Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 жовтня 2022 року Справа№200/2/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління ВД ФСС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у нарахуванні і виплаті страхових виплат з дня припинення їх виплат та по теперішній час; - зобов'язати нарахувати і виплатити страхові виплати за весь період, починаючи з дня припинення їх виплат та по теперішній час.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на протиправність дій відповідача щодо припинення виплати йому соціальних виплат на підставні Постанови КМУ № 365.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 з 01.10.2014 року по 31.08.2016 року, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Зазначає, що раніше призначені страхові виплати були припинені з 01.09.2016. Причина припинення - закінчення терміну дії довідки ВПО. Після підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи, враховуючи рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.01.2020 № 2/3 про призначення соціальних виплат передбачених законодавством, Костянтинівським міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області 24 січня 2020 року прийнято постанову про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 1 грудня 2019 року. Крім того зазначає, що відповідачем з 1 грудня 2019 року продовжено виплату позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати розміром 4704,73, що підтверджується постановою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати № 0525/75653/75653/18 від 24 січня 2020 року. Крім того зазначає, що позивач у період з 1 вересня 2016 року по 1 грудня 2019 року до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження та нарахування страхових виплат не звертався. Також посилається на те, що позивачем в період з 1 вересня 2016 року по 1 грудня 2019 року не вживалися заходи для своєчасного отримання щомісячних страхових виплат. Саме подальша бездіяльність та нехтування Позивача вимогами чинних правових норм стало підставою для неотримання ним страхових виплат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року суддею прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору. Визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 9 лютого 2022 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 4 березня 2022 року.
Відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Ухвалою суду від 26 травня 2022 року відкладено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2022 призначено підготовче засідання на 19 жовтня 2022 року.
Ухвалою суду від 19 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 жовтня 2022 року.
Позивач та представник відповідача до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.
Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.
Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 .
Відповідач надав до суду копію заяви ОСОБА_1 від 17.12.2019 до Костянтинівського міського відділення управління ВД ФСС України в Донецькій області якою позивач просив продовжити йому раніше призначену щомісячну страхову виплату у період з 01.12.2019 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням).
Згідно з копією постанови Костянтинівського міського відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 24 січня 2020 року № 0525/75653/75653/18 позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у розмірі 4704,73 грн. Виплати вирішено проводити з грудня 2019 року безстроково.
Також у відзиві відповідач зазначив, що позивач не отримував страхові виплати з 01.09.2016 у зв'язку із закінченням терміну дії довідки ВПО.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, страхових виплат.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: “Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”,
Суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано, тобто позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у частині першій статті 46 Закону № 1105-XIV наведено перелік підстав для припинення страхових, зокрема, “в інших випадках, передбачених законодавством”. При цьому, в Законі не встановлено критеріїв для "інших випадків", крім закріплення цих випадків у законодавстві.
Суд вважає, що перелік підстав для припинення виплати страхових виплат в Законі закріплено з метою недопущення нецільового використання коштів Фонду, що виділяються на такі виплати, та унеможливлення свавільного втручання органів державної влади у право особи на її отримання.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що Фонд, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2019 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, як було встановлено судом, позивач не отримував страхові виплати позивачу за період з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2019 року. Жодних доказів щодо неотримання страхових виплат з грудня 2019 року по теперішній час (на момент розгляду цієї справи) позивачем до суду не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що рішення суду, визначені ч. 1 ст. 371 КАС України виконуються негайно (у відповідній частині) в силу цього законодавчого припису і не потребують додаткового звернення судовим рішенням. Обставин для звернення до негайного виконання на підставі ч. 2 ст. 371 КАС України судом не встановлено.
Щодо позовних вимог позивача про становлення судового контролю за виконанням судового рішення і подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою суду від 10 січня 2022 позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2019 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2019 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повне рішення суду складено 26 жовтня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков