має полісу, а потерпіла особа такий поліс має, або є особою, застрахованою в силу Закону.
Згідно ст. 22 Закону, МТСБУ відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземних транспортних засобів власника транспортного засобу - автомобіля марки «Audi», державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на 06.05.2019 року не була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в зв'язку з чим, Моторно-транспортним страховим бюро України на користь позивача сплачено частину завданої майнової шкоди у розмірі 63 280,77 грн.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається за реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов'язана відшкодовувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц дійшла висновку про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Отже, за загальним правилом, потерпіла особа має право на відшкодування завданих їй збитків у повному розмірі, а вищенаведені норми матеріального права встановлюють спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, а саме: в межах лімітів відповідальності страховика відшкодування завданої потерпілій особі шкоди здійснюється страховиком, а у випадку якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика відшкодування здійснюється винною особою в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За таких обставин, потерпіла особа наділена правом на стягнення з винної особи завданих збитків в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, і це право може використовуватися такою особою як після отримання всієї суми страхового відшкодування від страховика, так і як самостійна вимога.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому, на його вимогу, відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження 14-176цс18, зроблено висновок, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Статтею 29 та пунктом 32.7 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що з особи, винної у ДТП підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), який вже проведено або буде проведено у майбутньому, і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими за страхове відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення вартості матеріального збитку, заподіяного позивачу внаслідок ДТП, ОСОБА_3 звернулась до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл.проф.М.С.Бокаріуса.
Відповідно до висновку експертного авто товарознавчого дослідження №11289 від 27.05.2019 року величина матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Nissan Qashqai» державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті ДТП (06.05.2019 року) становить 93 634,64 грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 74733,53 грн.
Крім того, позивачем, згідно квитанції №0.0.1367621482.1 від 30.05.2019 року сплачено кошти у розмірі 1695,60 грн. за проведення зазначеної експертизи.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, а саме висновок № 11289 та квитанцію за проведення експертизи №0.0.1367621482.1, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у ЦПК України, зібрані у відповідності з чинним цивільно - процесуальним законодавством.
Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
Таким чином, розмір реальних збитків, завданих власнику пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП, становить 93 634,64 грн., тоді як страховиком відшкодовано завдані збитки з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, а тому на винну особу має бути покладено обов'язок зі сплати різниці між фактичною вартістю відновлювального ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), який вже проведено або буде проведено у майбутньому, і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, не зважаючи на те, що виплачене страхове вішкодування менше за розмір страхового ліміту.
Наведеним вище спростовуються доводи відповідача про те, що відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 11289 по визначенню матеріального збитку, заподіяного з точки зору відповідача, складає саме 74 733,53 грн., а не 93 634,64 грн., оскільки в даному випадку саме 93 634,64 грн. є реальними збитками, завданими власнику пошкодженого транспортного засобу внаслідок ДТП, що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 11289 від 27.05.2019 року та ремонтною калькуляцією № 11289, яка складена системою AUDATEX 27.05.2019 року.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач жодних зауважень на процедуру оцінювання не надала, погодилась з розміром майнової шкоди визначеною страховою компанією, а отже підстав брати до уваги висновок експертного дослідження №11289 від 27.05.2019 року та відшкодовувати вартість його проведення не має, однак жодних доказів, які б спростовували розмір завданої шкоди транспортному засобу позивача, відповідачем суду не надано, свій розрахунок не наведений, тому такі доводи суд вважає необґрунтованими, та такими, що не ґрунтуються на наведених вище нормах матеріального права.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача ОСОБА_4 обов'язку з відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у загальному розмірі 30 353,87 грн., виходячи з наступного розрахунку: 93 634,64 грн. (вартість матеріальної шкоди, встановлена висновком експертного автотаварознавчого дослідження № 11289 від 27.05.2019 року) - 63 280,77 грн. (страхове відшкодування, сплачене МТСБУ).
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ту обставину, що позивач одержав страхове відшкодування в розмірі, який не у повному обсязі відшкодовує завдану відповідачем шкоду, деліктне зобов'язання, що виникло між ним та особою, яка завдала такої шкоди, вважається не припиненим, зазначена шкода відповідачем добровільно не відшкодована, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою у загальному розмірі 32 049,47 грн., що складається з частини матеріальної шкоди у сумі 30 353,87 грн., а також витрат на проведення оцінки у розмірі 1695,60 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на проведення експертизи у розмірі 2883,04 грн., суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині виходячи з наступного.
Так, згідно висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи №14540 від 12.07.2021 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 пошкодженого в результаті ДТП 06.05.2019 року становить 93 634,64 грн.
Згідно квитанції №0.0.2181783355.1 від 01.07.2021 року позивачем сплачено кошти у розмірі 2883,05 грн. за складання вказаного висновку.
Дослідивши вищенаведений висновок експерта №14540, суд зазначає, що згідно абзацу другого вступної частини висновку, автотоварознавче дослідження проводилось без проведення огляду колісного транспортного засобу, а на підставі вихідних даних висновку експертного автотоварознавчого дослідження №11289 від 27.05.2019 року.
З огляду на вищевикладене, суд не приймає вказаний висновок як доказ, оскільки останній було складено на підставі попереднього висновку, а отже не може вважатись належним та допустимим доказом в розумінні норм чинного законодавства.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного Закону).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним З'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268, від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Інтереси ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді першої інстанції представляла адвокат Василенко Ганна Вікторівна на підставі договору про надання правничої допомоги №АБ-25-11 від 25.11.2020 року, ордеру серії ДН №001570 від 26.10.2020 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №4917.
23.11.2021 року до суду надійшло клопотання про компенсацію судових витрат, в якому представник відповідача просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., в підтвердження чого додатково надала акт наданих послуг до договору від 16.11.2021 року, протокол погодження договірної ціни №1 від 25.11.2020 року, додаткову угоду №1 до договору від 16.11.2021 року. В обґрунтування зазначає, що в якості підтвердження витрат відповідача до суду надано копії договору про надання правової допомоги, рахунок-фактуру №СФ-00001/1-16 від 16.11.2021 року. Також зазначає, що узгоджена винагорода за надання допомоги складає 20 000 грн.
Умовами укладеного договору передбачено, що адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний оплатити Замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами та самим Договором.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне враховуючи результат вирішення справи, наданий акт наданих послуг з детальним описом робіт, співмірність розрахунку з обставинами, зазначеними у ч.4 ст.137 ЦПК України, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1650,60 грн.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
За таких обставин, суд оцінивши витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, наданих доказів на підтвердження надання правничої допомоги адвоката, результату розгляду справи, дійшов висновку про те, що заява про компенсацію судових витрат підлягає частковому задоволенню.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 11, 12, 15, 22, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України, ЗУ «Про обов'язкове державне страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», керуючись ст.ст.4, 10, 12, 76-82, 95, 133, 137, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Моторне (Транспортне) Страхове Бюро України про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 частину матеріальної шкоди у розмірі 30 353,87 грн., а також витрати на проведення оцінки у розмірі 1695,60 грн., а всього стягнути 32 049 (тридцять дві тисячі сорок дев'ять) гривень 47 копійок.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 705 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 1650 гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 26.10.2022 року.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ;
третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, ЄДРПОУ 21647131 м.Київ, Русанівський бульвар, буд.8.
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк