06.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/3046/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача): Верхогляд Т.А.,
суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Колесник Д.А.
представники сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Абрис Дніпро": Дорошенко Олена Миколаївна, ордер серії ДН №151743 від 20.12.2021 р., адвокат;
інші представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду та відправлення ухвали суду на електронні пошти сторін
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ Технолоджі" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 року (повний текст складено 26.11.2021 року) у справі №904/3046/21 (суддя Ліпинський О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕ Технолоджі", м. Дніпро
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Абрис Дніпро", м. Дніпро
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери", м. Маріуполь
про визнання недійсним договору поруки,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕ Технолоджі" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Абрис Дніпро" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки № 3/9-ВКБ від 03.09.2018 року з додатковою угодою № 1 від 04.09.2019 року.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що:
- спірний правочин зі змінами був укладений без участі позивача і є недійсним з підстав дефекту волі відповідно до ч. 3 ст. 203 ст. 215 ЦК України;
- підпис колишнього директора товариства - ОСОБА_1 та печатки підприємства на вищевказаних договорах є підробленими;
- виходячи з ціни договору поруки (100 000 000 грн.), даний правочин є значним у розумінні ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а отже, укладення такого правочину мало відбуватися за рішення загальними зборами учасників товариства, проте, укладання договору поруки відбулось без відповідного рішення вищого органу товариства, з перевищенням повноважень виконавчого органу.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 року у справі №904/3046/21 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано недоведеністю позовних вимог.
Суд зазначив, що:
- з метою спростування доводів позивача щодо підроблення підписів директора ТОВ "ЗЕ Технолоджі" Фісуненка П.А. на спірних правочинах, відповідач подав суду заяву свідка - ОСОБА_1 , за змістом якої, останній підтвердив, що спірні правочини підписані ним власноруч під час перебування на посаді директора товариства;
- будучи допитаним в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_1 , якому було пред'явлено оригінал спірного правочину, підтвердив викладені ним в заяві свідка обставини власноручного підписання договору поруки № 3/9-ВКб від 03.09.2018 року та додаткової угоди до нього № 1 від 04.09.2019 року, а також, надав відповіді на запитання учасників справи, в тому числі щодо мотивів укладення таких правочинів;
Зважаючи на те, що доводи позивача відносно підроблення підписів директора ОСОБА_1 на спірних правочинах спростовуються власними показаннями особи, підписи якої ставляться позивачем під сумнів, суд дійшов висновку про не доведення позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Щодо доводів позивача про наявність іншої підстави для визнання недійсним договору поруки з додатковою угодою до нього, а саме: порушення відповідачем ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, що діяла на час укладання спірного правочину), відсутність рішення загальних зборів учасників товариства з огляду на те, що укладений правочин є значним, суд першої інстанції зазначив, що:
- спірний правочин є "значним правочином" в розумінні ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";
- згідно ч. 2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції чинній, на час вчинення договору поруки) визначено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників;
- законодавцем було відтерміновано до 17 червня 2019 року необхідність використання уповноваженими особами товариства норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а саме ч.2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", за умови, що приписи статуту останнього в частині порядку укладення представником товариства правочинів від імені такої юридичної особи, станом на 17 червня 2018 року відповідали положенням Закону України "Про господарські товариства";
- пунктом 9.3. Статуту позивача до компетенції загальних зборів учасників не віднесено прийняття рішень щодо затвердження будь-яких договорів (угод), що укладаються товариством, а за змістом п. 9.7.6. Статуту директор товариства, особа, яка виконує обов'язки директора без довіреності, виконує будь-які дії від імені товариства, укладає та підписує від імені товариства договори (правочини) та зовнішньоекономічні контракти, договори (правочини), відкриває та закриває банківські рахунки товариства, тощо.
Тому суд вважав, що застосування директором товариства до 17 червня 2019 року відповідних положень статуту підприємства не свідчить про недотримання такою особою та в цілому товариством приписів Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Станом на день набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" положення Закону України "Про господарські товариства" не пов'язували розмір предмету правочину, який укладається від імені товариства, з обов'язком його погодження загальними зборами учасників такої юридичної особи.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що положення пункту 9.7.6 статуту ТОВ "ЗЕ Технолоджі", якими надано директору повноваження без довіреності вчиняти від імені товариства правочини незалежно від їх виду, предмету та суми, узгоджуються з нормами Закону України "Про господарські товариства" станом на день до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що на погоджується з рішенням в частині відмови йому в задоволенні вимог про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 04.09.2019 року до договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018 року.
Щодо цього апелянт вказує, що:
- позивачу стало відомо про укладення колишнім директором підприємства ОСОБА_1 особисто, без згоди засновника, спірний договір поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018 року та додаткову угоду до нього №1 від 04.09.2019 року, якою затверджені умови третейської угоди про кількісний склад третейського суду, регламент та інше (третейське застереження);
- суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір поруки є значним правочином, однак укладений колишнім директором позивача в межах чинного на час його укладення законодавства;
- додаткова угода, якою внесені зміни до договору поруки, укладена 04.09.2019 року, після спливу дії п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", і без дозволу Загальних зборів Товариства на укладання спірної додаткової угоди до значного правочину;
- спірна додаткова угода і її зміст може розцінюватись як спосіб відновлення (реанімації) припиненого зобов*язання за законом (п.2 додаткової угоди №1 від 04.09.2019 року).
Апелянт вважає, що спірна додаткова угода є нікчемною в силу приписів ч.2 ст.44, ст.46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та ч.2 ст.203, ст.215, 241 ЦК України.
Просить змінити рішення господарського суду Дніпропетровської області 16.11.2021року у справі № 904/3046/21 та визнати недійсною додаткову угоду №1 від 04.09.2019 року до договору поруки №3/9-ВКБ 03.09.2018 pоку, укладену між TOB "ЗЕ Технолоджі", ЄДРПОУ 38198547, ТОВ "Абрис Дніпро", ЄДРПОУ 40236130 та ТОВ "Веста Кар Батери", ЄДРПОУ 38361919.
Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти наведених апелянтом обставин, наполягає, що оспорюваний позивачем договір поруки та додаткова угода до нього не є значним правочином в розумінні ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", хоча суд першої інстанції і не погодився з цими аргументами відповідача.
Вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 04.09.2019 року до договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018 року.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 року у справі №904/3046/21 залишити без змін.
Відповідач - 2 знаходиться у м. Маріуполь на тимчасово окупованій території, відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання представники позивача та відповідача-2 не з'явились.
Позивач надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з захворюванням представника.
Колегія суддів, дослідивши копію медичного висновку від 19.09.2022 року, який надано до зазначеного клопотання, не вважає, що позивач підтвердив наявність поважних причин неявки представника у судове засідання.
Медичний висновок не містить даних, які можуть ідентифікувати особу, якій цей висновок надано, отже, не підтверджують, що ця довідка надана саме представнику позивача по даній справі.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не підтверджені поважні причини неявки його представника у судове засідання.
Пунктом першим частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідача-2, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2022 року.
Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано.
Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.
Явка представника відповідача-2 в засідання суду обов'язковою не визнавалась.
Відповідач-2 знаходиться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює його належне повідомлення.
До суду першої інстанції представник відповідача-2 також не з'являвся. Згідно наявних у справі поштових повідомлень кореспонденція, направлена судом, відповідачем-2 не отримувалась з причин відсутності адресата за вказаною адресою.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2018 року між ТОВ "ЗЕ Технолоджі" (поручитель), ТОВ "Веста Кар Батери" (боржник) та ТОВ "Абрис Дніпро" (кредитор) був укладений договір поруки № 3/9-ВКБ.
Відповідно до умов п. 1.1. зазначеного договору, поручитель поручився перед кредитором за часткове виконання боржником грошових зобов'язань, що виникли або виникнуть на підставі договору поставки № 01-09/17 від 01.09.2017 року, укладеного між кредитором та боржником.
Згідно умов п. 1.2. договору поруки обсяг поруки за цим договором не може перевищувати 100 000 000,00 (ста мільйонів) гривень.
Від імені позивача (поручителя) договір підписано директором Фісуненко Павлом Анатолійовичем та скріплено печаткою товариства.
04.09.2019 року сторони договору поруки уклали додаткову угоду № 1 до нього, за змістом якої внесли зміни до п. 4.6. договору, яким передбачили вирішення суперечок, що випливають із правовідносин сторін за даним договором, третейським судом. Вказана додаткова угода з боку позивача (поручителя) підписана директором Фісуненко Павлом Анатолійовичем та скріплена печаткою товариства.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом апеляційної скарги апелянт оскаржує рішення в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди до спірного договору поруки. Погоджується з доводами суду, що договір поруки є значним правочином в розумінні ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і хоча укладений одноособово директором товариства, без згоди та схвалення Загальними зборами товариства, однак в межах діючого на той час законодавства. Враховуючи дату укладення оспорюваної додаткової угоди, скаржник вважає, що вона мала укладатися уже за наявності згоди Загальних зборів товариства позивача.
Колегія суддів вважає такі доводи скаржника хибними та відхиляє їх з огляду на наступне:
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1, ст.653 Цивільного кодексу України).
Положення ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України передбачають, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Додаткова угода №1 від 04.09.2019 року є частиною договору поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018 року. Вона не змінює зміст договору в частині визначення обсягу прав та обов'язків сторін, а лише фіксує волевиявлення сторін договору на порядок вирішення спорів, які можуть виникнути між ними. Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції надав вірну правову оцінку обсягу повноважень директора ТОВ "ЗЕ Технолоджі" Фісуненко П.А. на укладання спірного договору поруки і з доводами суду позивач погодився.
Розцінювати спірну додаткову угоду як самостійний правочин, на укладення якого необхідне погодження Загальних зборів Товариства позивача, підстав не має. Договір поруки та додаткова угода до нього є одним правочином, тому посилання скаржника на інше є помилковим.
Відсутні також підстави визнати обґрунтованими доводи скаржника про те, що спірна додаткова угода і її зміст може розцінюватись як спосіб відновлення (реанімації) припиненого зобов'язання за законом (п.2 додаткової угоди №1 від 04.09.2019 року).
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом оспорюваної додаткової угоди сторони погодили, що всі суперечки, що випливають із правовідносин сторін за договором поруки №3/9-ВКБ від 03.09.2018 року ( з усіма доповненнями тощо) в тому числі не виконання, не належне виконання, в повному обсязі зобов'язань, які випливають з договору №01-09/17, договору поруки №3/9 ВКБ від 03.09.2018 року в частині виконання боржником зобов'язань, про визнання договору недійсним, укладеним чи неукладеним, не обмежуючись цим, підлягають передачі на вирішення третейському суду, який сформований для вирішення конкретного спору.
Сторони домовились, що кількісний склад третейського суду, створеного для вирішення даного спору, буде складатися із одного судді.
Сторони обирають суддею Гавриленко Віталія Юрійовича, місце розгляду: м. Дніпро, вул. Харківська, буд.5, оф.11-а.
До розгляду спорів обраним третейським судом (регламент) відповідають правилам розгляду господарських спорів, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про третейські суди".
Згідно п.2 додаткової угоди інші умови договору поруки №3/9ВКБ від 03.09.2018 року залишаються незмінними. Сторони підтверджують по ним зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення останніми функції захисту, передбаченої ст.3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах прав, визначених ч.5 ст.55 Конституції України.
Таким чином, третейський розгляд не є правосуддям, їх рішення не є актами правосуддя, а є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішенням спорів сторін в сфері цивільних і господарських відносин, тому положення договору, якими передбачено вирішення спорів між сторонами цього договору виключно третейськими судами, не може обмежувати право особи на звернення до суду за вирішенням спору, тобто вчиненням правосуддя.
Отже, звернення за вирішенням спору до тpeтeйcькoro суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Наявність третейського застереження (угоди) не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням безпосередньо до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарського суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.
Тобто, зміст вказаної додаткової угоди не впливає на процесуальні права сторін договору поруки, на обсяг погоджених зобов'язань, оскільки інші умови договору поруки сторонами не змінювались.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що на час укладення договору поруки та додаткової угоди до нього, які є оспорюваними у даній справі, порушень вимог діючого законодавства позивачем не доведено.
Апеляційна скарга не спростовує висновки оскаржуваного судового рішення щодо необґрунтованості позову і задоволенню не підлягає.
Рішення суду є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, - ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 року у справі №904/3046/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя: Т.А.Верхогляд
Суддя: Л.М.Білецька
Суддя: Ю.Б. Парусніков
Повний текст складено 27.10.2022 року.