Іменем України
25 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №9901/454/21
адміністративне провадження № П/9901/454/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Шишова О.О.,
суддів: Гімона М. М., Дашутіна І. В., Усенко Є. А., Яковенка М. М.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. РУХ СПРАВИ
1. 06 листопада 2021 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся через систему «Електронний суд» до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), у якому просив:
1.1. - визнати протиправним надання Вищою радою правосуддя неповної інформації на його запит від 28 серпня 2021 року та зобов'язати її негайно надати один із запитуваних документів, а саме, аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання»;
1.2. - визнати протиправним та скасувати наказ Голови Вищої ради правосуддя № 7/0/1-20 від 29 січня 2020 року в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування;
1.3. - судові витрати покласти на відповідача.
ІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" вказано в яких випадках запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк документів, які надаються на публічний запит. Звертає увагу суду, що у Законі йдеться саме про копіювання та друк паперових копій документів, а не їх сканування.
2.1. Позивач указує, що у Вищої ради правосуддя немає повноважень установлювати плату за сканування документів, оскільки це не передбачено законодавством.
2.2. Позивач звертає увагу на те, що встановлення Вищою радою правосуддя плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування суперечить нормі частини другої статті 20 Закону "Про доступ до публічної інформації", яка не передбачає можливість відшкодування фактичних витрат за таку послугу.
3. У запереченнях проти позову відповідач утверджує, що відповідачем на запит позивача надано обґрунтовану відповідь та направлено її на електронну адресу позивача, тобто у спосіб, визначений заявником. У відповіді відповідачем повідомлено, що частина запитуваної інформації за своїм змістом потребує надання відповідних пояснень щодо конкретних обставин та необхідності надання роз'яснення (шляхом проведення аналітичної роботи), що не охоплюється вимогами Закону «Про доступ до публічної інформації». Стосовно іншої частини запитуваної інформації Вища рада правосуддя повідомила, що цю інформацію не відображено та не задокументовано на будь-яких носіях. На переконання відповідача, відповідь на запит позивача була надана належним чином, оскільки відповідь містить інформацію на всі поставлені у його запиті питання, і надана саме в такому вигляді, в якому просив запитувач.
3.1. Відповідач посилається на частини першу, другу статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та стверджує, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування фактичних витрат на копіювання і друк документів має здійснюватися з одинадцятої сторінки. Вища рада правосуддя вважає, що вказаний Закон не містить положень, які регламентували б, у якій формі має надаватись копія запитуваного документа, та відповідно не містить і жодних обмежень.
3.2. За твердженнями відповідача, виготовлення електронних копій вимагає фактичних витрат, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України №740 від 13.07.2011 та наказом Голови Вищої ради правосуддя №7/0/1-20 від 29.01.2020.
3.3. Разом з тим, відповідно до поданих додаткових пояснень відповідача, Вища рада правосуддя має аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання» в паперовій формі.
3.4. Крім того, відповідач уважає, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не наводить доводів щодо порушення Вищою радою правосуддя його прав, а тому, на думку відповідача, звернення до суду з цим позовом не відповідає нормам процесуального законодавства.
3.5. Просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
4. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 9901/454/21 (провадження № П/9901/454/21,) визначено склад колегії: головуючого суддю - Шишова О.О., суддів: Гімона М.М., Дашутіна І. В., Усенко Є. А., Яковенка М. М.
5. Ухвалою від 10 листопада 2020 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за вказаним позовом і призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Тією самою ухвалою суд надав відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
6. 07 грудня 20209 року від Вищої ради правосуддя до Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву.
7. 14 грудня 2020 ухвалою Верховного Суду у задоволені заяви судді Гімона Миколи Михайловича про самовідвід- відмовлено.
8. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, для надання часу на примирення.
9. 04 лютого 2022 на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення.
10. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року зобов'язано Вищу раду правосуддя у семиденний строк після отримання копії цієї ухвали опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі № 9901/454/21 щодо визнання протиправним та скасування наказу Голови ВРП № 7/0/1-20 від 29 січня 2020 року в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений із зазначенням вимог позивача щодо оскаржуваного акту, реквізитів нормативно-правового акту, дати, часу і місця судового розгляду адміністративної справи.
11. На адресу Верховного Суду надійшло клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи за їх відсутності.
12. У судовому засіданні, що відбулося 25 жовтня 2022 року, за наявності клопотань обох сторін про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
ІV. Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
13. 28.08.2021 ОСОБА_1 , надіслав на електронну пошту Вищої ради правосуддя запит на публічну інформацію у якому просив надати в електронній формі такі документи:
1. Звіт за результатами моніторингу дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя щодо суддів за 2017 рік (автори ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підготовлено в рамках проєкту Ради Європи "Підтримка впровадженню судової реформи в Україні").
2. Звіт за результатами моніторингу рішень Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат, ухвалених протягом 2018 року і першого півріччя 2019 року, у контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи (підготовлено в рамках проєкту "Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини").
3. Аналітичний звіт "Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання" (автор Громадська організація "Інститут прикладних гуманітарних досліджень", підготовлено в рамках програми USAID "Нове правосуддя").
14. 06 жовтня 2021 року Вища рада правосуддя направила на електронну адресу ОСОБА_1 відповідь на вказаний запит.
15. У відповіді на запит Вища рада правосуддя надала перші 2 із 3-х запитуваних документів. Вища рада правосуддя вказала, що аналітичний звіт "Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання" (підготовлений в рамках програми Агентства США з міжнародного розвитку "USAID" реформування сектору юстиції "Нове правосуддя") зберігається у Вищій раді правосуддя у паперовій формі.
16. Відповідач надав перших 10 сторінок цього звіту та виставив рахунок за сканування інших сторінок документа (додаток 2, а.с.12). Сума відповідала розміру, вказаному у Наказі Голови ВРП від 29.01.2020 № 7/0/1- 20 (далі - Наказ), яким затверджено розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів (у тому числі шляхом виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування), що надаються за запитами на інформацію, розпорядником якої є Вища рада правосуддя.
17. 06.10.2021 позивач надіслав до Вищої ради правосуддя інший запит, у якому попросив надати розрахунок фактичних витрат на сканування документів, на основі якого вказаним Наказом було затверджено відповідний розмір відшкодування.
18. У відповідь Вища рада правосуддя повідомила, що такого розрахунку не проводила, а розмір затвердила на підставі граничних норм, затверджених Постановою КМУ № 740 від 13.07.2011, в редакції від 15.01.2020.
19. Позивач уважаючи, що вказаний Наказ неправомірно обмежує право на доступ до публічної інформації в електронній формі, оскільки встановлює оплату за сканування документів, яка не передбачена Законом "Про доступ до публічної інформації" та визначає плату без розрахунку реальних (фактичних) витрат на сканування, що суперечить Закону "Про доступ до публічної інформації" з вернувся з позовом до суду.
20. Крім того, позивач уважає, що дії Відповідача щодо не наданням неповної інформації порушують право на доступ до публічної інформації, передбачене статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
V. Оцінка Суду
21. Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо ненадання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме не наданий аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання». Крім того, предметом спору є положення наказу Вищої ради правосуддя щодо встановлення плати за сканування запитуваних документів.
22. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
23. Статтею 3 цього Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
24. Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону «Про доступ до публічної інформації»). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
25. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
26. Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
27. Частиною другою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
28. Частинами першою - другою статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
29. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону «Про доступ до публічної інформації».
30. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону про доступ до публічної інформації).
31. За правилами частини першої статті 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
32. Наведені положення дають підстави для висновку про те, що запитувана позивачем інформація (яка не була надана позивачу Вищою радою правосуддя) підпадає під визначення, яке міститься у статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме - інформація, отримана або створена в процесі виконання Вищою радою правосуддя своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, яка знаходиться у володінні цього органу.
33. Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
34. На виконання вказаних положень Закону, голова Вищої ради правосуддя, наказом від 29 січня 2020 року № 7/0/1-20 затвердив розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, розпорядником якої є Вища рада правосуддя.
35. Згідно з приміткою до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки встановлюється на дату копіювання або друку документів.
36. Суд звертає увагу, що вказані правові норми регулюють питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів) та не передбачають обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема не передбачають встановлення плати за сканування копій документів.
37. Крім того, аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.
38. Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 просив надіслати запитувані документи в електронному вигляді на його електронну пошту, проте зазначеного відповідач при наданні відповіді від 06 жовтня 2021 року № 26921/0/9-21 не врахував та протиправно посилався на необхідність здійснення оплати витрат на копіювання та друк запитуваних документів, що передбачає виготовлення паперових копій документів.
39. При цьому, згідно з твердженнями відповідача, інформація, яку запитує позивач, уже створена у паперовому вигляді (аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання») та може бути надана в електронному вигляді позивачу за умови, якщо останній здійснить оплату за виготовлення електронних копій запитуваних документів. Тобто, фактично відповідачем не надано безкоштовно відповідну інформацію з підстав відсутності її створення саме ВРП, а також з підстав її відсутності в електронному вигляді.
40. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону «Про доступ до публічної інформації» при наданні особі інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
41. Частина друга статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, уважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
42. Також, відповідно до встановлених у справі обставин, у розпорядженні ВРП наявний аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання» у паперовому вигляді.
43. Верховний Суд у своїх рішеннях уже висловлювався, що у разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, ураховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена (пункти 30-31 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року в справі № 818/1043/17 та пункти 28-30 постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 820/4258/17).
44. Колегія суддів також ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, яка у п.57 постанови від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21, зазначила, що правові норми, регулюють питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів) та не передбачають обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема не передбачають встановлення плати за сканування копій документів.
45. З урахуванням викладеного, Суд уважає, що відповідачем не було доведено, що надсилання в електронному вигляді копій запитуваних аналітичних звітів, складених за результатами експертного моніторингу дисциплінарної практики, на електронну пошту позивача є технічно неможливим або покладає на Вищу раду правосуддя надмірний тягар, а тому відповідач був зобов'язаний задовольнити запит ОСОБА_1 та надати копії запитуваних позивачем документів в електронному (сканованому) вигляді безкоштовно у повному обсязі.
46. Стосовно правомірності прийняття Наказу Голови Вищої ради правосуддя № 7/0/1- 20 від 29.01.2020, у частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів, Суд зазначає, що у статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" указано в яких випадках запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк документів, які надаються на публічний запит. Тобто, йдеться саме про копіювання та друк паперових копій документів, а не їх сканування.
47. Постановою КМУ № 740 від 13.07.2011 "Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію" (далі - Постанова № 740) затверджено не конкретні розміри такого відшкодування, а його гранична межа - максимум, який розпорядники інформації, обрахувавши власні витрати, своїм актом можуть затвердити.
48. Постанова № 740 прийнята на виконання Закону "Про доступ до публічної інформації", який передбачає лише копіювання та друк паперових копій документів.
49. Постановою №4 від 15.01.2020 КМУ вніс зміни до Постанови № 740 та додав граничну норму за "виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування" у розмірі "не більше ніж 0,1 відсотка розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки" на дату копіювання або друку документа.
50. Водночас редакція Закону "Про доступ до публічної інформації", не передбачає права розпорядників установлювати стягувати із запитувачів відшкодування витрат за сканування документів. Так, згідно з частиною другою статті 20 цього Закону, у разі, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
51. Суд зазначає, що вимога щодо оплати за сканування документа суперечить вимогам статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». При цьому Суд звертає увагу на те, що незважаючи на те, що Наказ ВРП від 29 січня 2020 року №7/0/1-20 у частині встановлення оплати за виготовлення цифрових копій, виданий на виконання Постанови КМУ № 740, це не змінює того факту, що він (Наказ) не відповідає вимогам Закону.
52. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої); законності актів Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 3 частини першої).
53. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
54. Ураховуючи викладене, Суд уважає, що встановлення Вищою радою правосуддя, відповідно до Наказу від 29 січня 2020 року №7/0/1-20, плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування, суперечить нормі частини другої статті 20 Закону "Про доступ до публічної інформації". Тобто, такий наказ слід визнати протиправним та нечинним у частині відшкодування витрат за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.
55. За таких обставин колегія суддів уважає необхідним задовольнити позовні шляхом визнання протиправним надання Вищою радою правосуддя неповної інформації на запит ОСОБА_1 від 28 серпня 2021 та зобов'язати надати ОСОБА_1 в електронній формі аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання» та визнати протиправним та нечинним наказ Голови ВРП № 7/0/1-20 від 29 січня 2020 року в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.
56. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
57. Матеріалами справи підтверджено, що позивач за подання адміністративного позову в цій справі сплатив судовий збір у розмірі 1452,80 грн, які на підставі частини першої статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
58. Повний текст рішення складено 25 жовтня 2022.
59. Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,-
Вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул.Студентська, 12-а, ідентифікаційний код 00013698) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним надання Вищою радою правосуддя неповної інформації на запит ОСОБА_1 від 28 серпня 2021.
3. Зобов'язати Вищу раду правосуддя надати ОСОБА_1 в електронній формі аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання»;
4. Визнати протиправним та нечинним наказ Голови ВРП № 7/0/1-20 від 29 січня 2020 року у частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул.Студентська, 12-а, ідентифікаційний код 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1452 (одна тисяча чотириста п'ятдесят дві) гривні 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.О. Шишов
Судді: М.М.Гімон
І.В.Дашутін
Є.А.Усенко
М.М.Яковенко