26.10.22
22-ц/812/656/22
Справа № 471/78/22
Провадження № 22-ц/812/656/22
26 жовтня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Гукової І.Б. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсного положення договору № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 про плату за обслуговування,-
В січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ "Ідея Банк" про визнання недійсним положення договору № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 про плату за обслуговування.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що між нею та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Договір кредиту та страхування №Р25.00300.006372925, за умовами якого (п.1.2) банк надає їй кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 61 577,00 грн., включно з витратами на страховий платіж, які становлять 10 475,76 грн. (п. 2.1), а позивачка зобов'язалася отримати кредит та повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості).
Станом на 27 січня 2022 року позивачкою сплачено кошти за кредитним договором в сумі 86 187,17 грн., частина яких була сплачена достроково з випередженням графіку.
Пунктом 5 Додатку №1 (Паспорт споживчого кредиту) до Договору кредиту та страхування визначено графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості. Щомісячні внески сплачуються на транзитний рахунок НОМЕР_1 .
Загалом позивачкою було сплачено плату за обслуговування кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором в сумі 35 172,78 грн, що вбачається з банківської Виписки з 26.02.2020 по 17.12.2021 (виписка по рахунку НОМЕР_2 ): 73,89 грн. + 2216,77грн. + 1607,59 грн. + 74,30 грн. + 547,20 грн. + 69,92 грн. + 2097,59 грн. + 2035,73 грн. + 70,20 грн. + 1934,49 грн. + 43,92+65,95 грн. + 1918,82 грн. + 63,96 грн. + 1857,16 грн. + 64,04 грн. + 59,99 грн. + 1799,64 грн. + 1738,12 грн. + 59,93 грн. + 56,02 грн. + 1680,45 грн. + 54,03 грн. + 1620,86 грн. + 57,62 грн. + 1555,70 грн. + 50,06 грн. + 1501,68 грн. + 1440,49 грн. + 49,67 грн. + 1382,51 грн. + 46,08 грн. + 1321,44 грн. + 45,57 грн. + 42,11 грн. + 1263,32 грн. + 40,12 грн. + 1203,74 грн. + 1142,87 грн. + 39,41 грн. + 36,15 грн. + 1084,55 грн. + 35,30 грн. + 1023,82 грн. = 35 172,78 грн.
Згідно листа AT «Ідея Банк» від 23.11.2021 вих. зв-2021/52444 станом на 23.11.2021 р. загальна заборгованість по кредиту становить 18 838 грн. 32 коп.
Зазначає, що AT «Ідея Банк» у кредитному договорі № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 року, встановив щомісячну плату за надання інформації з приводу виконання кредитного договору (п. 1.5 Договору кредиту та страхування та п. 5 Додатку №1 до Договору кредиту та страхування, п. 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБФО)), а саме: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС; повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором (надалі - «графік щомісячних платежів»).
Однак, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Виходячи з викладеного вважає, що має місце встановлення у положеннях кредитного договору оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання кредитного договору, що прямо суперечить наведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування» та є підставою для визнання відповідних частин договору недійсними.
Також зазначає, що якщо вирахувати строкову плату за обслуговування кредиту, яку було сплачено 02.12.2021 р. у сумі 1059,12 грн. (Виписка з 26.02.2020 по 17.12.2021 по рахунку НОМЕР_2 ) та сплачені 02.12.2021 р. строкові платежі у сумі 953,05 грн. виходить 18838,32 грн. (загальна сума боргу, що залишилась станом на 23.11.2021) - 1059,12 грн. (сплачена строкова плата за обслуговування кредиту) - 953,05 грн. (сплачені строкові платежі) = 16826,15 грн. - сума грошових коштів, що залишилось сплатити для закриття кредиту.
Крім того, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Отже, позивачка посилаючись на правові висновки Верховного Суду висловлені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778ск19), вважає несправедливим положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Факт обізнаності позивача про свій обов'язок сплачувати комісію банку в момент укладення договору не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Позивачка також вважає, що при розгляді даної справи слід врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, при розгляді якої суд за ідентичних правовідносин між сторонами дійшов висновку про порушення прав споживача. В зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку відповідності пункту кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, та дійшли обґрунтованих висновків про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісійної винагороди банку за обслуговування кредитної заборгованості, та зобов'язання AT «Ідея Банк» зарахувати сплачену позичальником комісію у рахунок інших обов'язкових платежів за кредитним договором.
Таким чином, після укладення кредитного договору позивачці стало відомо, що встановлена банком у кредитному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливою умовою договору та повинна надаватися на безоплатній основі, а тому є всі підстави для визнання кредитного договору частково недійсним та повернення банком зайво сплачених нею коштів. Вважає, що умови кредитного договору, що передбачають плату за обслуговування кредитної заборгованості призводять до істотного дисбалансу сторін.
Крім того, відповідно до п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачкою понесені судові витрати, які становлять 9 350 грн. (оплата послуг на правову допомогу), що підтверджується Договором про надання юридичних послуг № 79.21 від 20.11.2021 та Актами приймання наданих послуг від 23.11.2021 р. та від 26.02.2022 р.
На підставі викладеного, позивачка просила суд визнати недійсним положення договору № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 про плату за обслуговування (п. 1.5 Договору кредиту та страхування, п. 5 Додатку №1 до Договору кредиту та страхування); зобов'язати АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення договору №Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 платежів за обслуговування кредитної заборгованості та зарахувати сплачені позивачкою ОСОБА_1 суми таких платежів в рахунок інших обов'язкових платежів, що передбачені умовами кредитного договору № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020. Кошти, які залишаться понад це, повернути позивачці - ОСОБА_1 та стягнути витрати на правову допомогу.
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Ідея Банк" про визнання недійсним положення договору № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 про плату за обслуговування.
Не погоджуючись з висновком суду та вважаючи, що дане рішення є необґрунтованим, невмотивованим, несправедливим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача додаткові витрати на правову допомогу у зв'язку з поданням апеляційної скарги у розмірі 7000 грн.
Проаналізувавши положення ч.1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які передбачають безоплатне надання послуг, вважає, що АТ «Ідея Банк» у кредитному договорі № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 року безпідставно встановив щомісячну плату за надання інформації з приводу виконання кредитного договору, назвавши це Платою за обслуговування кредитної заборгованості, а саме: «надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення CMC; повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором» (п. 1.5 Договору кредиту та страхування та п. 5 Додатку №1 до Договору кредиту та страхування, п. 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБОФО) - знаходиться за адресою https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts на офіційному сайті АТ «Ідея Банк» у файлі «Публічна пропозиція ДКБОФО_чинна_19.01.20-10.03.20»).
Тобто, незважаючи на положення ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», Банк у договорі № Р25.00300.006372925 від 26.02.2020 року фактично встановив оплатність послуг про надання інформації з приводу виконання кредитного договору, назвавши це Платою за обслуговування кредитної заборгованості. Таким чином АТ «Ідея Банк» прямо порушив закон, стягуючи плату за послуги, які за законом є безкоштовними.
Відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору. Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Враховуючи наведене, оскільки позивачці як Позичальнику було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися безоплатно, положення договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту є несправедливими, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Наведене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду під час розгляду справи № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19, висловленими в постанові від 01.04.2020.
Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову, «оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні договору», вважає неправильним та зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі, просто проігнорував надані нею докази на підтвердження вищенаведених фактів, не проаналізував законодавство, яке регулює дану сферу суспільних відносин, та практику розгляду подібних справ іншими судами, проігнорував постанови Верховного суду та міжнародні нормативно-правові акти, які обов'язкові для врахування, та підійшов до вирішення спору поверхнево.
По суті рішення зводиться до того, що якщо кредитний договір укладений та підписаний, то позичальник в будь-якому разі повинен його виконувати на користь банку, навіть не зважаючи на те, що цей договір укладено з прямим порушенням норм чинного законодавства України.
Така позиція суду є незаконною та порушує всі норми і принципи, в тому числі законності і справедливості, якими має керуватись суд при ухваленні рішень.
АТ «Ідея Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, звертає увагу суду, що Банк неухильно виконує вимоги ч.1.ст.11 Закону України «Про споживче кредитування та на першу подану протягом місяця вимогу позичальника безоплатно надає інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю виписку з рахунку щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено згаданим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Передбачене кредитним договором обслуговування кредитної заборгованості, за яке встановлена плата, передбачає право позичальника будь-якими способами необмежену кількість разів протягом місяця звертатися до Банку з запитами про надання інформації щодо кредиту та отримувати її будь-якими способами та в обсягах згідно з п.1.4. Кредитного договору, що не суперечить закону та не заперечує право на безоплатне отримання інформації один раз на місяць.
Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.
Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил. Реальна річна процентна ставка за Кредитним договором з якою повністю погодилася апелянт, була розрахована за вказаними Правилами та включає плату за обслуговування кредитної заборгованості.
Посилаючись на ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказує, що Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата/комісія за обслуговування кредитної заборгованості існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально, на його розсуд, та затверджується внутрішніми актами.
Отже, чинним законодавством України надано право Банку отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому немає підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Банк добросовісно виконав усі приписи законодавства, покликані забезпечити належне інформування апелянта про умови кредитування як до, так і після укладення кредитного договору. Банк до укладення кредитного договору ознайомив апелянта з Паспортом споживчого кредиту, який включає та описує усі витрати позичальника впродовж дії кредитного договору, а також реальну річну процентну ставку, сторони включили до кредитного договору умови, щодо яких було досягнуто згоду.
Тобто, усі умови щодо оплати були відомі апелянту як до, під час, так і після укладення кредитного договору, не виникли несподівано під час виконання кредитного договору. Апелянт надала запевнення і гарантії, що Банк перед укладенням Кредитного договору повідомив її в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація їй відома та зрозуміла, вона ознайомилася з тарифами Банку і згодна з ними; умови кредитного договору вважає справедливими і такими, що відповідають її інтересам. Такі гарантії і запевнення є невластивими для споживача, який уклав несправедливий договір, що суперечить принципу добросовісності, з істотним дисбалансом сторін, спрямованим на шкоду споживачу.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» та умов кредитного договору апелянт мала право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте, вона не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не звертався до Банку за додатковими роз'ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.
Враховуючи вищевикладене вважають, що жодного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду апелянта оспорюваний кредитний договір не містить, а його умови, включно з ціною договору, є справедливими та підлягають виконанню.
В відповіді на відзив позивачка просила не брати до уваги заперечення відповідача, викладені в відзиві на апеляційну скаргу, та задовольнити її апеляційну скаргу в повному обсязі.
Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивачка просила розглядати справу у її відсутність.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Так, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 26 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , АТ «Ідея банк» та ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (страховий агент) було укладено Договір кредиту та страхування № Р25.00300.006372925, відповідно до умов якого банк надав кредит в сумі 61 577,00 грн.
Пунктом 1.5 Договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірах, визначених пунктом 5 додатку №1 як «Інші послуги Банку», який містить графік щомісячних платежів за кредитним договором.
Відповідно до пункту 7.4 додатку №1 «Плата за обслуговування кредитної заборгованості», вартість даних послуг становить 43670,41 грн. за весь період користування кредитом.
Згідно з п. 4 додатку №1, плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,05% середньомісячно від початкової суми кредиту, згідно графіку в п. 5 починаючи з 0% в перший місяць із зменшенням на 3,720 до 22%.
Зі змісту Паспорту споживчого кредиту від 26.02.2020 року, який підписаний позивачкою вбачається, що позивачка була повідомлена про істотні умови кредиту, як то: суму/ ліміт кредиту; строк кредитування - 36 місяців; процентну ставку, відсотків річних; плату за обслуговування кредитної заборгованості; орієнтовна загальну вартість кредиту -127773,42 грн.; реальну річну процентну ставку, відсотків річних - 59,20906068%.
Також, позивачка до підписання нею договору була ознайомлена про графік щомісячних платежів, який наведений у п.5. додатку №1 до Кредитного договору, та який відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру плати за обслуговування кредитної заборгованості, процентів та тіла кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті.
Проаналізувавши зазначені обставини, а також положення ст. ст.16, 203, 215,ч.1 ст.229, ч.1 ст.627,ст.526, 1054 ЦК України, ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»,ст.1, ч.2 ст.8,ч.1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» ,ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 4, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пунктів 5,8 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Національного банку України від 08 червня 2017року №49, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним п.1.5 Кредитного договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні договору.
Крім того, приймаючи рішення, суд вважав безпідставними посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 27.12.2018 року у справі № 695/3474/17, так як предметом розгляду цієї справи були кредитні відносини, які виникли до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016р. без врахування особливостей цього Закону. Аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 13.05.2020 року у справі № 461/1763/20.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Тому суд дійшов висновку, що підстави для визнання окремих положень договору недійсними та зобов'язання банку здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору позивачкою платежів відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі
Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Поняття зобов'язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином,у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 1.5 договору кредиту та страхування № Р25.00300.006372925 від 26 лютого 2020 року сторони домовились, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (https://ideabank.ua/uk/about/publik-contracts), за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 як «Плата за обслуговування кредитної заборгованості». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, інші комісії за відкриття та ведення рахунку, сплачуються згідно діючих Тарифів банку. Тарифи є невід'ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку: https://ideabank.ua.
В п. 4 додатку №1 до договору зазначені платежі за додаткові та сукупні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладення договору, а саме комісія за переказ коштів-0грн.; відкриття пакету послуг та плата за погашення кредиту- згідно з тарифами банка; плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,05% середньомісячно від початкової суми кредиту, згідно графіку в п. 5 починаючи з 0% в перший місяць із зменшенням на 3,720 до 22%.
