Номер провадження: 22-ц/813/8089/22 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко С.В.
Єдиний унікальний номер судової справи:515/723/21 Доповідач Базіль Л. В.
24.10.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя (суддя - доповідач) Базіль Л.В.,
суддів: Воронцової Л.П., Полікарпової О.М.,
секретар Кузьміч Г.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою Тузлівської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області на заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Тимошенко С.В., повний текст рішення складено 16.12.2021 року у справі №515/723/21 за позовом ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ освіти, культури та спорту Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про стягнення заробітної плати
Короткий зміст позовних вимог.
24 травня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Ковпака Олександра Вікторовича звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про стягнення заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Комунального закладу Тузлівський НВК (загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей). На виконання цього рішення Тузлівською сільською радою Одеської області 28.02.2020 року прийнято розпорядження, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Комунального закладу Тузлівський НВК (загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей) та 03.03.2020 року внесено відомості про керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначені відомості були внесені в Трудову книжку позивачки.
Вказував, що з 28.02.2020 року відповідно до трудового розпорядку по Тузлівській НВК позивачка з'являлась на роботу, перебувала та перебуває на робочому місці, про те з цього приводу жодні відомості в облікових документах щодо її наявності на робочому місці не відображались та жодні дії з нарахування та як наслідок виплати заробітної плати не здійснювались.
Позивач вважає, що її заробітна плата яка фактично не сплачена за період з 01.03.2020 по 31.03.2021 рік складає 320015,52 грн., компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати складає 124306,27 грн.
Посилаючись на викладені обставини просила стягнути з Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області на свою користь заробітну плату в сумі 320015,52 грн., 124306,27 грн. компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі
320015,52 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 124306,27 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 серпня 2022 року заяву представника відповідача-Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Покровщук Л.В. про перегляд заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року залишено без задоволення.
Доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду Тузлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, наявна невідповідність висновків викладених у рішенні обставинам справи, невірно застосовано норми матеріального права, просить заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.12.2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на отримання заробітної плати директора КЗ “Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей” не відповідають фактичним обставинам справи. Так, хоча 28.02.2020 року сільським головою Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_2 на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.06.2020 року і було прийнято розпорядження №1 від 28.02.2020 року, яким ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді директора КЗ Тузлівський НВК, проте вказане розпорядження було скасовано 10 квітня 2020 року на IX позачерговій сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, на цій же позачерговій сесії було скасовано розпорядження сільського голови №2 від 28.02.2020 року, яким у зв'язку з поновленням позивачки на посаді директора було звільнено ОСОБА_3 , яка обіймала цю посаду та надано їй повноваження внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”. Таким чином, вся робота та обов'язки директора КЗ “Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступенів-ліцей” виконувались ОСОБА_3 . Отже враховуючи те, що позивачка не займала посаду директора КЗ “Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей”, не перебувала на робочому місці директора та не виконувала роботу та обов'язки директора, тому у відповідача не виникало обов'язку з нарахування та як наслідок виплати заробітної плати ОСОБА_1 , як директору. Дані обставини, а саме те, що обов'язки директора КЗ “Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступенів-ліцей” виконувалась саме ОСОБА_3 були достеменно відомі позивачу, оскільки вона займала та і по теперішній час займає посаду асистента вчителя, підпорядковувалась саме директору КЗ Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей” ОСОБА_3 , виконуючи її розпорядження та накази.
Звертає увагу і на те, що суд першої інстанції, стягуючи розмір нарахованої позивачем суми заробітної плати не приділив уваги дотриманню законності та достовірності розрахунку заробітної плати, не звернув уваги, що позивачем за основу розрахунку була взята середньоденна заробітна плата, яку було використано для розрахунку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час ухвалення рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.06.2018 року про визнання протиправним розпорядження та поновлення позивачки на роботі, а тому на думку скаржника, фактично позивач здійснив розрахунок та стягнув з відповідача не заробітну плату, а середній заробіток за час вимушеного прогулу, незаконно застосувавши при цьому коефіцієнт підвищення.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, адвокат Ковпак Олександр Вікторович з доводами відповідача не погодився, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, вважає рішення суду законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права.
