Справа № 420/14946/22
24 жовтня 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення, ОСОБА_1 , доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 19 липня 2022 року; зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 19 липня 2022 року; визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із ОСОБА_1 ; зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток, ОСОБА_1 , за весь час затримки остаточного розрахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 31.08.2022 року в розмірі у розмірі 50 963,40 грн відповідно до положень ст.117 Кодексу законів про працю України.
Пред'явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана без додержання вимог, встановлених ст. 123 КАС України.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 , в період з 25 січня 2018 року по 19 липня 2022 року проходив службу в Департаменті патрульної поліції та перебував на посаді інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до витягу з наказу Департаменту патрульної поліції № 909 о/с від 12.07.2022 року, Позивач з 19.07.2022 був звільнений з органів Національної поліції України відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням).
Після звільнення отримав грошове забезпечення: 26.07.2022 року в розмірі 15 559,99 грн; 27.07.2022 року - 25 741,01 грн; 31.08.2022 року - 24 625 грн.
У відповідь на адвокатський запит Департаментом патрульної поліції за вих. №1018аз/41/5/05-2022 від 01.09.2022 року надано відомості про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби в ДПП, з яких вбачається, що заявнику не нараховано та не виплачено доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину в період з лютого 2021 року по 19.07.2022 року.
15.09.2022 року за вих. №123 адвокат Слободянюк В. в інтересах Позивача звернулась до Департаменту патрульної поліції з заявою в якій просила, зокрема, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 19 липня 2022 року.
У відповідь на заяву Департаментом патрульної поліції за вих. №С-10173/41/5/05-2022 від 13.10.2022 року повідомлено, що “відповідно до наказів начальника Департаменту патрульної поліції в межах виділених асигнувань за бюджетними програмами “1007060”, “1007070” ОСОБА_1 здійснено доплату за службу в умовах карантину за березень-грудень 2020 року на загальну суму 45 088,40 грн та за січень-лютий 2021 року - 4 847,26 гривень. Враховуючи викладене, заборгованість з виплати додаткової доплати до грошового забезпечення відсутня”.
Поряд з цим, Департаментом патрульної поліції не здійснено остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції позивача, ОСОБА_2 звільнено зі служби 19.07.2022 року, а остаточний розрахунок неоспорюваних сум здійснено Відповідачем 31.08.2022 року.
Позивач вважає таку бездіяльність Департаменту патрульної поліції незаконною та протиправною, з огляду на що звернувся за судовим захистом.
Як зазначає позивач, остаточний розрахунок здійснено із позивачем 31.08.2022, а з даним позовом позивач звернувся 19.10.2022.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
За змістом частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові по справі № 240/532/20 від 11 лютого 2021 року сформулював висновки, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, а тому відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
В зазначеному вище рішенні ВС відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
При цьому такий висновок не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
На думку суду, поставлене перед судом питання вирішення спору щодо визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення остаточного розрахунку грошового забезпечення в день звільнення зі служби в поліції із ОСОБА_1 та похідна вимогам про зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток, ОСОБА_1 , за весь час затримки остаточного розрахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.08.2022 в розмірі у розмірі 50 963,40 грн відповідно до положень ст.117 Кодексу законів про працю України - також охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України.
В свою чергу, позивач звернувся із даним позовом 19.10.2022, тобто із порушенням спеціального місячного строку на звернення до суду із даними вимогами.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28 травня 2021 року.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02). Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Отже суд дійшов висновку про те, що строк звернення до суду пропущено з причин, які виникли з волі позивача, а, отже, не є поважними. Жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутися за судовим захистом, позивачем не надано та судом не знайдено.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу відповідно до ст. 123 КАС України необхідно звернутися до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даними позовними вимогами.
На підставі викладеного, враховуючи, що виявлені недоліки перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі, керуючись ст. 169 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву повернути позивачу зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Завальнюк