ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
26 жовтня 2022 року м. Київ № 640/14674/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, які підлягають у припиненні виплати з березня 2019 року пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відновити виплату пенсії з березня 2019 року з врахуванням індексацій та перерахунків, з подальшим нарахуванням, виплатою відповідно до законодавства ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2022 року позовну заяву залишено без руху, недоліки якої запропоновано усунути шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
Через канцелярію суду 05.10.2022 року позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено про обставини посилення протиепідемічних заходів на території України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», вимог якої дотримувався позивач.
Крім того, позивачем повідомлено про постійне періодичне лікування, зокрема за кордоном, що унеможливило вчасне звернення до суду.
Зокрема, щодо не застосовності строків звернення до суду в межах спірних правовідносин позивач посилається на судову практику у справах №646/6250/17, №815/460/18 та №815/1226/18.
Дослідивши заяву про поновлення строку звернення до суду на предмет її обґрунтованості, суд дійшов наступних висновків.
Частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зауважує, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено з позовної заяви, предметом даного позову є припинення ГУ ПФУ в м. Києві виплати пенсії з березня 2019 року.
Отже, спірні правовідносини виникли у березні 2019 року, водночас з позовом до суду позивач звернувся в 03.09.2022 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексом адміністративного судочинства України, який фактично сплив у вересні 2019 року, що позивачем не спростовано.
Так, згідно з абзацом першим пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Разом з тим, згідно з абзацом другим пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суд враховує, що пенсію позивач отримує щомісячно, проте доводів та доказів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, останнім не наведено.
Зокрема, обставини епідемії COVID-19 на території України виникли вже після спливу процесуального строку звернення до адміністративного суду - у 2020 році.
Посилання позивача на обставини лікування за кордоном підтверджуються долученими позивачем до позовних матеріалів результатів обстежень Онкологічного центру провінції Британська Колумбія - Цетр Абботсфорда, разом з тим, останні свідчать про лікування лише в період грудня 2020 року по 30.08.2021 року.
Водночас, існування обставин, які б унеможливлювали позивачу звернутися до суду у період тривалості процесуального строку звернення до суду, а саме з березня 2019 року по вересень 2019 року, останнім не обґрунтовано.
Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18, позивач вважає що процесуальний строк звернення до суду останнім не пропущено.
Разом тим, суд відхиляє посилання позивача на вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду в частині не розповсюдження на спірні правовідносини процесуального строку звернення до суду, встановленого положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки остання стосується виключно протиправного припинення територіальним органом Пенсійного фонду виплати пенсії за віком на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
В свою чергу, ознайомившись із додатками до позовної заяви, а саме листом ГУ ПФУ в м. Києві від 13.12.2021 року №2600-0202-8/200273, висновується, що виплату пенсії позивачу припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зокрема, суд звертає увагу, що Верховним Судом в постанові від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19 вирішено відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №816/197/18, від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних гарантій Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року по справі № 240/12017/19, яка є обов'язковою для суду першої інстанції.
Відтак, суд зазначає, що момент отримання позивачем листа-відповіді пенсійного органу від 13.12.2021 року №2600-0202-8/200273 на його заяву (заяву представника) не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти з пропущенням встановленого процесуального строку, після отримання пенсії. Крім того, вказаний лист-відповідь позивачем не оскаржується.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейським судом з прав людини у рішенні від 28.03.2006 року у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні від 26.04.2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Згідно з правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06) від 16.02.2017 року (набуло статусу остаточного 16.05.2017 року) Судом неодноразово визначено, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 04.10.2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 01.04.2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.
Таким чином, суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати повідомлені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду поважними та такими, що унеможливили обставини дотримання процесуального строку звернення до суду, який розпочався у березні 2019 року.
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду без поважних причин, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 повернути позивачу.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.О. Маруліна