Справа № 132/3686/21
Провадження № 22-ц/801/1856/2022
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ставнійчук С. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
27 жовтня 2022 рокуСправа № 132/3686/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Оніщука В.В.,
суддів: Голоти Л.О., Копаничук С.Г.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Акцент - Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Ставнійчук С.В., в залі суду,
встановив:
У листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Акцент - Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк» з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки, і на підставі підписаної анкети-заяви від 28 вересня 2018 року отримав кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом - 46,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими банком Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
АТ «Акцент - Банк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредит у виді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку.
Зобов'язання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 23 жовтня 2021 року становить 14 295,64 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 330,61 грн, заборгованості за відсотками - 4 965,03 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також просив стягнути судові витрати у розмірі 2 270 гривень.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент - Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 28.09.2018 за тілом кредиту в сумі 9 330,61 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а тому з урахуванням вимог частини 2 статті 530 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин, а паспорт споживчого кредиту фактично становить собою інформацію, яка надається споживачу до укладення кредитного договору, а тому цей доказ не підтверджує обставини погодження між сторонами умов кредитного договору.
АТ «Акцент - Банк» не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, встановивши факт надання банком відповідачу кредитних коштів, безпідставно відмовив у стягненні відсотків за користування кредитом.
Відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої він погодився, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір надання банківських послуг.
При цьому, суд не звернув увагу на те, що відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки. Відповідно до паспорта споживчого кредиту сторони погодили умови кредитування, зокрема, і нарахування відсотків.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувшись до АТ «Акцент - Банк» з метою отримання банківських послуг, підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник якого згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua.
Також позивач додав Витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк».
Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23 жовтня 2021 року становить 14 295,64 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 330,61 грн, заборгованості за відсотками - 4 965,03 грн.
Підставою позову банком зазначено невиконання кредитних зобов'язань відповідачем, що пов'язані із отриманням останнім кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які обґрунтовано врахував суд першої інстанції.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
З матеріалів справи слідує, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ «Акцент - Банк» від 28 вересня 2018 року процентна ставка не зазначена (а.с. 7).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» і витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», як невід'ємні частини спірного договору.
Проте, наданий позивачем витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту та того, що під час підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг і, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (a-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент - Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент - Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Аналогічні висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку процентів за користування кредитом у розмірі 4 965,03 грн, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача щодо їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 28 вересня 2018 року. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент - Банк», що розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms, не може вважатися у цій справі складовою частиною спірного кредитного договору.
Також судом першої інстанції вірно зазначено про те, що зі змісту паспорту споживчого кредиту за програмою кредитної картки, що наданий позивачем, міститься інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), а тому є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою), а не складовою кредитного договору, оскільки у ньому визначені певні умови за різними кредитними картками, строк дії наданого для ознайомлення паспорту споживчого кредиту. Також в рішенні місцевого суду вірно зазначено про те, що в анкеті-заяві від 28.09.2018, яка підписана відповідачем, серед переліку документів, які у сукупності складають договір про надання банківських послуг, паспорт споживчого кредиту за програмою кредитної картки відсутній.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що з урахуванням вищенаведеного, паспорт споживчого кредиту за програмою кредитної картка, що наданий банком, слід розцінювати як інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та є лише пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) ознайомлення позичальника з різними програмами кредитування відповідно до виду кредитних карток «Універсальна», «Універсальна Голд», а не складовою кредитного договору та вірно послався на висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що інформація, яка зазначена в паспорті споживчого кредиту, зберігає чинність та є актуальною з 29 вересня 2018 року по 01 січня 2019 року.
Заявлені позивачем складові заборгованості нараховані за межами періоду чинності паспорта про умови кредитування.
Зі змісту паспорта слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації наведеної в паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У третьому розділі паспорта визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці «Універсальна» - до 50 000 грн, по картці «Універсальна ГОЛД» - 50 000 грн, однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці.
З розділу 4: «Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача», слідує, що процентна ставка за межами пільгового періоду відсотків річних по картці «Універсальна» складає 46,8%, а по картці «Універсальна ГОЛД» - 44,4%. Разом з тим, матеріали справи не містять інформації, яку саме картку отримав відповідач.
У цьому ж розділі зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит (а.с. 8).
Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про можливі умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту і передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не свідчить про укладення кредитного договору.
Таким чином, відсутні підстави стягувати з відповідача проценти, передбачені паспортом споживчого кредиту, котрий втратив чинність.
За вказаних вище обставин колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги паспорт споживчого кредиту з умовами використання кредитного продукту (кредитної картки) «Універсальна», «Універсальна ГОЛД» (паспорт кредиту), який підписано позичальником ОСОБА_1 28 вересня 2018 року.
Узагальнюючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
У частині стягнення з відповідача тіла кредиту рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за АТ «Акцент - Банк».
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент - Банк» залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В. В. Оніщук
Судді: Л. О. Голота
С. Г. Копаничук