18 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1084/22 пров. № А/857/9256/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.,
суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі № 380/1084/22 (головуюча суддя Сподарик Н.І., час ухвалення 11 год. 16 хв., м. Львів, повний текст рішення складений 19 травня 2022 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
17 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4985-51 від 07.12.2021.
Рішенням від 17 травня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.
Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4985-51 від 07 грудня 2021 року.
Також суд стягнув з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1 992 грн 40 коп судових витрат у вигляді сплати судового збору.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена сформована контролюючим органом внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взята на облік в органах податкової служби 27.08.2002 та включена до реєстру платників ЄДВ, а в ЄДР відсутні записи про припинення діяльності як фізичної особи-підприємця.
Оскільки ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець не нараховувала та не сплачувала суму ЄСВ, а згідно інтегрованих карток платника її заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску станом на 07.12.2021 становив 37135,68 грн, контролюючий орган самостійно нарахував їй суми ЄСВ, а також сформував та надіслав на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4985-51 від 07 грудня 2021 року.
З огляду на викладене, відповідач вважає правомірною оскаржену вимогу про сплату боргу, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована 09.09.2004 як фізична особа-підприємець.
Відповідно до наказу №1 від 22.09.2011 ОСОБА_1 призначена на посаду директора ТзОВ «ГАЛ-АХ» з 22.09.2011, що підтверджується записом в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 у період з 2011 року по вересень 2021 року ОСОБА_1 працювала як найманий працівник та відносно неї роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Суд першої інстанції також встановив, що згідно долученої відповідачем до матеріалів справи роздруківки ,,Реєстраційні та облікові дані платників податків” ОСОБА_1 стан платника податків зазначений як ,,включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво не дійсне”.
ГУ ДПС у Львівській області 07.12.2021 сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4985-21, що виникла станом на 07.12.2021 у сумі 37135 грн 68 коп.
Відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з інтегрованої картки платника податку ФОП ОСОБА_1 вказана сума заборгованості нарахована з 09.02.2018 по 31.12.2021.
Вважаючи спірну вимогу відповідача протиправною, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 2011 по 2021 рік ОСОБА_1 працювала і працює станом на день розгляду справи, як найманий працівник та відносно неї роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок, а тому у позивача відсутній обов'язок зі сплати за цей період єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ,,Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон №2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для його нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов'язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 07.07.2021 у справі № 142/252/19.
Як правильно встановив суд першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області соціальний внесок нарахувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю платнику єдиного внеску у сумі у сумі 37135 грн 68 коп. за період з 09.02.2018 по 31.12.2021.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до довідки Пенсійного фонду України Форми ОК-5 у період з 2011 і по 2022 рік позивач працювала як найманий працівник та відносно неї роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.
Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності матеріали справи не містять, відповідач про наявність таких доходів не зазначає та відповідних доказів не надав.
Крім цього, копією наказу № 1 від 22.09.2011 підтверджується, що ОСОБА_1 з 22.09.2011 призначена на посаду директора ТзОВ ,,ГАЛ-АХ” та працювала на цій посаді на час розгляду справи судом.
Також суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відмітко, що свідоцтво про право на зайняття підприємницькою діяльністю не дійсне.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З урахуванням того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи ,,Серков проти України” (заява №39766/05), ,,Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів, наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4985-51 від 07.12.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі № 380/1084/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 26.10.2022.