79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.10.2022 Справа № 914/1919/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: фізичної особи-підприємця Ващишина Ігора Володимировича, с. Наварія, Львівська область
до відповідача: фізичної особи-підприємця Марич Любові Володимирівни, м. Стебник, Львівська область
про стягнення 165 207,11 грн
за участю представників: не викликалися
Обставини розгляду справи.
18.08.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Ващишина Ігора Володимировича, с. Наварія, Львівська область до фізичної особи-підприємця Марич Любові Володимирівни, м. Стебник, Львівська область про стягнення 165 207,11 грн.
Ухвалою від 23.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань. Ухвалою суду від 23.08.2022, зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.
Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №3309 (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901414613694). Відправлення здійснювалося за адресою відповідача, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 82172, м. Стебник, вул. Січових Стрільців, буд. 11, кв. 10, Львівська область. Поштове відправлення з даним штрихкодовим ідентифікатором було вручено відповідачеві 19.09.2022.
Отже, суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.02.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №02/02, по якому у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 127 112,80 грн. У зв'язку з порушенням строків сплати орендної плати відповідачу нараховано пеню в сумі 18 422,65 грн, 3% річних в сумі 1 776,00 грн, інфляційні в сумі 17 895,66 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 165 207,11 грн. Також позивач просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
01.02.2022 між фізичною особою-підприємцем Ващишином Ігорем Володимировичем (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Марич Любов'ю Володимирівною (орендар) був укладений договір оренди №02/02.
За цим договором орендодавець (позивач) надає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне використання риштування будівельне, що належить орендодавцю на праві власності або іншого майнового права. Кількість об'єкта оренди становить суму одиниць, передбачених актами прийому-передачі об'єкта оренди (п. 1.1. договору).
Строк оренди починається з 01.02.2022 та закінчується 31.12.2022 (п. 3.1. договору).
На виконання договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п. 1.1. договору майно, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 01.02.2022. Загальна площа об'єкта оренди - 744,0 кв.м.
Згідно п. 4.1. договору вартість орендної плати за користування об'єктом оренди становить 1,2 грн за метр квадратний за 1 робочий день в т.ч. ПДВ. Робочими днями вважаються 6 днів на тиждень. До робочих днів не враховуються святкові дні.
Відповідно до п. 4.3. договору, орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця, шляхом перерахування авансового платежу у розмірі 100% вартості об'єкта оренди на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставленого рахунку за 15 календарних днів. Наступні платежі проводяться аналогічно шляхом перерахування авансового платежу у розмірі 100% вартості об'єкта оренди на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставленого рахунку за 15 календарних днів до моменту закінчення строку оренди об'єкта.
Згідно п. 6.3.2. договору орендар зобов'язується оплатити у строк в повному обсязі орендну плату на умовах та в порядку, встановлених розділом 4 цього договору.
Як ствердив позивач, 23.06.2022 відповідачу було надіслано письмове повідомлення про намір розірвати договір, до якого додано супровідний лист з рахунками про оплату за період з лютого по червень 2022 року та актами здачі-прийняття робіт (виконаних послуг), які отримані відповідачем. За період часу з 01.02.2022 по 31.07.2022 заборгованість з орендної плати відповідача перед позивачем становить 127 112,80 грн.
30.07.2022 позивачем було надіслано відповідачу претензію про оплату заборгованості (поштове відправлення №8110007216563). Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати орендної плати, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 127 112,80 грн заборгованості з орендної плати, 18 422,65 грн пені, 1 776,00 грн 3% річних, 17 895,66 грн інфляційних.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Як вбачається з умов договору (п. 4.3.), сторони узгодили порядок розрахунків шляхом надання позивачем відповідачеві рахунків на оплату. Як ствердив позивач, 23.06.2022 відповідачу було надіслано письмове повідомлення про намір розірвати договір, до якого додано супровідний лист з рахунками про оплату за період з лютого по червень 2022 року та актами здачі-прийняття робіт (виконаних послуг), які отримані відповідачем. Однак, позивачем не було долучено до матеріалів справи ні письмового повідомлення про намір розірвати договір, ні супровідного листа з рахунками про оплату за період з лютого по червень 2022 року, а також актів здачі-прийняття робіт (виконаних послуг). До матеріалів справи позивачем долучено лише копії повідомлення про вручення (без зазначення дати вручення та підпису в одержанні), накладної та опису вкладення. З огляду на відсутність таких рахунків в матеріалах справи, суд позбавлений можливості звірити такі рахунки із зазначеними рахунками у описі вкладення. Зважаючи на відсутність рахунків в матеріалах справи та умови п. 4.3. договору, які містять взаємносуперечливі юридичні конструкції, зокрема, визначають сплату орендної плати у вигляді 100% вартості об'єкта оренди та ставлять строк оплати в залежність від строку закінчення оренди об'єкта, суд не має можливості визначити строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати в порядку, що був узгоджений сторонами.
Водночас судом встановлено, що 30.07.2022 позивачем було надіслано відповідачу претензію про оплату заборгованості (поштове відправлення №8110007216563), яка розцінюється судом як вимога про оплату в порядку, передбаченому ч. 2 ст. ст. 530 ЦК України.
Згідно інформації Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», що розміщена в мережі Інтернет (http://track.ukrposhta.ua), поштове відправлення №8110007216563, яке адресувалося відповідачу, було вручене одержувачу 06.08.2022.
Зважаючи на те, що відповідач отримав вимогу (претензію) про оплату орендної плати 06.08.2022, останній в силу вимог ст. 530 ЦК України мав сплатити позивачу орендну плату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто з 07.08.2022 до 14.08.2022. Проте, станом на дату розгляду справи докази сплати вказаної суми в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно п. п. 9.4. договору в разі порушення строку оплати та повернення об'єкта, що орендується, понад термін, передбачений в розділі 4 цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від повної вартості орендної плати за цим договором за кожен день прострочення за весь період затримки.
Позивачем за період часу з 16.02.2022 по 05.08.2022 нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 18 422,65 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень позивачем за період часу з 16.02.2022 по 05.08.2022 нараховано 3% в сумі 1 776,00 грн та за період часу з лютого 2022 по липень 2022 інфляційні в сумі 17 895,66 грн.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що прострочення відповідача виникло з 15.08.2022, а позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні до вказаної дати, в задоволенні вимог про стягнення 18 422,65 грн пені, 1 776,00 грн 3% річних, 17 895,66 грн інфляційних слід відмовити, оскільки такі нараховані передчасно.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 127 112,80 грн основного боргу. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, позов задоволено частково, судові витрати (судовий збір) по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн долучено лише договір доручення на представництво інтересів від 06.07.2022, укладений між позивачем та Домбровською Василиною Ігорівною.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua), у Реєстрі відсутні відомості, що Домбровська Василина Ігорівна має право здійснювати адвокатську діяльність.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 висловив правову позицію згідно котрої під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
З урахуванням наведених правових позицій, суд зазначає, що у відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій вказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Як вбачається з договору доручення на представництво інтересів від 06.07.2022, в ньому сторони не погодили порядку обчислення, форми та ціни послуг. Позивачем також не надано доказів того, що сторони у вказаний договір вносили зміни, де визначали цю ціну.
З огляду на викладене, суд констатує, що в нього відсутня об'єктивна можливість пересвідчитися щодо домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару станом на момент підготовки позовної заяви та розгляду справи в суді. Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Домбровська Василина Ігорівна має право здійснювати адвокатську діяльність. Таким чином, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн слід відмовити.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Марич Любові Володимирівни, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Ващишина Ігора Володимировича, АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) 127 112,80 грн заборгованості з орендної плати, 1 908,88 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено та підписано 24.10.2022.
Суддя Мазовіта А.Б.