справа№380/12907/22
25 жовтня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами :
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 77% до 70% сум грошового забезпечення та застосуванні обмеження максимального розміру пенсії при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 року на підставі довідки Львівського обласного військового комісаріату від 20.08.2021 року №С/3755 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Вказує, що відповідно до вимог ст.13 Закону №2262-ХІІ (в редакції, яка діяла на час призначення пенсії) та матеріалів пенсійної справи №1301000172 пенсія останньому призначена в розмірі 77% грошового забезпечення. Проте, з 01.01.2018 р. було проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». При цьому, розмір пенсії був обчислений за нормами Закону № 2262-ХІІ у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення. Вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Львівській області незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду, за наслідками якого, 12 квітня 2022 року Львівським окружним адміністративним судом було винесено рішення (справа № 380/191165/21), яким Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зобов'язано: здійснити перерахунок з 01.04.2019 р. основного розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 20.08.2021 року №С/3755 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 року; здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2018 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у порядку і у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення. Зазначає, що в подальшому, ГУ ПФУ у Львівській області виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року та з 01.08.2022 року перерахувало пенсію позивачу. Однак, ГУ ПФУ у Львівській області здійснило одночасний перерахунок пенсії по кожній з позовних вимог окремо та знову ж таки зменшило відсоток основного розміру пенсії ОСОБА_1 із 77% до 70%. Крім того, відповідач застосував обмеження максимального розміру пенсії. У зв'язку з чим, представником в інтересах ОСОБА_1 було надіслано заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з проханням здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії без обмеження максимального розміру з врахуванням 77% грошового забезпечення. Однак, листом від 02.09.2022 позивачу було протиправно відмовлено у такому перерахунку. Позивач вважає, що такі дії відповідача щодо перерахунку призначеної пенсії виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 70%, а також з обмеженням максимального розміру, неправомірними і такими, що порушують права позивача на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення, гарантовані як Конституцією України, так і іншими законами України.
Ухвалою від 16 вересня 2022 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у встановлений судом строк відзив не подав, про розгляд справи повідомлений через електронний кабінет 16.09.2022.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч.2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті розпочинається у випадках визначених ст. 263 КАС України через 15 днів з дня відкриття провадження у справі.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов, відзив на позовну заяву, а також поданих сторонами доказів
встановив:
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до протоколу по пенсійній справі 1301000172 від 02.04.2007 позивачеві призначена пенсія за вислугу років у розмірі 77% грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 у справі №380/19165/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, що враховується для перерахунку пенсій за формою згідно з додатком 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 (в редакції до внесення до неї змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб») із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) і премії для здійснення з 01.04.2019 перерахунку довічної пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 20.08.2021 № С/3755 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 77% до 70% сум грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», у порядку і розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
01.08.2022 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області на виконання вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду здійснило перерахунок ОСОБА_1 визначивши основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення в розмірі 19885,95 грн, з урахуванням індексації - 22669,98 грн. Індексацію визначено в сумі 2784,03 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками) визначено в сумі 22669,98 грн, однак з урахуванням максимального розміру пенсії - 20270 грн.
На звернення представника позивача про перерахунок пенсії в розмірі 77% грошового забезпечення та без обмеження максимального розміру пенсії на підставі оновлено довідки, Головне управління пенсійного фонду у Львівській області відмовило в листі від 02.09.2022.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII (в редакції на час призначення пенсії позивачу) було передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, 100 процентів, до категорії 2, 95 процентів.
Перерахунок призначених пенсій визначено статтею 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII відповідно до якої, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії).
Відповідно до частини другої статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII у разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
08.07.2011 прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-VI (далі Закон від 08.07.2011 № 3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011. Підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, зокрема в частині другій статті 13 цифри "90" замінено цифрами "80".
27.03.2014 прийнято Закон від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII: у частині другій статті 13 цифри "80" замінено цифрами "70". Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.
Законом від 27.03.2014 № 1166-VІІ внесені зміни до статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII та змінено до 70 % максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.
Суд зауважує, що відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2021 по справі №0940/2217/18.
Суд зазначає, що стаття 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII ні Законом від 08.07.2011 № 3668-VI, ні Законом від 27.03.2014 № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом від 08.07.2011 № 3668-VI та Законом від 27.03.2014 № 1166-VII зміни до статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону від 08.07.2011 № 3668-VI та Закону від 27.03.2014 № 1166-VII не зазнала.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 240/5401/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Тому, застосування відповідачем статті 13 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка регулює призначення пенсій, до правовідносин із перерахунку пенсії позивачу, є протиправним.
Отже дії відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії позивача із 77% до 70% сум грошового забезпечення під час здійснення перерахунку пенсії є протиправними.
Аналогічна позиція вкотре зазначена Верховним Судом у Постанові від 07.09.2022 у справі №1.380.2019.000354, де суд у п.21 - 24 вказав, що: «порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін не зазнавала, а також нормами постанов № 704 та № 103, тому застосування статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині обґрунтованості позовних вимог про безпідставне зниження відповідачем основного розміру пенсії з 83 % на 70 % сум грошового забезпечення при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018, оскільки відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18 (провадження № 11-198заі19). Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаних правових висновків».
Та обставина, що розмір пенсії позивача становить 77 відсотки грошового забезпечення також встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 у справі №380/19165/21, а відтак відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України не потребує доказуванню.
Щодо застосування відповідачем обмеження позивачу пенсії максимальним розміром, то суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016 у справі N 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення зазначені положення втратили чинність, тобто виплата пенсії особам, які отримують її відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", має здійснюватися без обмеження пенсії максимальним розміром.
Тобто, починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Відтак, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження розміру виплати пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 року № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені частиною 7 статті 43 Закону від 09.04.1992 року № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23).
Крім того, відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі N 1-13/2004, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Зважаючи на наведене, суд зазначає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатись та визначається безпосередньо Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а відтак підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Захист прав власності" і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у розумінні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, в той час як невиплата таких сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Наведена правова позиція підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішеннях від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05), згідно з яким поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися "майновими правами" і, відповідно, "майном" у розумінні цього положення (п. 22) та від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви N 68385/10 та 71378/10), в якому Суд нагадав, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 77% до 70% та обмеження пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 при проведенні перерахунку пенсії на виконання рішення суду від 12.04.2022 у справі №380/19165/21.
Як наслідок, для ефективного способу захисту прав позивача є необхідно задовольнити і похідну позовна вимогу шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в сумі 992,40 грн.
Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір від 22.07.2021 про надання правової допомоги, акт виконаних робіт від 12.09.2022, квитанції про оплату на загальну суму 4000 грн.
Згідно з актом Виконавцем в інтересах Клієнта, згідно Договору, у повному обсязі виконано зобов'язання:
- надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год.;
- написання заяви до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про перерахунок пенсії - 0,5 год.;
- пошук в ЄДРСР аналогічної практики 1 год;
- складання та оформлення позовної заяви - 2 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн.
4 год. х 1000 грн. - 4000 грн.
Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 4000 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного: дана справа відноситься до незначної складності; розгляд справи проведено без участі сторін; позов носить немайновий характер.
Суд звертає увагу, що вказана справа є типовою, та розглядається у відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі №160/8324/19, а тому для підготування такої позовної заяви адвокатом не витрачено значних зусиль та часу.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значних затрат часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення багато численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат сплачених адвокату у заявленому розмірі 4000,00 грн не є співмірним із складністю справи.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 77% до 70% сум грошового забезпечення та застосуванні обмеження максимального розміру пенсії при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 року на підставі довідки Львівського обласного військового комісаріату від 20.08.2021 року №С/3755 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) провести з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) сплачений судовий збір в сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн., 40 копійок).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ: 13814885) витрати на правову допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
6. У стягненні витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 25.10.2022.
Суддя Коморний О.І.