25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 303/2713/22 пров. № А/857/10876/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
за участі секретаря судового засідання Лутчин Н.М.,
позивач: не з'явився
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2022 року у справі № 303/2713/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
суддя в 1-й інстанції - Монич І.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Мукачево,
дата складання повного тексту рішення - 16.06.2022,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП в Закарпатській області, відповідач) та просив визнати незаконною, протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАА № 124911 від 06.01.2022 року, та закриття на підставі п.1 ст.247 КУпАП справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП стосовно ОСОБА_1 ..
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним були надані працівникам поліції пояснення щодо вимушеної тимчасової стоянки, які полягали в тому, що він являється мешканцем будинку АДРЕСА_1 та заїзд до якого здійснюється з АДРЕСА_2 , який зачиняється на ворота, або з АДРЕСА_2 . Оскільки приїхавши додому виявив, що ворота зачинені, пробував заїхати з вул. Миру через «дуфорт», однак рух через нього до місця постійної стоянки виявився неможливим через велику кількість припаркованих автомобілів, а відтак був змушений тимчасово зупинитися на в'їзді в дуфорт доки йому не принесуть ключі. Позивач вважає, що своїми діями перешкод дорожньому руху іншим ТЗ він не створював, а виїзд з прилеглої території до будинку АДРЕСА_3 не підпадає під поняття «дорожня обстановка». Для громадянина ОСОБА_2 , який викликав по «102» наряд УПП, ніякої небезпеки для руху не було, доказів, що він приїхав туди на своєму ТЗ немає. Позивач вважає, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано та не підтверджено доказами відстань, яка б підтверджувала, що він здійсним зупинку ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду, а відеофіксація на «боді-камери» не може бути доказом.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач через свого представника оскаржив його в апеляційному порядку. Зазначає, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції у даному випадку є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленим, оскільки такі не підтверджено належними, допустимим та достовірними доказами, внаслідок порушення судом правил оцінки доказів, а відтак, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема вказує про те, що судом першої інстанції неправильно оцінено обставини адмінправопорушення, не досліджено технічний запис відеореєстратора за 07.11.2021 року, не прийнято до уваги, що первинна постанова по суті адмінправопорушення ЕАО №5001773 була складена у незаконний спосіб, не уповноваженою і невідомою посадовою собою УПП в Закарпатській області та в подальшому була скасована з підстав оформлення її особою, яка не була присутня при огляді місця порушення ПДР України, постанову не виносила і ніякого відношення до цієї справи не мала. Відтак така постанова в понятті ст.ст.72-75 КАС України та ст.251 КУпАП є незаконна.
Апелянт наголошує на тому, що надав пояснення працівникам поліції та в силу зазначеного своїми діями не створював перешкод дорожньому руху іншим ТЗ, а виїзд з прилеглої території до будинку АДРЕСА_3 не підпадає під поняття «дорожня обстановка». Громадянин, який викликав по «102» наряд УПП, прибув до місця своєї підприємницької діяльності без ТЗ і ніякої перешкоди йому не створив. Зауважує, що позивач фактично у даній ситуації перебував у стані крайньої необхідності (ст.18 КУпАП), оскільки задля збереження належного йому ТЗ, він змушений був тимчасово залишити свій ТЗ при в'їзді в «дуфор» прилеглої території до свого будинку АДРЕСА_3 , бо іншого місця стоянки поблизу не було і залишити ТЗ без догляду і у будь-якому місці поблизу місця проживання він не міг. При цьому він вжив заходів аби при необхідності його можливо було викликати, залишивши на лобовому склі записку з номером мобільного телефону
З огляду на те, що в постановах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не конкретизовано об'єктивну сторону правопорушення, а саме, не встановлено у чому ж конкретно виразилося створення перешкод дорожнього руху і за яке саме порушення правил дорожнього руху його притягнуто до відповідальності за частиною другою (а повторно за частиною третьою) статті 122 КУпАП, притягнення його до відповідальності за вказаною статтею суперечить вимогам чинного законодавства України.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з постанови серії БАА № 124911 від 06.01.2022 року вбачається, що 07.11.2021 року о 20:20 годині, ОСОБА_1 на пл.Кирила і Мефодія, 24 в м.Мукачево, керуючи автомобілем марки «Фольксваген Транспортер», д.н.з НОМЕР_1 здійснив стоянку транспортного засобу безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території двору чим спричинив перешкоду дорожньому руху, чим порушив п.15.9.и та 15.10.д ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.122 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у розмірі 680 гривень.
Не погодившись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП є встановленим та підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні підстави для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. Суд вважав твердження позивача про те, що останній здійснив стоянку на в'їзді в двір будинку в умовах крайньої необхідності такими, що не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено, що такими діями усунуто дійсну, реальну, а не уявна загрозу його інтересам, та і взагалі не аргументовано в чому полягала загроза.
Суд дійшов висновку, що позивач порушив Правила дорожнього руху України, оскільки з долученого до матеріалів справи відеозапису встановлюється та самим позивачем не заперечується, що він дійсно здійснив стоянку транспортного засобу безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території двору.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Відповідно до пункту 1.1 ПДР України, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо) повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У п. 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
Згідно з частиною третьою статті 122 КУпАП, зокрема порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач здійснив зупинку транспортного засобу в місті виїзду з прилеглої території, чим порушив ПДР України, а саме п.п.15.9 (и) та 15.10 д.
Вирішуючи питання щодо правомірності та обґрунтованості відповідних висновків контролюючого органу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пп. «и» п.15.9 ПДР України зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
За визначенням п. 1.10 ПДР України прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Отже, зупинка ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і зупинка безпосередньо в місці виїзду є різними видами одного правопорушення в частині порушення правил зупинки транспортного засобу.
Прилегла територія - це територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них (п. 1.10. ПДР).
У свою чергу, проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.
Таким чином, прилегла територія межує з проїзною частиною і розпочинається безпосередньо на цій межі, яка є місцем прилягання до дороги.
Отже, на переконання суду, виїздом з прилеглої території є уявна лінія, яка прилягає до проїзної частини.
Поряд з цим, апеляційний суд враховує, що визначення поняття «виїзду з прилеглих територій» чи «місця виїзду» Правила дорожнього руху не містять, натомість з лексичної конструкції зазначеної норми ПДР можна зробити висновок, що у спірних правовідносинах такими є безпосереднє місце в'їзду/виїзду з прилеглої території у районі будинку пл. Кирила і Мефодія, 24 м. Мукачево.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У відповідності до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з ч.2ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
За приписами ч.3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, яким зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.1-3 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги (ч.1 ст.74 КАС України).
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, відповідачем надано до матеріалів справи відеозапис розгляду справи про адміністративне правопорушення, з якого встановлюється, що позивач здійснив стоянку транспортного засобу безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території двору.
Разом з тим, також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що посилання позивача на ту обставину, що здійснення такої стоянки на в'їзді в двір будинку відбулось в умовах крайньої необхідності не заслуговують на увагу, оскільки надані позивачем пояснення не підтверджують, що такими діями усунуто дійсну, реальну, а не уявну загрозу його інтересам, та не вказано у чому саме полягала загроза.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на спростування доводів відповідача по факту вчинення ним адміністративного правопорушення, при цьому позивач не оспорює тієї обставини, що саме належний йому транспортний засіб був припаркований у забороненому місці.
Також судом переглянуто відеозапис з відеореєстратора нагрудної камери працівника патрульної поліції, який наявний у матеріалах справи, з якого підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також звертає увагу на п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно дост.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч.4 ст. 229 ст.ст. 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2022 року у справі № 303/2713/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 25 жовтня 2022 року