26 жовтня 2022 року м. Житомир справа № 240/5464/22
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання відмову протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому з урахуванням уточненого адміністративного позову просить:
- визнати відмову протиправною Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області прийнятої на земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га з послідуючою передачею в приватну власність для ведення особистого селянського господарства яка розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 площею 117,9742 га Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області;
- скасувати рішення вісімнадцятої сесії Брусилівської селищної ради восьмого скликання від 26 січня 2022 року №925 Житомирського району Житомирської області;
- зобов'язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства яка розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 площею 117,9742 га Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області;
- стягнути з Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області кошти в розміри 5 000, 00 грн. на користь ОСОБА_1 понесені витрати допомогу.
На думку позивача, відповідачем прийняте рішення за результатами розгляду його заяви про затвердження технічної документації, підлягає скасуванню, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта, а коли стоїть питання про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
25.07.2022 до суду надійшов від відповідача відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вказує, що зазначена в клопотанні ОСОБА_1 орієнтовною площею 2.0000 га є частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1820983500:05:000:8103, яка має визначену площу - 117,9742 га та чітко визначені межі, а тому без виділення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га в окремий об'єкт цивільних прав шляхом поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством, не може бути передана у власність чи користування.
Крім того, звертає увагу суду, що 22.12.2021 сімнадцятою сесією Брусилівської селищної ради восьмого скликання було прийнято рішення за №837 «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо поділу земельних ділянок» наданий дозвіл Брусилівській селищній раді на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 117,9742 га кадастровий номер 1820983500:05:000:8103 на одинадцять земельних ділянок, а тому право на звернення щодо окремого об'єкта цивільних прав виникне лише після того, як Брусилівською селищною радою на підставі розпорядження 837 від 22.12.2021 буде зроблено поділ земельної ділянки кадастровий номер 1820983500:05:000:8103.
04.08.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує щодо тверджень викладених представником відповідача у відзиві на позов та просить не брати їх до уваги, зауважує, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання таких раніше сформованих здійснюється за технічною документацією із землеустрою.
Розгляд справи судом відкладався у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач звернувся із відповідним клопотанням до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, в якому просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000га. з послідуючою передачею в приватну власність для ведення особистого селянського господарства яка розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 площею 117,9742 га на території Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Рішенням вісімнадцятої сесії Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області восьмого скликання від 26 січня 2022 року №925 позивачу відмовлено у задоволенні його клопотання. Як вказано у прийнятому рішенні, формування та передача у власність земельних ділянок комунальної та державної власності здійснюється за проектами землеустрою.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Статтею 40 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зазначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Тобто, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.
Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В силу ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як свідчать матеріали справи, позивач 13.12.2021 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га, яка є частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 та має визначену площу - 117,9742 га та чітко визначені межі, втім відповідачем відмовлено у задоволенні клопотання, з посиланням на статті 79-1, 118 ЗК України та ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та зазначенням, що формування та передача у власність земельних ділянок комунальної або державної власності здійснюється за проектами землеустрою.
Втім, суд вважає, що прийняте рішення, яким відмовлено у задоволенні поданого клопотання позивача за вказаної мотивації, не відповідає та суперечить вимогам чинного законодавства.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Положеннями статтяі 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
При цьому, формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
- за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Проект землеустрою відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року №858-IV (далі - Закон №858-IV) сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Документація із землеустрою відповідно до ст. 25 Закону №858-IV розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відтак, як вже зазначалося, відповідач вважає, що формування та передача у власність земельних ділянок комунальної або державної власності здійснюється за проектами землеустрою.
Натомість, слід звернути увагу, що земельна ділянка щодо якої позивач просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га, є частиною вже сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 1820983500:05:000:8103, яка має визначену площу - 117,9742 га та чітко визначені межі.
Однак відповідачем відмовлено у задоволенні клопотання, з посиланням на статті 79-1, 118 ЗК України та ст. 50 Закону України «Про землеустрій» та зазначенням, що формування та передача у власність земельних ділянок комунальної або державної власності здійснюється за проектами землеустрою.
При цьому, з аналізу викладених норм слід відмітити, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Втім, якщо йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, про що просив позивач звертаючись з відповідним клопотанням.
Отже, подальше формування земельної ділянки, на частину якої позивач хоче отримати дозвіл на розробку проекту відведення, яка вже є сформованою згідно технічної документації із землеустрою, та має кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, якою встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.10.2020 у справі №802/1535/17-а.
Щодо зобов'язання прийняти рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність суд вказує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1, п.4 ч.2 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на викладене, та з метою повного та ефективного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 13.12.2021 та прийняти відповідне рішення.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем було допущено порушення по відношенню до позивача при розгляді його клопотання та протиправно і необґрунтовано відмовлено у задоволенні такого.
Щодо витрати на правову допомогу, слід відмітити наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Так, у прохальній частині позовних вимог, міститься клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
25.07.2022 надійшло клопотання, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволення вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
При цьому, слід зазначити, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, у тому числі їх вартість, та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вищезазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та адвокатом Нестеренком Миколою Миколайовичем укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2022 №2-ц/а (далі - Договір).
На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію акта прийому-передачі грошових коштів за виконані роботи по наданню професійної правничої допомоги на суму 5000,00 грн та квитанції до прибуткового ордеру №15 від 18.02.2022.
Ордер та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Нестеренка Миколи Миколайовича відсутні.
Пунктом 4 Договору правова допомога надається на платній основі. Ціна надання послуг за договором становить 5000,00 грн
Оплата послуг з надання професійної правничої допомоги здійснюється до початку роботи адвоката в повній сумі. У вартість послуг включається представництво в судах всіх інстанцій, підготовка заяв, клопотань, апеляційних та касаційних скарг, відзиву, відповіді на відзив, заперечень та - інших необхідних процесуальних документів, надання консультацій, юридичний аналіз спірних правовідносин із розрахунку 1000 гривень за годину роботи або за одну участь в судовому засіданні.
Однак, суд вважає, що позивачем не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73, 74 КАС України доказів здійснення надання адвокатом професійно правничої допомоги саме, у даній справі, п.1 Договору лише визначено, що предметом позову за позовом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії. Крім того, до матеріалів справи не додано детальний розрахунок робіт (наданих послуг).
Враховуючи викладене та з урахуванням заперечень представника відповідача, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивної можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а тому заявлені вимоги представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення частково.
Суд, відповідно до положень ст.139 КАС України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, вказує, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 21.02.2022.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 950,00 грн грн.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. М.Іларіона, 50, смт.Брусилів, Житомирська область,12601. ЄДРПОУ: 04348504) про визнання відмову протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.10 рішення вісімнадцятої сесії Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області восьмого скликання "Про розгляд заяв" від 26 січня 2022 року №925.
Зобов'язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103 площею 117,9742 га Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області та прийняти мотивоване рішення із врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 950 (дев'ятсот п'ятдесят) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 26 жовтня 2022 р.