Номер провадження: 22-ц/813/617/22
Справа № 947/26181/21
Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І.
Доповідач Громік Р. Д.
26.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Сидоренко А.О.,
розглянувши у судовому засіданні за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Руслани Валеріївни, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова Сергія Сергійовича про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсними договорів,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви про забезпечення позову.
01 вересня 2021 року позивачі звернулись до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р.В., Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Демидова С.С. про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсними договорів.
Разом з позовом до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник позивачів просить вжити заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1709870851101; зобов'язати слідчого (дознавача) Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Воротило М.В. описати майно та опечатати будинок за адресою об'єкт нерухомого майна - домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1709870851101 до прийняття судом рішення по справі..
У своїй заяві представник позивачів, посилається на те, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебуваючі в шлюбі з 04 липня 1998 року по 24 березня 2010 року отримали земельну ділянку на праві приватної власності, загальною площею - 0,025 га, що розташована на території АДРЕСА_2 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ОД №049565 від 14.11.2001 року, що виданий на підставі рішення Таїровської селищної Ради народних депутатів від 27.10.2000 року №239, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ТІ №1376-18. Територія, на якій серед іншого, знаходиться згадувана земельна ділянка, у складі територій загальною площею 1078,0 га включено в межі м. Одеси на підставі постанови Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року №3064-111 «Про зміну меж міста Одеси Одеської області».
Відповідно до довідки з адресного реєстру м. Одеси від 24.11.2014 року №57972/2 адреса об'єкта нерухомого майна, зокрема земельної ділянки загальною площею - 0.025 га, що розташована на території Таїровської селищної ради. с. Чорноморка. вул. Іванова. 14, діл. №14 відповідає адресі АДРЕСА_3 .
У 2000 році, з метою використання земельної ділянки за цільовим призначенням та проведення будівництва будинку, позивачами було замовлено ескізний проект садового будинку в АДРЕСА_2 та погоджено його у Овідіопольській районній державній адміністрації, рішенням Таїровського р/с №239 від 27.10.2000.
Будинок будувався протягом 2000-2004 років що підтверджується карткою члена кооперативу на будівництво садового будинку по АДРЕСА_4 . Через скрутне матеріальне становище, будівництво здійснювалось протягом тривалого часу та згодом було завершено.
Однак введення будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на зведений будинок не відбулось, через те, що земельній ділянці, на якій збудовано будинок не присвоєно кадастровий номер. У 2021 році кадастровий номер присвоєно земельній ділянці, однак власниками будівлі було встановлено, що житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, вже переоформлено на низку інших сторннніх осіб, які протягом короткого часу відчуджували будинок між собою та продають його в мережі інтернет. Такі особи визначені як відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позивачем ОСОБА_4 , з цього приводу було подано заяву про злочин до Київського Відділу поліції, на цей час це Одеське районне управління поліції №1 ГУНП в Одеській області, де зареєстровано заяву про злочин 12021164480000655 від 02.06.2021 за ч 4 ст 358 КК України.. В мережі інтернет містилися оголошеннях щодо продажу із зображеннями будинку позивачів, а також продають через маклерів..
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2021 року заяву представника позивачів про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна - домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1709870851101. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 серпня 2022 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2021 року
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про забезпечення позову.
Сповіщення сторін.
Про судове засідання, призначене на 31 серпня 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Драгомерецький М.М. перебував у відпустці з 12 вересня по 25 вересня 2022 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Повне судове рішення виготовлено 26 вересня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Нормами ст. 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Положеннями статей 149 та 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами дійсно існує спір та існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог позивача, окрім того реалізація майна позивача до набрання законної сили рішення суду по вказаній справі, фактично нівелює ефективний захист його прав та інтересів, за захистом яких він і звернувся до суду.
Разом із тим забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Таке забезпечення може стосуватися не будь-якого майна, а лише того, право на яке стверджується відповідними доказами, які подають самі сторони по справі.
Нормами ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується відповідними видами забезпечення позову, які визначені в ч. 1 цієї статті.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується в тому числі іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Обрання такого виду забезпечення позову, про який зазначає заявник, є необхідним, оскільки наявні достатні підстави вважати, що невжиття такого заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду та спрямований на попередження вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити виконання судового рішення.
Так згідно з ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відносно виду забезпечення позову, суд вважає, що застосування саме арешту на вказане домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1709870851101, буде достатнім заходом забезпечення позову, що в свою чергу не буде порушувати права сторін по справі, а тому застосування заявлених заявником заходів забезпечення позову, на думку суду є співмірними із вимогами, заявленими позивачем, а тому заява підлягає частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Виходячи з заявлених позовних вимог, предмету спору, колегія суддів встановила, що дійсно виник спір, що виникає з договірних відносин (визнання договору недійсним), позивач не має іншої можливості, ніж у судовому порядку, довести своє право власності на спірний об'єкт нерухомості, невжиття заходів забезпечення позову може привести до унеможливлення виконання можливого рішення по справі, або до істотного ускладнення.
Додатково судова колегія наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд є одним з аспектів доступу до правосуддя, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання та інше.
Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Таким чином, метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи - позивача. Вжиття заходів до забезпечення позову сприяє запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечує можливість відновлення його порушених прав. Натомість невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яким він звернувся або має намір звернутися.
При цьому, заходи про забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позовними вимогами. Співрозмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків забезпечення позову.
Апеляційний суд вважає, що заходи забезпечення позову, які були задоволені судом першої інстанції, є співмірними із позовними вимогами та обставинами, які викладені у заяві про забезпечення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об'єкт правовідносин.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заява про забезпечення позову розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2022 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк