вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" вересня 2022 р. Справа№ 910/14623/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Зубець Л.П.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.09.2022
від позивача: Волощук П.Ю.;
від відповідача: Колганова Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 (повний текст постанови підписано 25.05.2022)
у справі № 910/14623/21 ( суддя - Мудрий С.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов'язання вчинити дії, а саме: внести зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 р. в редакції наданій в позовній заяві.
Позивачем в обгрунтування позовних вимог наголошувалось, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 від 01.10.2004 р. на сьогодні суперечить вимогам чинного законодавства, то правовідносини між AT "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть продовжуватись на підставі договору оренди. А у зв'язку з безпідставною відмовою відповідача на зміну договору оренди та на приведення його у відповідність до Кодексу газорозподільних мереж, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач помилково вважає, що договір на експлуатацію, наведений у Додатку 3 до Кодексу ГРМ, який він взяв за основу додаткової угоди №2, є обов'язковим до укладення в силу спеціального закону. Запропонована позивачем додаткова угода №2 не може бути укладена у судовому порядку з посиланням на ч. 3 ст. 179 ГК України. Також, зазначав, що сторони не дійшли згоди щодо предмета договору в редакції додаткової угоди №2, вартості послуг та порядку розрахунків, не дійшли згоди щодо прав та обов'язків сторін, а також строку дії договору. Отже, усі істотні умови договору в редакції додаткової угоди №2 залишилися непогодженими та є неприйнятними для відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21 позов задоволено повністю. Внесено зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 р.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що:
- сторони спору у даній справі зобов'язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом;
- зважаючи на положення частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", варіантом обов'язкового укладення договору між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як власником газопроводу, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та позивачем, як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб'єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються;
- з огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов'язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може бути визнано в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком № 3 до Кодексу ГРС;
- проаналізувавши редакцію договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, надану позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що запропонована редакція відповідає положенням договору, наведеному у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем, відповідно позовні вимоги щодо внесення зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 р. в редакції наданій в позовній заяві підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільних систем» акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16523/21, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21 (повний текст підписано 25.05.2022) повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- Рішення місцевого господарського суду не містить аналізу жодного положення додаткової угоди № 2, зокрема предмету договору, яким змінено суть і правову природу основного договору; переліку послуг, які відповідач не замовляв і які не визначені у Кодексі ГРМ; вартість цих послуг, яка законодавчо не регулюється; строк дії договору, який закінчився на час ухвалення оскаржуваного рішення;
- зміна правової природи договору через укладення додаткової угоди - є незаконною;
- судом невірно застосовано приписи ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу», ч 4 та ч. 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт»;
- незаконність застосування ч 4 та ч. 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт», як підстава для укладення договору, підтверджується висновком науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України від 23.10.2021 № 126/175-е, який є підставою для відступлення від правового висновку Верховного Суду у справі № 925/916/17 та застосованого у справі № 918/21/18;
- оскільки договори, наведені у додатках 3-5 Кодексу ГРМ, не є примірними або типовими, не є договорами приєднання, а тому сторони мають визначати зміст договорів на основі вільного волевиявлення;
- запропонована позивачем додаткова угода № 2 не може бути укладена у судовому порядку з посиланням на ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України;
- вимога позивача про укладення додаткової угоди №2 та покладення на відповідача обов'язку зі сплати витрат на експлуатацію газорозподільних систем - є незаконною;
- що стосується посилання позивача на Кодекс ГРМ щодо обов'язку власника газорозподільної системи укласти з Оператором ГРМ договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування, то таке посилання є необгрунтованим в силу того, що положення Закону України «Про ринок природного газу» мають вищу юридичну силу порівняно з положеннями Кодексу ГРМ;
- вимога ч. 2 ст. 652 ЦК України щодо наявності одночасно чотирьох умов для зміни Договору у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин - є такою, що не підтверджується належними доказами;
- предмет та ціна додаткової угоди №2 сторонами не погоджено, як не погоджено і строків дії додаткової угоди.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
21.07.2022 позивач через канцелярію Північного апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, а також відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги.
Позивач в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу посилався на те, що :
- з огляду на приписи ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку , як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи відповідний правочин;
- укладений між позивачем та відповідачем договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 від 01.10.2004 р. на сьогодні суперечить вимогам чинного законодавства, отже, правовідносини між AT "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть продовжуватись на підставі договору оренди;
- у зв'язку з безпідставною відмовою відповідача на зміну договору оренди та на приведення його у відповідність до Кодексу газорозподільних мереж, наявні підстави для укладення договору в судовому порядку в силу ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, а укладення договору є обов'язковим до укладення в силу спеціального закону - статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт».
Короткий зміст відповіді на відзив
01.08.2022 відповідач через канцелярію Північного апеляційного господарського суду подав відповідь на відзив, в якому наголошував на тому, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач не спростував аргументи відповідача щодо непогодження сторонами усіх істотних умов договору та відсутності підписаних між сторонами Актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/14623/21 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Алданова С.О., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2022 витребувано справу № 910/14623/21 у Господарського суду міста Києва.
