26 жовтня 2022 року Справа № 160/13022/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку,-
26.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належної індексації та компенсації за невикористані дні відпустки в загальній сумі 106 361,58 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1202 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . Проте, відповідач у період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року протиправно не здійснював нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення. Так, відповідачем 05.08.2022 року виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та 22.07.2022 року виплачено індексацію грошового забезпечення, тобто з порушенням строку, у зв'язку з чим він має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року включно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 19.09.2022 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано довідку про середній заробіток ОСОБА_1 , складену відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".
27.09.2022 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов разом з довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 , складену відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати". У задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 21.03.2017 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2019 року №242 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 року у справі №160/23944/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.07.2019 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.07.2019 року;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2022 року у справі №160/23956/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року.
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.04.2019 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.04.2019 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та здійснити виплату такої індексації, з урахуванням виплаченої раніше суми;
- в задоволені інших вимог відмовлено.
Рішення є такими, що набрали законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 04.02.2022 року у справі №160/23944/21 та рішення суду від 01.04.2022 року у справі №160/23956/21, здійснено 05.08.2022 року перерахування позивачу компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки в сумі 15094,02 грн., та 22.07.2022 року здійснено виплату індексації грошового забезпечення у сумі 91267,56 грн., що підтверджується копією виписки по картковому рахунку та не заперечується сторонами.
Вважаючи, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991р. “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”.
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 року у справі №160/23944/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.07.2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2022 року у справі №160/23956/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.04.2019 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та здійснити виплату такої індексації, з урахуванням виплаченої раніше суми.
З матеріалів справи вбачається, що нарахована грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки у сумі 15094,02 грн., була перерахована 05.08.2022 року на рахунок ОСОБА_1 та 22.07.2022 року відповідачем було здійснено перерахування індексації грошового забезпечення позивачу у сумі 91267,56 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини з 20.04.2019 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 05.08.2022 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено протиправні дії щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року.
Доказів проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 “Про судове рішення в адміністративній справі”, задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив - 23 412,12 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (23 412,12 грн.) /59 (кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням) = 396,82 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 476 580,82 грн., виходячи із наступного розрахунку (396,82 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 1201 (кількість днів затримки з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року)).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення в розмірі 106 361,58 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 476 580,82 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 106 361,58 грн. (частка компенсації за невикористані календарні дні відпустки та індексації грошового забезпечення) / 476 580,82 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21.04.2019р. року по 04.08.2022 року (1201 днів)) х 100 = 22,32%
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 22,32 % становить: 396,82 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 22,32 % = 88,57 грн.; 88,57 грн. х 1201 (днів затримки розрахунку) = 106 372,57 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 106 372,57 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 1202 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 106 372,57 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 21.04.2019 року по 04.08.2022 року в розмірі 106 372, 57 (сто шість тисяч триста сімдесят дві гривні 57 коп.) грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець