18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
06 жовтня 2022 року м. Черкаси справа № 925/513/22
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача - адвоката Оніщука Є.О., відповідача - адвоката Чеботарьова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Євростандарт” до Приватного сільськогосподарського підприємства “Глорія” про стягнення 899082 грн. 56 коп.,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Євростандарт” звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства “Глорія” (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року, 506166 грн. боргу, 148896 грн. 01 коп. пені, 115405 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 128614 грн. 70 коп. 13,5 % річних, що разом становить 899082 грн. 56 коп., із зазначенням обов'язку сплати заявленого до стягнення боргу, пені, річних з 08.06.2022 року до моменту виконання рішення у відповідності до норми ч. 10 ст. 238 ГПК України, та відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано порушенням відповідачем порядку та строків оплати товару за договором поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.07.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/513/22 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.07.2022 року.
Відповідач в особі свого представника подав суду засобами електронного зв'язку 13.07.2022 року, на паперових носіях 19.07.2022 року клопотання (вх. № 7758/22, а.с. 38, 49-50), в якому повідомив про укладення з відповідачем лише 09.07.2022 року договору про надання правничої (правової) допомоги, просив надати додатковий час для підготовки та подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 14.07.2022 року, задоволено клопотання відповідача (вх. № 7758/22 від 13.07.2022 року), продовжено відповідачу строк для подачі відзиву, підготовче засідання відкладено на 10.08.2022 року.
Відповідач в особі свого представника 01.08.2022 року подав суду відзив на позовну заяву (вх. № 8601/22, а.с. 57-60), в якому зазначив про несплату боргу у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, заперечував проти належності позову до нього посилаючись на п. 7.3. договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року, що вказує на обов'язок сплати заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко”, у зв'язку з чим просив здійснити заміну неналежного відповідача у даній справі на Товариство з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко”.
Ухвалою суду від 10.08.2022 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.09.2022 року.
Представник позивача подав суду через систему «Електронний суд» 23.08.2022 року відповідь на відзив (вх. № 9574/22, а.с. 74-76), в якому заперечив проти задоволення клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача, вказав, що наявність поручителя за зобов'язаннями відповідача на виконання договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року не свідчить про звільнення відповідача від обов'язку виконання грошових зобов'язань та відповідальності за їх невиконання, у зв'язку з чим позовні вимоги просив задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 08.09.2022 року в підготовчому засіданні оголошено перерву до 13.09.2022 року.
Відповідач в особі свого представника 12.09.2022 року подав суду засобами електронного зв'язку заперечення на відзив (вх. № 10427/22, а.с. 87-88), в якому просив залучити до участі у справі № 925/513/22 Товариство з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко” в якості свіввідповідача та солідарно стягнути з відповідачів суму основного боргу, відмовити у задоволенні пені, річних, інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 13.09.2022 року підготовче засідання відкладено на 21.09.2022 року.
В судовому засіданні 21.09.2022 року відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про заміну неналежного відповідача (вх. № 8601/22 від 01.08.2022 року), залучення у справу співвідповідача (вх. № 10427/22 від 12.09.2022 року) (в протоколі судового засідання), ухвалою суду від 21.09.2022 року підготовче провадження у справі №925/513/22 закрито, призначено розгляд справи по суті на 06.10.2022 року.
В судовому засіданні 06.10.2022 року представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав і просив задовольнити повністю.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, не повідомивши причини, представник відповідача не вийшов на відеозв'язок, проведення якого судом забезпечено в режимі відеоконференції, за клопотанням сторін в судовому засіданні 21.09.2022 року, представник відповідача належним чином повідомлений судом про місце, дату та час судового засідання.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні 06.10.2022 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши заяви представників сторін по суті справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.
26.06.2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Євростандарт”, як постачальник, та відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство “Глорія”, як покупець, Товариство з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко”, як поручитель, уклали договір поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 (далі - Договір, а.с. 12-13), за умовами п. 1.1. якого постачальник поставить продукцію нафтопродукти (товар), а покупець прийме товар та сплатить постачальнику його вартість на умовах та у строки, що передбачені даним договором. Асортимент, кількість, ціна, умови поставки партії товару визначаються у видатковій накладній або акті прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.
У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:
п. 3.2 - договір є змішаним договором в розумінні ст.. 628 ЦК України і стосується правовідносин, що випливають із договору поставки та договору поруки;
п. 4.3. - покупець зобов'язується прийняти товар в кількості, асортименті і за ціною, визначеною в узгодженому сторонами замовленні, а також сплатити вартість товару у строк та на умовах, передбачених цим договором;
п. 5.1. - ціна за товар встановлюється у гривні. Ціна товару зазначається в рахунку на оплату товару і є дійсною на протязі строку, зазначеному в цьому рахунку, але не більше одного робочого дня з дати складення рахунку. Ціна товару також фіксується у видатковій накладній або акті прийому-передачі товару, які є невід'ємною частиною цього договору;
п. 5.3.- покупець зобов'язується здійснити оплату за товар у розмірі 100 % не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту поставки товару . Інші умови оплати можуть обумовлюватись сторонами у додаткових угодах;
п. 7.1.- у разі порушення покупцем строку оплати товару, останній сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ визначеної від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення;
п. 7.2. - за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплті поставленого товару на користь покупця більш ніж на сім календарних днів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також 13,5% річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України;
п. 7.3. - у разі якщо покупець не розрахувався з постачальником за отриманий товар до 31.08.2020 року, усі грошові зобов'язання які виникли у покупця перед постачальником за цим договором, сплачує поручитель на користь постачальника на протязі 1 банківського дня;
п. 7.4. - у разі якщо покупець та/або поручитель не погасив (не оплатив) усі грошові зобов'язання за цим договором на користь постачальника у строк до 02.09.2020 року , нарахування штрафних санкцій передбачених пунктами 7.2. та 7.3. цього договору продовжуються до тієї дати, доки заборгованість не буде погашена у повному обсязі;
п. 7.6. - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч.6 ст. 232 ГК України;
п. 8.1. - договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині виконання зобов'язань до повного їх виконання обома сторонами.
Договір підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчені їхніми печатками.
Із видаткової накладної № 9188 від 17.07.2020 року на суму з ПДВ 506166 грн. (а.с. 15), а також довіреності № 43 від 17.07.2020 року (а.с.14) та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № УЕ-00009188/1 від 17.07.2020 року (а.с. 16) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар - дизельне паливо в кількості 23,970 т на загальну суму в т.ч. з ПДВ 506166 грн., який відповідач отримав без зауважень.
Отриманий товар відповідач в порушення умов Договору відповідач не оплатив, вимога про його стягнення є предметом позову у справі, що розглядається.
Борг відповідачем за Договором на момент звернення до суду не сплачено, також за порушення строків оплати товару позивач нарахував до стягнення 148896 грн. 01 коп. пені, 115405 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 128614 грн. 70 коп. 13,5 % річних.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цими договорами.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, забезпечення виконання зобов'язання у виді поруки параграфом 3 глави 49, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Товар за Договором був отриманий відповідачем на суму 506166 грн. без зауважень, що підтверджується підписами представників відповідача, завіреними печатками відповідача на видатковій накладній № 9188 від 17.07.2020 року, довіреності № 43 від 17.07.2020 року та товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) № УЕ-00009188/1 від 17.07.2020 року.
У п. 5.3. Договору сторони погодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату за товар у розмірі 100 % не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту поставки товару. Інші умови оплати можуть обумовлюватись сторонами у додаткових угодах.
Відповідач вартість отриманого товару у розмірі 506166 грн. в погоджені сторонами строки та на момент звернення позивача до суду не оплатив.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов'язання зі сплати вартості поставленого позивачем товару у позивача виникло право вимагати з відповідача примусового виконання простроченого грошового зобов'язання в натурі щодо сплати заборгованості у розмірі 506166 грн., які позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, та не заперечена відповідачем, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.
У зв'язку з простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 7.1. Договору - 148896 грн. 01 коп. пені, на підставі п. 7.2. Договору 128614 грн. 70 коп. 13,5 % річних, 115405 грн. 85 коп. інфляційних втрат.
Пунктами 7.1., 7.2. Договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строку оплати товару, останній сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ визначеної від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення; за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару на користь покупця більш ніж на сім календарних днів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також 13,5% річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Крім того в п. 7.6. Договору сторони обумовили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч.6 ст. 232 ГК України.