20.06.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла справа № 910/14623/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14623/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільних систем» акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21, розгляд призначено на 02.08.2022.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2022, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, справу № 910/14623/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді- Алданова С.О., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 справу № 910/14623/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 (повний текст постанови підписано 25.05.2022) прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 задоволено клопотання представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз'про проведення судового засідання в режимі відео конференції поза межами суду.
В судовому засіданні 02.08.2022 оголошено перерву до 15.09.2022, а в судовому засіданні 15.09.2022 - до 22.09.2022.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судовому засіданні 22.09.2022 представник відповідача (скаржника) надав пояснення по суті спору та по суті апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу - задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні 22.09.2022 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, з посиланням на доводи відзиву, просив апеляційну скаргу - відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" здійснює ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на об'єктах газопостачання та є оператором газорозподільних систем.
01.10.2004 між відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (найменування товариства змінено на виконання Закону України "Про акціонерні товариства" на публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" та Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", яке є правонаступником перейменованого товариства) (орендар) та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (орендодавець) укладений договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого становить 3 973 122,00 гривень.
Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області.
09.07.2021 АТ "Рівнегаз" листом №330007.1-Сл-5878-0721 звернулось до акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" з метою приведення у відповідність до вимог статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" договірних відносин по договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 від 01.10.2004 р., з врахуванням порядку використання складових газорозподільної системи, в тому числі і газорозподільної системи, яка належить АТ "НАК "Нафтогаз України" і через яку розподіляється природний газ споживачам природного газу через газопроводи сіл Клесів і Федорівка, Сарненського району, Рівненської області; до села Яринівка Березнівського району, Рівненської області; до села Бугрин Гощанського району, Рівненської області; до села Білашів Здолбунівського району, Рівненської області; до сіл Козак, Річки, Копитів, Ганнівка, до об'єктів соціальної сфери м. Корець, Корецького району, Рівненської області. Запропоновано викласти договір оренди газопроводів та споруд на них в редакції договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, і додано проект даної додаткової угоди.
У відповідь листом №564/08-21 від 22.07.2021, відповідач відмовив позивачу в укладенні додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. В обґрунтування відмови в укладенні договору зазначив, що відповідач не замовляв та не замовляє будь-яких послуг з експлуатації чи з обслуговування об'єктів газорозподільної системи та/або її складових, розташованих на території ліцензійної діяльності AT "Рівнегаз".
Крім того, у листі №564/08-21 від 22.07.2021 відповідач зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу", оператор ГРМ відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу" оператор ГРМ забезпечує здійснення покладених на нього цим Законом функцій за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів.
Усі об'єкти газорозподільної системи, які належать Компанії та розташовані на території ліцензійної діяльності AT "Рівнегаз", використовуються оператором ГРМ у діяльності з розподілу природного газу, за результатами якої AT "Рівнегаз" отримує відповідні кошти, у тому числі, від кінцевих споживачів.
Позивачем в обгрунтування позовних вимог наголошувалось, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 від 01.10.2004 р. на сьогодні суперечить вимогам чинного законодавства, то правовідносини між AT "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть продовжуватись на підставі договору оренди. А у зв'язку з безпідставною відмовою відповідача на зміну договору оренди та на приведення його у відповідність до Кодексу газорозподільних мереж, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Заперечуючи проти позову відповідачем зазначено, що позивач помилково вважає, що договір на експлуатацію, наведений у Додатку 3 до Кодексу ГРМ, який він взяв за основу додаткової угоди №2, є обов'язковим до укладення в силу спеціального закону. Запропонована позивачем додаткова угода №2 не може бути укладена у судовому порядку з посиланням на ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України. Також відповідач зазначав, що сторони не дійшли згоди щодо предмета договору в редакції додаткової угоди №2, вартості послуг та порядку розрахунків, не дійшли згоди щодо прав та обов'язків сторін, а також строку дії договору. Отже, усі істотні умови договору в редакції додаткової угоди №2 залишилися непогодженими та є неприйнятними для відповідача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно з ч.2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Згідно з ч. 4 статті 652 Цивільного кодексу України, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.
Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.
Позивачем в обгрунтування позову було зазначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане - сторони, зокрема АТ "Рівнегаз", не змогли передбачити прийняття Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП України від 30.09.2015 р. №2494, яким зокрема передбачено, що власники газових мереж зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу);
- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не змогла усунути після їх виникнення при всі турботливості та обачності, які від неї вимагалися - АТ "Рівнегаз" в силу об'єктивних обставин зобов'язане дотримуватись вимог нормативних актів органів державної влади; крім того, Товариство надсилало лист про розірвання договору оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 від 01.10.2004 р.;
- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору - у разі продовження виконання договору АТ "Рівнегаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" продовжить порушувати вимоги законодавства, зокрема норм, зазначених в пункті 1 даного абзацу;
- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона: таких застережень Договір оренди № 14/1291/04 газопроводів та споруд -з них від 01.10.2004 - не містить.
Тобто, виходячи з того, що позивач не міг передбачити, що 27.11.2015 набере чинності Кодекс газорозподільних систем, яким буде чітко визначено види договорів, згідно з якими можуть встановлюватись правовідносини по експлуатації, то позивач зазначав, що наявні достатні підстави для зміни договору відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, з доводами якого обгрунтовано погодився суд першої інстанції, і з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частин 2-4 статті 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" встановлено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб'єктів, яким передано в управління об'єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.
Пунктом 2 глави 1 розділу III Кодексу газорозподільних систем передбачено, що власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Таким чином, законодавством передбачено вимогу щодо обов'язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту. А згідно зі статтею 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт", систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать наземні, надземні і підземні лінійні частини газопроводів.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у цій справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов'язковим до укладення в силу спеціального закону, а саме статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт".
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про природні монополії", до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами.
Статтею 8 Закону України "Про природні монополії" визначено, що предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Статтею 10 Закону України "Про природні монополії" передбачено низку обов'язків суб'єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.
Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб'єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.
Одним із законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу", який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).
Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб'єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) - пункт 17 статті 1 цього Закону.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про ринок природного газу", регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб'єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об'єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб'єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.
Статтею 1, частиною 2 статті 3, статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.
Тобто, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів, які є обов'язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.
На виконання вимог статті 41 Закону України "Про ринок природного газу", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою від 30.09.2015 № 2494 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 № 1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов'язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.02.2017 № 201 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов'язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так і з розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
З урахуванням наведених приписів законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов'язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу. Також, є обов'язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Таким чином, сторони спору у даній справі зобов'язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.
Зважаючи на положення частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, варіантом обов'язкового укладення договору між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як власником газопроводу, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та позивачем, як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, - є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб'єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.
Наведена правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17.
З огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов'язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може бути визнано в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком № 3 до Кодексу ГРС.
Проаналізувавши редакцію договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, надану позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що запропонована редакція відповідає положенням договору, наведеному у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем, відповідно, позовні вимоги щодо внесення зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 р. в редакції наданій в позовній заяві є такими підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що вимога ч. 2 ст. 652 ЦК України щодо наявності одночасно чотирьох умов для зміни Договору у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин, не підтверджується належними доказами, а також про те, що - зміна правової природи договору через укладення додаткової угоди, є незаконною - є такими, що спростовуються в сукупності наявними у справі доказами та встановленими обставинами, з урахуванням в сукупності приписів ст. 179 Господарського кодексу України та пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт».
В свою чергу, доводи скаржника про те, що рішення місцевого господарського суду не містить аналізу жодного положення додаткової угоди № 2, зокрема предмету договору, яким змінено суть і правову природу основного договору; переліку послуг, які відповідач не замовляв і які не визначені у Кодексі ГРМ; вартість цих послуг, яка законодавчо не регулюється; строк дії договору, який закінчився на час ухвалення оскаржуваного рішення - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідна редакція договору була проаналізована судом першої інстанції, про що зазначено в мотивувальній частині, а в резолютивній частині відповідного рішення викладено текст договору, який містить усі істотні умови, обумовлені ст. 180 Господарського кодексу України, і строк дії договору, який закінчився на час ухвалення оскаржуваного рішення - є не підставою для відмови позивачу у захисті його порушеного права, яке було порушено під час чинності відповідного договору (з урахуванням умов про його пролонгацію) та на момент звернення до суду з відповідним позовом.
Також, довод скаржника про незаконність застосування ч 4 та ч. 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт», як підстави для укладення договору, підтверджується висновком науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України від 23.10.2021 № 126/175-е, який є підставою для відступлення від правового висновку Верховного Суду у справі № 925/916/17 та застосованого судом апеляційної інстанції у справі № 918/21/18 - судом апеляційної інстанції відхиляється як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на приписи ст. ст. 108, 109 Господарського процесуального кодексу України, зокрема з тих підстав, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду, а суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань, що і було зроблено як судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, так і судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.
Також, довод скаржника про те, що судом невірно застосовано приписи ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу» - є безпідставними., оскільки вказаною статтею передбачено, що оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах, і норми вказаного закону застосовані судом першої інстанції в сукупності з приписами ч. 4 та ч. 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт», пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, ст. 652 ЦК України, як підстави для внесення змін в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р., виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004, текст якої наведено у резолютивній частині відповідного рішення.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позовні вимоги акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено у повному обсязі та внесено зміни в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004р. виклавши його в редакції додаткової угоди №2 до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004, текст якої наведено у резолютивній частині відповідного рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/14623/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
4. Матеріали справи № 910/14623/21 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді Л.П. Зубець
С.О. Алданова
Повний текст постанови підписано 26.10.2022.