Представник відповідача, ОСОБА_4 приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав з підстав в ній викладених, просив скаргу задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Ковпак О.В. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Позивач пояснила, що дійсно була позбавлена можливості виконувати свої посадові обов'язки директора у зв'язку з чим неодноразово звертатися до поліції з відповідними заявами. Проте вважає, що оскільки вона поновлена на роботі за рішенням суду, відповідач зобов'язаний був вести облік робочого часу щодо неї та нараховувати їй заробітну плату, що підтверджується актами перевірок та приписами держпраці.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області заробітну плату в розмірі 320015,52 грн., районний суд керувався положеннями ст.94 КЗпП України та виходив з того, що рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.06.2019 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді директора КЗ Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей” виконано, а тому позивачка має право на оплату своєї праці, та зважаючи, що відповідач допустив порушення строків виплати заробітної плати стягнув з останнього на користь позивачки 124306,27 грн. компенсації за не своєчасну виплату заробітної плати.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками районного суду, з наступних підстав.
Фактичні обставини
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.06.2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2020 року у справі №515/1711/18 за позовом ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа: відділ освіти Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним розпорядження та поновлення на роботі, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Комунального Закладу Тузлівський навчально-виховний комплекс “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей” Татарбунарського району Одеської області.
28.02.2020 року сільським головою Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області видано розпорядження №1 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КЗ Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей”.
03.03.2020 року внесено відомості про керівника ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично чинились перешкоди у допуску до роботи, а саме установчі документи, печатки, штампи та інші документи їй не передавались, у зв'язку з чим вона вимушена була звертатися 03.03.2020 та 20.03.2020 року до правоохоронних органів.
Відповідно до рішення IX сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 квітня 2020 року №782-1 вирішено скасувати розпорядження сільського голови Тузлівської сільської ради №1 від 28.02.2020 року “Щодо виконання рішення Татарбунарського районного суду від 20.06.2020 року по справі №515/1711/18 про визнання протиправним розпорядження та поновлення на роботі ОСОБА_1 ”
Цим же рішенням скасовано запис №12 від 28.02.2020 року в Трудовій книжці ОСОБА_1 “Запис №11 недійсний, поновлена на попередній роботі”.
Рішенням IX сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 квітня 2020 року № 783-1 вирішено скасувати розпорядження сільського голови Тузлівської сільської ради №2 від 28.02.2020 року “Про звільнення з займаної посади директора КЗ “Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступенів-ліцей”
ОСОБА_3 .
Пунктом 2 цього ж рішення директору КЗ Тузлівський НВК “Загальноосвітня школа I-III ступенів-ліцей” ОСОБА_3 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно табелів обліку використання робочого часу педагогів, посаду директора Тузлівського навчально-виховного комплексу займала
ОСОБА_3 .
Оцінка апеляційного суду.
Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Виходячи з розуміння роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 702/725/17 26.02.2020 року.
Стаття 94 КЗпП України закріплює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналіз зазначеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що право на отримання заробітної плати у визначеному трудовим договором розмірі має працівник, який фактично допущений і виконує посадові обов'язки, тобто свою роботу, за яку йому належить грошова винагорода.
Із матеріалів долучених до заяви відповідача про перегляд заочного рішення вбачається, що розпорядження сільського голови, яким позивачку було поновлено на посаді директора КЗ “Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області було скасовано рішенням IX сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 квітня 2020 року №782-1, посаду директора Тузлівського навчально-виховного комплексу займала ОСОБА_3 .
Таким чином, оскільки позивачка після поновлення її на роботі рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2020 р. фактично трудові обов'язки не виконувала, то підстав для стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час у колегії суддів не має.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, суд першої інстанції на зазначені положення законодавства та їх тлумачення уваги не звернув, залишив поза увагою те, що матеріали справи не свідчать, що після прийняття сільським головою Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області розпорядження №1 від 28.02.2020 року, яким ОСОБА_1 було поновлено на попередній посаді, остання виконувала свої трудові обов'язки, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що позивачка має право на грошову винагороду.
Працівник, якого незаконно звільнено і рішення про його поновлення на роботі не виконано у повному обсязі, не має права на заробітну плату, так як фактично не виконує роботу, а отже положення законодавства про оплату праці на ці правовідносини не поширюються, натомість застосуванню підлягає стаття 236 КЗпП України.
За викладених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати з підстав вище викладених.
Щодо судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі закону, витрати понесені відповідачем у цій справі по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6664 грн. 83 коп. слід компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Повний текст постанови складений 27.10.2022 р.
Керуючись статтями 374,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Тузлівської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області задовольнити.
Заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ освіти, культури та спорту Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про стягнення заробітної плати відмовити.
Судові витрати за подання апеляційної скарги, понесені Тузлівською сільською радою Білгород - Дністровського району Одеської області у сумі 6664, 83 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом 30 днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий Л.В. Базіль
Судді: Л.П. Воронцова
О.М. Полікарпова