ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 жовтня 2022 року м. Київ № 640/8274/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в здійсненні ОСОБА_1 виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 в повному розмірі, без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 в повному розмірі, без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
В якості підстав позову позивач вказує на протиправність дій пенсійного органу щодо виплати пенсії у неповному розмірі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/8274/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, разом із поданням позову представником позивача подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу. Відтак вважає, що не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати нарахованої пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. При цьому, посилався на висновки викладені в постановах Верховного Суду.
Розглянувши вказану заяву представника позивача, суд зазначає наступне.
Суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частини 1, 4 статті 121 КАС України).
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
За правилами частини третьої статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, норми спеціального законодавства у сфері соціального захисту, які виключають застосування обмеження строком, стосуються саме нарахованих сум пенсій за минулий час, які не виплачені з вини пенсійного органу.
Враховуючи, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тому на думку позивача, ним не було пропущено строк звернення до суду.
Відповідачем надано копію матеріалів пенсійної справи позивача, однак відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в адміністративній справі та про право надати свій відзив на позов або заяву про визнання позову. У встановлений судом строк відповідач відзив на позов та додаткові документи до суду не надав.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У квітні 2018 року позивачу було перераховано пенсію з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом.
Відповідно до розрахунку пенсії з 01.01.2018 виплата підвищення пенсії здійснювалась поетапно:
з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50%;
з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75%;
з 01.01.2020 щомісячно 100% від підвищення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 та постановою Верховного Суду від 12.11.2019, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Листом від 24.03.2022 № 5444-2705/Н-02/8-2600/22 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило про відмову у здійсненні перерахунку пенсії без поетапності виплати підвищення пенсії, зазначено, що позивачу належним чином перераховано пенсію у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103. Заборгованість відсутня.
Не погоджуючись з діями пенсійного органу щодо виплати пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, у редакції, чинній з 1 січня 2017 року, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій.
Згідно з цією статтею перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, яким присвоєні чергові військові (спеціальні) звання під час перебування їх у запасі або у відставці, раніше призначені їм пенсії з урахуванням нових присвоєних військових (спеціальних) звань не перераховуються.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постанова КМУ № 704 набрала чинності з 1 березня 2018 року.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови КМУ № 704.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах:
з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
У подальшому Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45, які, зокрема, обмежували розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії трьома складовими: посадовим окладом, окладом за військовим (спеціальним) званням та надбавкою за вислугу років.
Отже, поетапність виплати підвищення перерахованої пенсії була визначена пунктом 2 Постанови КМУ № 103, який був визнаний протиправним та нечинним у судовому порядку.
Слід зазначити, що 14.08.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності 04.09.2019, згідно з якою виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 01.01.2018 з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №640/19133/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020, постанову Кабінету Міністрів України № 804 визнано протиправною та нечинною.
Суд зауважує, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами (щодо правомірності дій органу Пенсійного фонду України стосовно поетапної виплати суми підвищення пенсії).
Так, у постанові Верховного Суду від 09.04.2020 (справа №640/19928/18) суд дійшов таких правових висновків:
«Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо виплати позивачу лише 50 % суми підвищення пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ виплачувати йому 100 % суми підвищення пенсії, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, постановою №704 та постановою № 103, починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, поетапність виплат підвищення перерахованої пенсії було передбачено пунктом 2 постанови №103, відповідно до якого виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводиться з 01.01.2018 у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50 %; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 %; з 01.01.2020 - 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 й зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №826/3858/18 Верховний Суд у постанові від 12.11.2019, серед іншого вказав на те, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону №2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.
Відтак із набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18 позивач має право на отримання пенсійних виплат у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, починаючи з 05.03.2019.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 06.08.2019 у зразковій справі №160/3586/19, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020.
Разом з тим, скасування з 05.03.2019 в судовому порядку пункту 2 постанови №103 не впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин відповідні норми постанови №103 були діючими.
З урахуванням наведеного, правильними є висновки судів попередніх інстанцій в тому числі в частині відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ПФУ щодо виплати йому лише 50 % суми підвищення пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ виплачувати йому 100 % суми підвищення пенсії, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, постановою №704 та постановою № 103, починаючи з 01.01.2018 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою, оскільки на момент перерахунку пенсії позивачу у березні 2018 року пенсійний орган керувався ще чинними положеннями постанови №103, а підставою звернення позивача до суду з даним позовом були, на його думку, незаконні дії відповідача щодо виплати 50% суми підвищення пенсії».
Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 0240/3755/18-а (провадження № К/9901/25123/19).
Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 (реєстраційний номер судового рішенні в ЄДРСР 104942716) зазначила таке.
«Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом №2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржувані пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Аналогічну правову позицію висловлювала і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що Верховний Суд постановою від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 встановив, що пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати Закон № 2262-ХІІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин».
Керуючись цією позицією ВП ВС, Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі №440/4978/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 105109941) виклав інший правовий висновок, згідно з яким «позивач має право отримувати пенсію, перерахунок якої здійснено з 01.01.2018 на підставі Закону №2262-ХІІ, з урахуванням 100% виплати підвищення пенсії саме з 01.01.2018, а не з моменту набрання 05.03.2019 законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18».
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Подібний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19.
За таких обставин, враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, право позивача на отримання 100% суми підвищення пенсії не пов'язано зі скасуванням у судовому порядку положень постанов КМУ № 103 та № 804 та виникло з 01.01.2018.
Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 50% суми підвищення пенсії, а з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75% суми підвищення до пенсії є протиправними, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині у відповідності до вимог статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в здійсненні ОСОБА_1 виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 в повному розмірі, без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) здійснити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 в повному розмірі, без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя К.С. Пащенко