Нормами ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ст. 551 ч. 2 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 231 ч. 4 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум пені, 13.5 % річних, інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 549 - 552, 610-612, 614, 625 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», умовами пунктів 7.1., 7.2., 7.6. договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року, їх розрахунок позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, тому вимогу позивача і в цій частині суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Твердження відповідача про обов'язок солідарного стягнення наявної заборгованості і з Товариства з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко”, який є поручителем та стороною договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року суд оцінює критично.
Суд враховує, що сторони обумовили в п. 7.3. Договору можливість виконання грошових зобов'язань, які виникли у покупця перед постачальником за цим договором, поручителем на користь постачальника на протязі 1 банківського дня.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, позивач має право звернутись про стягнення спірної заборгованості за Договором і до Товариства з обмеженою відповідальністю “Цефей-Єко”, разом з тим даний факт не звільняє відповідача від обов'язку виконання взятих на себе грошових зобов'язань, як покупця товару.
Твердження відповідача викладені у запереченні на відповідь на відзив щодо безпідставності заявлених позивачем вимог по стягненню пені інфляційних втрат, 13,5 % річних суд оцінює критично, оскільки вказані вимоги відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року, та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Щодо вимоги позивача про зазначення в резолютивній частині рішення суду про нарахування 13,5% річних, пені з 08.06.2022 року до моменту виконання рішення з урахуванням ч. 10 ст. 238 ЦК України суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Враховуючи обставини, за яких виникла заборгованість відповідача, суд зауважує, що ч. 10 ст.238 ГПК України носить диспозитивний характер, надаючи право виключно суду вирішувати питання доцільність застосування механізму стягнення відсотків, пені відносно яких на час прийняття рішення не відомо чи виникне таке право у стягувача.
Враховуючи обставини даної справи, суд вважає, що вирішення питання щодо стягнення відсотків, пені права на які може виникнути у позивача у майбутньому, повинно віршуватися в окремому судовому провадженні із застосуванням норм законодавства, діючих на час виникнення порушеного права.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів, щоб це не призвело до порушення основоположних засад господарського судочинства та не призводило до порушення прав гарантованих Конституцією та законами України і при застосуванні зокрема положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд вважає за необхідне враховувати дії стягувача та боржника на час виникнення порушеного права, а не заздалегідь.
Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. У цьому сенсі, суд не може проігнорувати вимоги ч.3 ст.16 ЦК України, за якими, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Тобто, в кожному окремому процесі суд повинен оцінити не тільки порушення з боку відповідача, але і дії особи, яка звертається за захистом своїх прав через призму ст. 13 ЦК України. Тому, приймаючи рішення в умовах фактичної відсутності прав (які ще не виникли) на стягнення відсотків та враховуючи особливості вирішених в ході розгляду цієї справи зобов'язань, суд вважає за доцільне відмовити у застосуванні ч.10 ст. 238 ГПК України, проте зазначає що позивач з моменту виникнення порушеного права може звернутися до суду з вимогою про стягнення відсотків, пені права на які у нього виникне, з окремим позовом або вирішити це питання з відповідачем поза межами судових процесів.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за договором поставки нафтопродуктів та поруки (змішаний договір) № ГЛ-26/06/20 від 26.06.2020 року - 506166 грн. боргу, 148896 грн. 01 коп. пені, 115405 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 128614 грн. 70 коп. 13,5 % річних, є доказаними, обґрунтованими, тому позов підлягає задоволенню повністю.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 13486 грн. 24 коп.
Керуючись ст.ст. 129, ст. 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства “Глорія”, код ЄДРПОУ 32644275, місцезнаходження: 19215, Черкаська обл., Жашківський район, с. Кривчунка, вул. Олександра Левади, буд. 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євростандарт”, код ЄДРПОУ 32223787, місцезнаходження: 65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Гастелло, буд. 52/1 - 506166 грн. боргу, 148896 грн. 01 коп. пені, 115405 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 128614 грн. 70 коп. 13,5 % річних, 13486 грн. 24 коп. судових витрат.
У задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Євростандарт” щодо зазначення в рішенні про нарахування 13,5% річних, пені до моменту виконання рішення у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 26.10.2022 року.
Суддя В.М. Грачов