26 жовтня 2022 року м. Житомир справа № 240/17466/22
категорія 102020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною відмову Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мінюст) у наданні інформації на запит від 10 серпня 2022 року «10.08.22 МЮ запит КС» та зобов'язати розглянути запит згідно з нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив у наданні запитуваної інформації. Наголошує, що відповідач є держателем Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування реєстру, що, на переконання позивача, є доказом того, що Мінюст України, якщо і не володіє запитуваною інформацією, то має достовірні відомості щодо володільця. Роз'яснення про порядок надання витягу з реєстру свідчить про надання відповіді не по суті запиту, так як запит стосувався надання інформації згідно з розділом V Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Ухвалою суду від 19 серпня 2022 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
05 вересня 2022 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що не створює запитувану позивачем інформацію та не володіє нею, а тому не може її надати. Зауважує, що надання (поширення) відомостей про юридичних осіб, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), здійснюється за спеціальними процедурами, врегульованими законодавством, а тому запит про надання відповідних відомостей не є таким, що розглядається у порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». Наголошує, що на період введення на території України воєнного стану порядок надання відомостей з ЄДР врегульовано положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» від 06 березня 2022 року №209.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що 10 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Мінюсту України із запитом на інформацію « 10.08.22 МЮ запит КС», в якому просив надати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи - Приватного акціонерного товариства «Київстра» із зауваженням, що у зв'язку з війною в Україні безоплатний доступ до ЄДР обмежено.
16 серпня 2022 року Мінюст України направив позивачу лист, у якому зазначив, що запит про надання відомостей з ЄДР не є запитом на інформацію, який розглядається в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». Згідно положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Мінюст України не є суб'єктом державної реєстрації, а відповідно не створює відомості, які вносять в ЄДР, не є володільцем або надавачем запитуваної інформації. Розглянувши запит позивача у порядку та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», відповідач повідомив процедуру та порядок отримання інформацію з ЄДР в умовах воєнного стану, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Порядком надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з урахуванням особливостей, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №209.
Уважаючи відповідь такою, що надана не по суті запиту, а тому є відмовою у наданні запитуваної інформації, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
При вирішенні спірних відносин судам слід керуватися Конституцією України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2939-VI), а також застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) щодо питань доступу до інформації як джерело права.
У статті 10 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, у положеннях частини 1 статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
Разом із тим норми частини 2 статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов'язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров'я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці ЄСПЛ склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
Так у справі Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що …Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття свобода одержувати інформацію … і відповідно до визнання права на доступ до інформації. ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов'язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
У справі Кенеді проти Угорщини (Kenedi v. Hungary, заява № 31475/05) угорський історик, подав запит до Міністерства внутрішніх справ, щоб отримати певні документи для створення і публікації нової історичної праці. Вирішуючи справу, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова надати інформацію хоч і переслідувала легітимну мету (захист національної безпеки), але не була передбачена законом. Отже, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У справі Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що концепція свободи отримувати інформацію включає право доступу до інформації; коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського сторожового пса і має таку ж важливість, як ЗМІ - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника мало місце втручання у його право на свободу вираження і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У рішення в справі Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості сторожового пса демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 1 Закону України №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 названого Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої названої правової норми). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 Закону України №2939-VI).
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону України №2939-VI).
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Частиною 2 статті 22 Закону України №2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Частинами 1 та 2 статті 19 Закону України №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №2939-VI.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону (частина 1 статті 22 Закону України №2939-VI).
За правилами частини 1 статті 16 Закону України №2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців врегульовані положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №755-IV).
Згідно визначення термінів, які вживаються у названому законі та наведені у статті 1 такого, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи; держатель Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - держатель Єдиного державного реєстру) - Міністерство юстиції України, яке вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до положень статті 11 Закону України №755-IV відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
21 жовтня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» №835, яке визначає вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних.
Пунктом м 3 цього Положення закріплено, що розпорядники інформації згідно з цим Положенням завантажують у формі відкритих даних набір даних, визначений у переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, згідно з додатком.
Додатком до Положення затверджено Перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних Усі розпорядники інформації (відповідно до компетенції).
Згідно названого Переліку Мінюст України є розпорядником інформації з Єдиного державного реєстру.
Умови, підстави та процедуру надання відомостей з Єдиного державного реєстру, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури визначено у Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 10 червня 2016 року №1657/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 року за №839/28969 (далі - Порядок У1657).
Процедура надання безоплатного доступу до відомостей з Єдиного державного реєстру врегульована положеннями розділу V цього Порядку.
Згідно пункту 1 цього розділу безоплатний доступ до відомостей з Єдиного державного реєстру в електронній формі надається через портал електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з метою перегляду, копіювання та друку відомостей щодо: 1) юридичної особи; 2) відокремленого підрозділу юридичної особи; 3) фізичної особи - підприємця; 4) громадського формування, що не має статусу юридичної особи; 5) виданих витягів з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до підпункту 11 пункту 3 цього розділу відомості про юридичну особу містять інформацію про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім політичних партій, структурних утворень політичних партій, професійних спілок, їх об'єднань, організацій профспілок, передбачених статутом профспілок та їх об'єднань, творчих спілок, місцевих осередків творчих спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань, адвокатських об'єднань, торгово-промислових палат, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, релігійних організацій, державних органів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій, державних та комунальних підприємств, установ, організацій): прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), країна громадянства, місце проживання, а також повне найменування та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником характер та міра бенефіціарного володіння, або інформацію про відсутність кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника.
Наведені положення дають підстави для висновку про те, що запитувана у Мінюсту України та не надана позивачу інформація підпадає під визначення, яке міститься у статті 1 Закону України №2939-VI, а саме - інформація, отримана або створена в процесі виконання Мінюстом України своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, яка знаходиться у володінні цього органу.
Надаючи правову оцінку діям відповідача в частині відмови в наданні запитуваної позивачем інформації, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року № 2593/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон України 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частина 2 статті 20 цього Закону передбачає, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною 2 статті 64 Конституції України.
Зазначеною правовою нормою визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Разом з тим, правовідносини щодо вільного збору, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір регулюються статтею 34 Конституції України, яка не передбачена у переліку, наведеному у частині 2 статті 64 Конституції України.
Посилаючись на положення статей 121 та 20 Закону України 389-VIII 06 березня 2022 року Уряд України прийняв постанову «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» №209 (далі - Постанова №209).
Підпунктами 11 та 12 пункту 1 цієї Постанови установлено, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування державна реєстрація юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація), надання/отримання відомостей/інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр), Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у тому числі шляхом безпосереднього доступу до них, проводиться/забезпечується з урахуванням таких особливостей:
11) відомості з Єдиного державного реєстру/Державного реєстру прав за зверненнями фізичних та юридичних осіб надаються державними реєстраторами, нотаріусами, а також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг, робоче місце (контора) яких розташовано в межах адміністративно-територіальної одиниці, що не включена до затвердженого відповідно до пункту 12 цієї постанови переліку адміністративно-територіальних одиниць;
12) доступ користувачів до Єдиного державного реєстру, Державного реєстру прав для отримання відомостей/інформації з них надається технічним адміністратором цих Реєстрів у порядку, визначеному законодавством:
за допомогою прикладного програмного інтерфейсу цих Реєстрів;
шляхом надання ідентифікаторів доступу суб'єктам, визначеним в частині 7 статті 11 Закону України №755-ІV та в частині 3 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», місцезнаходження, робоче місце (контора) яких розташовано в межах адміністративно-територіальної одиниці, що не включена до переліку адміністративно-територіальних одиниць, затвердженого відповідно до пункту 12 цієї постанови, за їх зверненнями до технічного адміністратора цих Реєстрів.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що у період виникнення спірних правовідносин існували виключні обставини у вигляді воєнного стану на території України, які обумовили запровадження Кабінетом Міністрів України спеціального порядку надання інформації з Єдиного державного реєстру та обмеження реалізації права на отримання публічної інформації.
Підсумовуючи встановлені за результатами розгляду справи обставини та наведені вище положення законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з урахуванням виключних обставин які мають місце, а саме введення на території України воєнного стану, які обумовлюють обмеження права позивача на отримання публічної інформації.
Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис