Номер провадження: 22-ц/813/3472/22
Справа № 523/7979/19
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.10.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу адвоката Стороженко Ольги Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
20 травня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 10 вересня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за актовим записом №46 від 10.09.2011 року був зареєстрований шлюб.
За час подружнього життя у спільну сумісну власність був набутий автомобіль - «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_1 від 07.12.2013 року, виданої TOB «ГОСПРОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР АВТО ПОСЛУГ «ПОЛІСЕРВІС».
Із відповіді на адвокатський запит №31/15-100 аз від 03.04.2019 року із Регіонального сервісного центру в Одеській області стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу №5142/2016/269993 від 29.12.2016 року вказаний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 , яка є матір'ю ОСОБА_1 ..
Позивачка стверджує, що вона не надавала чоловіку згоду на відчуження автомобіля.
На підставі викладеного, ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд стягнути із ОСОБА_1 на її користь грошову суму у розмірі 92 050 гривень в рахунок компенсації за частку у спільному майні подружжя на автомобіль «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску.
В судовому засіданні позивачка, а також її представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Позивачка також пояснила, що вона з чоловіком під час шлюбу придбали за спільні кошти автомобіль «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, який використовувався в інтересах сім'ї. Однак, через деякий час, позивачка дізналась, що автомобіль був переоформлений на мати відповідача - ОСОБА_3 .. Позивачка наполягає на тому, що відчуження автомобіля на користь матері відповідача з нею не було узгоджено, будь-якого дозволу вона не надавала. Окрім того, відповідач відмовляється їй компенсувати вартість її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Відповідно до поданого відзиву, а також пояснень, які були надані в процесі розгляду справи представник відповідача посилається на наступні обставини. Так відповідач стверджує, що ще до реєстрації шлюбу з позивачем, він отримав в борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою від 07 лютого 2010 pоку, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_3 надала йому 07 лютого 2010 року грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США для придбання автомобілю, а кошти він зобов'язався повернути в строк не пізніше 07 лютого 2015 року. Отже, транспортний засіб «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску був придбаний за кошти отримані за борговою розпискою, ще задовго до реєстрації шлюбу. За твердженням відповідача, він не мав можливості повернути борг у розмірі 10 000 доларів США в строк до 07 лютого 2015 року, а тому прийняв рішення щодо перереєстрації автомобіля на користь своєї матері. Однак, оскільки автомобіль був проданий лише за 10 000 гривень, то він ще не виконав свої зобов'язання у повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, а саме автомобіля «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 у розмірі 82 925 гривень, витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи у розмірі 2 941,92 гривня, судовий збір у розмірі 829,25 гривень.
В апеляційній скарзі адвокат Стороженко О.П. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 27 жовтня 2022 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.
За змістом статей 316, 317, 321 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У справі встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 10.09.2011 року, актовий запис №46 зареєстрований виконавчим комітетом Дачненської сільради Біляївського району Одеської області (а.с. 10).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 34-35).
13 грудня 2013 року за ОСОБА_1 був зареєстрований на праві власності автомобіль - «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_1 від 07.12.2013 року, виданої TOB «ГОСПРОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР АВТО ПОСЛУГ «ПОЛІСЕРВІС».
Із відповіді на адвокатський запит №31/15-100аз від 03.04.2019 року із Регіонального сервісного центру в Одеській області вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу №5142/2016/269993 від 29.12.2016 року вказаний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_3 (а.с. 11).
Ухвалою суду від 14.02.2020р. було витребувано із Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області копії документів, які стали підставою для реєстрації автомобіля - «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, за ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_1 від 07.12.2013 року, виданої ТОВ «ГОСПРОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР АВТО ПОСЛУГ «ПОЛІСЕРВІС».
Відповідно до листа Територіального сервісного центру №5142 від 05.05.2020р. №31/15/5142-774 надати копії документів, які стали підставою для реєстрації автомобіль - «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску за ОСОБА_1 не має можливості у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання (а.с. 120).
Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 не надавала згоду відповідачу ОСОБА_1 відчужувати автомобіль «SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 будь-якій особі, доказів протилежного відповідач не надав.
Згідно із висновком судової автотоварознавчої експертизи №20-4816 від 23.09.2020р., яка була проведена експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз середня ринкова вартість автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR», 2006 року випуску, кузов НОМЕР_2 складає суму у розмірі 168 560 гривень (а.с. 149-151).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Таке ж положення міститься й у статті 368 ЦК України.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Така презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зважаючи на ті обставини, що спірне майно було набуте сторонами за час спільного проживання тому воно, на переконання суду, є спільною сумісною власністю даного подружжя, а позивач має право на 1/2 його частку.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, які б призвели до неправильного вирішення справи, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції.
Доводи адвоката Стороженко О.П. в інтересах ОСОБА_1 щодо придбання автомобіля за особисті кошти відповідача ОСОБА_1 , які він отримав від третьої особи ОСОБА_3 відповідно до розписки 07.02.2010р., не заслуговують на увагу, оскільки розписка була датована 07.02.2010р., а автомобіль був придбаний 13.12.2013р., тобто через декілька років після отримання коштів.
В матеріалах справи відсутні докази того, що саме дана сума коштів, яку відповідач отримав від його матері була використана саме на придбання автомобіля, а не витрачена за вищевказаний період на інші потреби.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та вірно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим, на підставі положень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367,368,374 ч. 1 п. 1,375,382 -384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу адвоката Стороженко Ольги Петрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 27 жовтня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік