17.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/2777/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Крайз О.І., адвокат;
від відповідача: Клименко І.І., адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2022 (суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст якої підписаний 08.09.2022, в редакції ухвали про виправлення описки від 08.09.2022), постановленої за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", м. Харків про забезпечення позову у справі №904/2777/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна", смт. Іларіонове, Синельниківський район, Дніпропетровська область
про стягнення попередньої оплати та штрафних санкцій за договором поставки у розмірі 8 850 918,07 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" про забезпечення позову.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" в межах суми стягнення 8 850 918,07 грн., які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна", в якій, з посиланням на порушення при її ухваленні норм процесуального права, нез'ясування обставин справи, просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", м. Харків про забезпечення позову; вирішити питання про розподіл судових витрат.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що Позивачем не наведено та не надано суду жодних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист його прав або інтересів.
ТОВ «ЕМ Груп Україна» вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у всіх банківських установах є необґрунтованим та неєпівмiрним заходом, який порушує право Відповідача на ведення поточної господарської діяльності та вже призвело до фактичної зупинки діяльності ТОВ «ЕМ Груп Україна» та значних збитків.
Також при постановленні ухвали судом було порушено вимоги п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, оскільки заява про забезпечення позову не містила пропозицій щодо зустрічного забезпечення, що є підставою для її повернення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", у відзиві на апеляційну скаргу щодо її задоволення заперечив, зазначив, що господарський суд дійшов правильного висновку, що захід забезпечення позову у цьому випадку заявлений позивачем, а саме накладення арешту на грошові кошти у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним, відповідає предмету спору, забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.
Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача грошових коштів у значному розмірі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2022 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванов О.Г. (доповідач), судді - Антонік С.Г., Березкіна О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали оскарження ухвали у справі №904/2777/22; розгляд питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.09.2022 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В.) відновлено строк подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2022 у справі № 904/2777/22; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 10.10.2022.
10.10.2022 згідно даних активної карти повітряних тривог (сайту Офіційна карта повітряних тривог України (ukrainealarm.com)) на території Дніпропетровської області з 07:04 було оголошено повітряну тривогу, яка станом на час проведення судового засідання не завершилася.
У зв'язку із загрозою життю, здоров'ю та безпеці учасників справи, керуючись статтею 3 Конституції України, статті 29 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, враховуючи положення Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, ухвалою суду оголошено перерву до 17.10. 2022.
В судовому засіданні 17.10.2022 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна", в якому просить стягнути суму попередньої оплати та штрафні санкції за договором поставки № 2711/2020-2 від 27.11.2020 у розмірі 8 850 918,07 грн.
07.09.2022 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" в межах суми стягнення 8 850 918,07 грн., які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.
В заяві позивач посилався на те, що предметом спору у даній справі є вимога позивача про повернення попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій. Ціна позову становить 8 850 918,07 грн., а саме: неповернута попередня оплата за Договором у розмірі 8 000 640,00 грн., неустойка - 240 019,20 грн., 3 % річних - 80 225,60 грн., інфляційні втрати - 530 033,27 грн.
Позивач зазначив, що його багаторазові спроби врегулювати спір з Відповідачем у досудовому порядку не дали позитивного результату. Законну вимогу Позивача повернути сплачену попередню оплату Відповідач не виконав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову у цьому випадку заявлений позивачем, а саме накладення арешту на грошові кошти у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним, відповідає предмету спору, забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).
Предметом позову у даній справі є вимоги про захист прав і законних інтересів позивача, порушених відповідачем внаслідок невиконання ним зобов'язання з поставки товару за договором поставки та неповернення на вимогу позивача передплати за непоставлений товар в сумі 8 000 640,00 грн., від поставки якого позивач відмовився 29.04.2022, направивши відповідачу вимогу. Станом на дату звернення з позовом відповідач кошти не повернув.
Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що багаторазові спроби врегулювати спір з відповідачем у досудовому порядку не дали позитивного результату. Законну вимогу позивача повернути сплачену попередню оплату відповідач не виконав. Враховуючи значний розмір заявленої до повернення суми попередньої оплати, надання доказів її перерахування позивачем на користь відповідача, її безпідставне використання останнім і небажання її повертати, позивач вважає за потрібне забезпечити позовну заяву та накласти арешт на грошові кошти відповідача наявні на банківських рахунках останнього в межах суми позову, що є єдиним обґрунтованим та адекватним засобом для забезпечення майбутнього виконання судового рішення.
Відтак, колегія суддів вважає, що з урахуванням предмету позовних вимог, у випадку задоволення позову у даній справі, у відповідача виникне обов'язок щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 8 850 918,07 грн., з яких: неповернута попередня оплата за Договором у розмірі 8 000 640,00 грн., неустойка - 240 019,20 грн., З % річних - 80 225,60 грн., інфляційні втрати - 530 033,27 грн.
Виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже, застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову, дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
При розгляді заяви ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" про забезпечення позову, колегією суддів взято до уваги, що з наданих Відповідачем, ТОВ "Ем Груп Україна", доказів вбачається, що у останнього відсутнє будь-яке нерухоме майно, ліквідне рухоме майно (транспортні засоби), за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги позивача у цій справі у випадку задоволення його позовних вимог.
Апелянт, заперечуючи проти накладення арешту на грошові кошти, у апеляційній скарзі не надав жодних доказів наявності у нього достатньої кількості грошових коштів або наявності майна, що буде свідчити про можливість реального виконання судового рішення в межах суми стягнення (ціни позову) у разі задоволення позову Позивача.
Отже, єдиним джерелом погашення заборгованості за рішенням суду у цій справі фактично можуть бути лише грошові кошти, що акумулюються (перебуватимуть) на рахунках, що належать ТОВ "Ем Груп Україна".
Оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, тому Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і такої можливості не вимагається.
Бездіяльність Відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми передплати, по суті є формою ухилення від виконання зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.
Ці висновки спростовують доводи заявника апеляційної скарги щодо ненадання Позивачем доказів вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання своїх зобов'язань після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Зважаючи, що місцезнаходження відповідача періодично попадає в зону бойових дій, це зумовлює виникнення обґрунтованих сумнівів у можливості виконання у подальшому судового рішення за наслідком розгляду спору, оскільки господарська діяльність ТОВ "Ем Груп Україна" може бути зупинена, майно може бути зменшено чи знищено, що призведе до погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача, а тому застосування у межах даної справи заходів забезпечення позову забезпечить дієвий захист майнових інтересів позивача, мінімізує ризики утворення безнадійної заборгованості.
Колегія суддів також враховує, що ці кошти фактично є коштами Позивача, які останнім були сплачені Відповідачу, як передплата за договором.
Твердження Апелянта про те, що накладення арешту на рахунки у всіх банківських установах є прямим втручанням в його господарську діяльність, що вже призвело до значних збитків останнього мають характер припущень, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про заподіяння останньому значних збитків через застосування заходів забезпечення позову насамперед свідчить про доцільність вжиття заходів забезпечення позову, що дозволить досягти мети інституту забезпечення позову і захистить права Позивача.
Колегією суддів встановлено, що у даному випадку позов заявлено про стягнення з ТОВ "Ем Груп Україна" передплати за непоставлений товар в сумі 8 000 640,00 грн у зв'язку з тривалим невиконанням такого зобов'язання. Вказане свідчить про те, що накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову спрямоване на реальне виконання рішення суду у випадку задоволення ним позовних вимог, а також те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду у даній справі та відповідно поновлення прав позивача.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що застосований місцевим господарським судом захід забезпечення позову, а саме накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Ем Груп Україна" у межах заявленої до стягнення суми, є обґрунтованим, адекватним та співмірним, оскільки:
- відповідає предмету спору;
- спрямований запобіганню виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду у разі задоволення позову, з урахуванням того що Відповідачем після пред'явлення вимоги та подання позову до суду не вживалися дії щодо повернення заявлених до стягнення грошових коштів (попередньої оплати);
- забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність Відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у разі задоволення позову.
Вищевикладене згоджується з позицією, викладеною в Постановах Верховного Суду від 20.06.2022 у справі № 904/7615/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 22.07.2019 у справі № 914/120/19, від 17.05.2021 у справі № 911/8/21, від 28.12.2021 у справі № 910/13681/21.
Також колегія суддів зазначає, що у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Арешт коштів, як такий, не означає зміну їх власника. Водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника (постанова Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 911/8/21).
Крім того, за змістом частини 1 статті 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (8 850 918,07 грн.), встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, господарський суд правомірно задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", наклавши арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" в межах суми позовних вимог.
У пункті 6 частини першої статті 139 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Водночас, відповідно до частини першої статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Тобто, аналіз зазначеної норми дає підстави стверджувати, що суд має право, однак, він не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, адже встановлення зустрічного забезпечення є правом суду, яке він здійснює за заявою учасника справи.
Таким чином, розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного забезпечення не є порушенням констатованого Апелянтом пункту 6 частини першої статті 139 ГПК України та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали, що також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеної у постановах від 18.07.2018 по справі № 916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.
Крім того, якщо Відповідач вважає порушення своїх прав через накладення арешту на грошові кошти на ведення його поточної господарської діяльності, враховуючи приписи частини четвертої статті 141 ГПК України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє Апелянта звернутись із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подане після застосування судом заходів забезпечення позову, що підтверджується позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав оцінку наданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2022 у справі № 904/2777/22 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2022 у справі №904/2777/22- залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Груп Україна" за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.10.2022.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік