20 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №640/1443/20
адміністративне провадження №К/9901/16613/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
секретаря судового засідання Трубецької М. В.,
представників позивача: Матвійчук Н.В. та Ніколенко А.В.,
представника відповідача - 1 Одуденко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, про скасування наказу, визнання дій протиправними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича,в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 4 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» кадрової комісії № 2 від 03 грудня 2019 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 2049 ц від 21 грудня 2019 року;
- визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України № 2049 ц від 21 грудня 2019 року;
- поновити позивачку в органах прокуратури, на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України в Офісі Генерального прокурора, або на посаді заступника начальника відділу нагляду за органами досудового розслідування та підтримання обвинувачення управління координації Департаменту нагляду за спеціальними органами правопорядку Офісу Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;
- стягнути з Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 85 000 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №2 від 03 грудня 2019 року №4 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» та наказ Генеральної прокуратури України №2049 ц від 21 грудня 2019 року.
Поновлено позивачку в Офісі Генерального прокурора на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 420 424, 56 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора подана на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
На переконання скаржника, при винесені рішення судом першої та апеляційної інстанцій не врахований висновок постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а де в пункті 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Крім того, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій не врахований висновок постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 804/958/16 де зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації, пункту 9 на підставі якого затверджено Порядок № 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведені співбесід, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року.
ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про закриття касаційного провадження у цій справі, посилаючись на те, що правовідносини у справах № 200/13482/19-а та № 804/958/16 не відповідають критеріям подібності, оскільки мають інший суб'єктний склад та спірні правовідносини.
У судовому засідання представники позивачки підтримали клопотання про закриття касаційного провадження.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні клопотання ро закриття касаційного провадження.
Оцінивши заявлені доводи Суд врахував, що підстави для закриття касаційного провадження відсутні, з огляду на таке.
Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду указала на те, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі №200/13482/19-а предметом позовних вимог був наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через подання ним заяви про проходження атестації іншого змісту, ніж той, який було затверджено. Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади прокурора через неуспішне проходження атестації.
Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд вважає, що правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі №200/13482/19-а до спірних правовідносин не застосовується.
Також позивачка посилається на те, що правовідносини у справі № 804/958/16 не відповідають критеріям подібності, оскільки мають інший суб'єктний склад та спірні правовідносини.
Проте, Верховний Суд відхиляє таке твердження, оскільки питання щодо поновлення працівника саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі неодноразово розглядались Верховним Судом (постанови від 20 січня 2021 року у справах № 640/18679/18, 804/958/16. від 23 грудня 2020 року у справі № 813/7911/14, від 09 грудня 2020 року у справі № 826/18134/14, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/14554/18, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18 (Велика Палата Верховного Суду) тощо.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
У даному випадку існує спір, у тому числі, щодо посади на яку можливо поновити особу у разі задоволення позову.
Водночас виключні підстави для закриття касаційного провадження наведені в частині першій статті 339 КАС України. Так, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд уважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Однак, наведені позивачем підстави для закриття касаційного провадження не відповідають підставам, визначеним частиною першою статті 339 КАС України.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 339, 340 КАС України, Суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, про скасування наказу, визнання дій протиправними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди -відмовити
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В.М. Соколов