Пунктом 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (https://ideabank.ua/uk/about/publik-contracts), в редакції станом на час укладення кредитного договору, передбачено, що за користування кредитом Позичальник сплачує: плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених 26 Додаток 1 до протоколу засідання Правління № 01/15-20 від 15 січня 2020 року згідно з Графіком за Договором кредиту, що включає в себе: - надання інформації за рахунками Позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів в Україні, в Контакт-центрі Банку, шляхом направлення sms-повідомлень щодо суми платежу за Договором кредиту, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; - опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо. У випадку протермінування строку Договору кредиту, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості до повного повернення суми Кредиту.
Згідно п.5 додатку №1 до договору плата за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту не передбачена взагалі, проте визначена щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз'яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»)продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1, та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою № 49 від 08 червня 2017 року затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).
Проте у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку посилається апелянт у апеляційній скарзі скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Пунктом 1.5 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості, до якої з урахуванням п. 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (в редакції станом на час укладення кредитного договору) входить і плата
за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 5 додатку №1 до договору кредиту (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 2290 грн 66 коп., останній - 135 грн 47 коп.
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
З аналізу наведено, слід дійти висновку, що фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи те, що позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів вважає, що положення п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, укладених між сторонами, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсними положення п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 лютого 2020 року № Р25.00300.006372925.
Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Таким чином позовні вимоги про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 лютого 2020 року № Р25.00300.006372925 не підлягають задоволенню саме у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Оскільки обставини справи судом першої інстанції в цій частині встановлені повно, проте судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 лютого 2020 року № Р25.00300.006372925.
Переглядаючи рішення суду в частині вирішення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 лютого 2020 року, колегія суддів вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2020 року № Р25.00300.006372925 з огляду на нікчемність п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, що забезпечує захист інтересу позивачки у правовій визначеності.
З урахуванням викладеного, оскільки в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування обставини справи судом першої інстанцій встановлені повно, проте неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування.
В частині вирішення позовних вимог про застосування передбачених ст. 216 ЦК України правових наслідків недійсності положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про зобов'язання ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту та страхування № Р25.00300.006372925 від 26 лютого 2020 року з огляду на нікчемність зазначених пунктів договору та додатку №1 до договору.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України)
Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Фактично за наслідками апеляційного розгляду справи позовні вимоги задоволені (констатовано нікчемність окремих пунктів кредитного договору та проведено реституцію), а тому незалежно від форми їх заявлення питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України.
Оскільки позивачку звільнено від сплати судових витрат й вона не оплачувала судовим збором позовну заяву та апеляційну скаргу, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.
На підтвердження понесених позивачкою витрат на правову допомогу надано: копію договору про надання юридичних послуг № 79.21 від 20 листопада 2021 року; копію актів приймання-передачі надання послуг від 23 листопада 2021 року та від 26 січня 2022 року, а також від 28 травня 2022 року.
В договорі про надання юридичних послуг № 79.21 від 20 листопада 2021 року, укладеному між ОСОБА_2 (виконавець) ТА Манжулою Т.В. (замовник), не зазначено, що Валюшок Д.І. є адвокатом та до матеріалів справи не долучено ордер на представництво позивачки у даній справі.
В Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні дані про те, що Валюшок Д.І. є адвокатом.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування ( ч.5 ст. 135 ЦПК України).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання недійсним кредитного договору на підставі Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». Дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто, є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у ст. 61 цього Кодексу.
Отже, у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.
Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
Оскільки у цій справі юридичну консультацію позивачці надавала особа, яка не є адвокатом, у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу за подання апеляційної скарги у розмірі 7000 грн необхідно відмовити.
Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022р. у справі №496/3134/19.
З цих же підстав не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу за надання позивачці юридичної консультації та складання процесуальних документів у суді першої інстанції у розмірі 9350грн.
Розглядаючи справу по суті заявлених вимог та відмовляючи у їх задоволенні, суд першої інстанції в рішенні дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу з посиланням на положення п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, який передбачає, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, а не з зазначених вище апеляційним судом підстав. Тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу з зазначених в тексті даної постанови підстав.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2022 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними положень про оплату за обслуговування договору кредиту та страхування № Р25.00300.006372925 від 26 лютого 2020 року, а саме пунктів 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в цій частині в редакції цієї постанови.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2022 рокув частині вирішення позовних вимог про застосування передбачених статтею 216 ЦК України правових наслідків недійсності положень пункту 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування та розподілу судових витрат, скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором кредиту та страхування № Р25.00300.006372925 від 26 лютого 2020 з огляду на нікчемність пунктів 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2022 року