24 жовтня 2022 року Справа № 160/11488/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050012600 від 29.04.2022р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.07.2022р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та, з урахуванням виправленої позовної заяви від 08.08.2022р., просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачеві, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
2) визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989; у зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці;
3) зобов'язати відповідача-1:
- зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989;
- зарахувати до загального страхового стажу позивача період проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці;
- з 11 квітня 2022 року призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.04.2022р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №046050012600 від 29.04.2022р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю статусу особи, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви: відсутня довідка про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) передбачена Порядком №637; до страхового стажу не зараховані періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 з 04.07.1981р. по 31.08.1984р., оскільки в даті звільнення наявне виправлення, та з 22.09.1987р. по 15.06.1989р. в колгоспі, оскільки відсутні дані щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів). Позивач вважає таке рішення пенсійного органу протиправним та таким, що порушує його гарантоване ст.46 Конституції України право на пенсію, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах; документом, що посвідчує спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є 1) посвідчення учасника бойових дій або 2) довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення; записи у військовому квитку НОМЕР_2 від 09.04.1985р. та посвідченні УБД серія НОМЕР_3 від 22.09.1997р., посвідчення №240 від 04.11.1988р. про нагородження медаллю відповідно до Указу президента республіки Афганістану від 15.05.1988р. підтверджують, що позивач є учасником бойових дій та дійсно брав участь у бойових діях в Афганістані в період служби в лавах Радянської Армії; згідно постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17.01.1983р. №59-27 період військової служби позивача з 03.08.1985р. по 29.08.1986р. має бути зараховано до страхового стажу позивача із розрахунку 1 місяць служби за три місяці; позивачем до пенсійного органу було надано весь пакет документів, у тому числі й документ, який посвідчує спеціальний статус особи для призначення дострокової пенсії за віком. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду. У відповіді на відзив від 05.09.2022р. позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.140-144).
Ухвалою суду від 23.08.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.65).
29.08.2022р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області) на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив позивачеві в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що для того щоб у особи виникло право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 необхідно надати довідку, визначену додатком № 2 до Порядку № 637, для підтвердження того, що вона дійсно проходила військову службу та виконувала інтернаціональний обов'язок та брала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан; 22.04.2022р. позивач звернувся із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, проте, уточнюючої довідки про підтвердження того, що в період з 03.08.1985 по 29.08.1986 позивач проходив військову службу, виконував інтернаціональний обов'язок та брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан до заяви надано не було; до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи, що внесені до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.09.1984 у пансіонаті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 04.07.1984 по 31.08.1984, оскільки запис дати звільнення містить виправлення, внесене з порушенням «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої постановою Держкомраці СРСР від 20.06.1974 №162, що унеможливлює зарахування зазначеного періоду до страхового стажу; у колгоспі ім. Калініна з 22.09.1987 по 15.06.1989, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), що суперечить вимогам постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників»; при розгляді заяви позивача від 22.04.2022 питання зарахування до стажу проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі у бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 з розрахунку один місяць служби за три місяці Відповідачем не досліджувалось, а позивач не звертався з нею, а тому ця вимога є передчасною (а.с.74-77).
30.09.2022р. через систему «Електронний суд» та 05.10.2022р. засобами поштового зв'язку, на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зокрема, до загального страхового стажу роботи неможливо зарахувати період роботи позивача з 04.07.1984 по 31.08.1984 (записи трудової книжки №1 та №2), оскільки в графі 2 запису трудової книжки №2 про звільнення з роботи - дата звільнення містить виправлення, відповідно вважати такий запис вірним немає підстав; період роботи ОСОБА_1 з 22.09.1987 по 15.06.1989 у колгоспі “Калініна” не зараховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві; підпунктом 6 пункту 2.1 Порядку №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС, а саме: документи про проходження військової служби (служби); довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу №637 від 12.08.1993 або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій; посвідчення учасника бойових дій, при цьому, вказані документи, необхідні для підтвердження права на призначення дострокової пенсії за віком, надаються у сукупності, а не на вибір за бажанням особи; позивачем не надано довідку про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку), передбачену Порядком №637, у Головного управління відсутні законні підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача періоду проходження ним військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 у пільговому обчисленні із розрахунку один місяць служби за три та, відповідно, відсутні законні підстави для призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю підтвердження статуту особи, передбаченого вказаною нормою (а.с.149-151,200-202).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній справі приймається 24.10.2022р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
22.04.2022р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав, зокрема, трудову книжку, копії військового квитка, посвідчення учасника бойових дій, виписного епікризу щодо поранення, що підтверджується копіями відповідної заяви та роздруківкою з веб-порталу Пенсійного фонду України, наявними у справі (а.с.15-17,87,155-зворот).
Окрім того, засобами поштового зв'язку позивач направив на адресу пенсійного органу заяву про призначення пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якій просив, зокрема, з 11.04.2022р. призначити йому пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у заяві зазначено про необхідність зарахування періоду військової служби з 03.08.1985р. по 29.08.1986р. до страхового стажу позивача із розрахунку один місяць служби за три місяці, що підтверджується копіями вказаної заяви та поштового повідомлення про її отримання пенсійним органом (а.с.18-20).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №046050012600 від 29.04.2022р., яким позивачеві відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю статусу особи, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви: відсутня довідка про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) передбачена Порядком №637; до страхового стажу не зараховані періоди роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 з 04.07.1981р. по 31.08.1984р., оскільки в даті звільнення наявне виправлення, та з 22.09.1987р. по 15.06.1989р. в колгоспі, оскільки відсутні дані щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.61,86,154).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачеві, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та з бездіяльністю відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989; у зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких рішення та бездіяльності відповідача-2 протиправними, скасування наведеного рішення та зобов'язання відповідача-1 зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989; зарахувати до загального страхового стажу позивача період проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці; з 11 квітня 2022 року призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058 визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Згідно частини першої статті 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.
Так, відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи, що посвідчують спеціальний статус особи, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637), а для осіб з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», або яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», також документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (у разі призначення пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що документом, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій є 1) посвідчення учасника бойових дій; або 2) довідка про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення.
Виключенням з цього правила встановлено для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та яким також необхідно подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.
Отже, положення підпункту 5 пункту 2.1 Порядку 22-1 встановлено, що посвідчення учасника бойових дій та довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення визначають як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 09.06.2021 по справі №340/576/19, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, 22.04.2022р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав, зокрема, посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується копіями відповідної заяви та роздруківкою з веб-порталу Пенсійного фонду України, наявними у справі (а.с.15-17,87,155-зворот).
За результатами розгляду наведеної заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №046050012600 від 29.04.2022р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку з відсутністю статусу особи, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме: у зв'язку з відсутністю довідки про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку) передбачена Порядком №637, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.61,86,154).
Окрім того, зі змісту наявної в матеріалах справи копії військового квитка позивача серії НОМЕР_2 від 09.04.1985р. вбачається, що у період з 03.08.1985р. по 29.08.1986р. позивач проходив службу у військовій частині пп НОМЕР_5 , у зв'язку з чим має право на пільги, встановлені постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів №59-27 від 17.01.1983 року («Про пільги військовослужбовцям робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту Радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім'ям») - (а.с.24 зворот-25,97 зворот-100,156 зворот-159).
Разом з тим, з аналізу вищенаведених норм матеріального права вбачається, що за умови надання позивачем до пенсійного органу копії посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 22.09.1997р., яке є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, тому суд приходить до висновку, що пенсійним органом протиправно було відмовлено у призначенні такої пенсії позивачеві.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 09.06.2021 по справі №340/576/19, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, оспорюване рішення щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії через відсутність довідки про військову службу у складі діючої армії в період бойових дій, є протиправним та підлягає скасуванню.
Також, судом встановлено, що у періоди з 04.07.1984 по 31.08.1984 позивач працював на посаді повара в Молдавському об'єднанні пансіонатів зони відпочинку «Коблево», а з 22.09.1987 по 15.06.1989 позивач працював на посаді інструктора зі спорту в колгоспі ім. Калініна, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та довідки ПКФ «Тандем» №29/4 від 29.04.2021р. (а.с.22-24,92-97,159-зворот - 164).
При цьому, наведені періоди роботи позивача не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (на підставі записів у трудовій книжці), так як в трудовій книжці НОМЕР_1 у записі про період роботи з 04.07.1984р. по 31.08.1984р. наявне виправлення в даті звільнення, а за період роботи позивача в колгоспі з 22.09.1987р. по 15.06.1989р. відсутні дані щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів), що підтверджується змістом копії рішення пенсійного органу №046050012600 від 29.04.2022р. та копією розрахунку стажу позивача, наявними у справі (а.с.21,61,86,154,199-зворот).
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працювала.
У спірні періоди роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку, як і зміна записів про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження, вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки НОМЕР_1 від 03.09.1984р., яка підтверджує факт роботи позивача за не зараховані періоди, та з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, відповідачем-2 безпідставно було відмовлено у зарахуванні до стажу позивача періоди його роботи з 04.07.1984р. по 31.08.1984р., з 22.09.1987р. по 15.06.1989р.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність визнання таких дій відповідача-2 щодо відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи позивача протиправними.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачеві, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та правомірність дій відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989, з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства, обставин справи встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище.
Судом критично надається оцінка доводам відповідачів у відзивах на позовну заяву на те, що для того, щоб у особи виникло право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 необхідно надати довідку, визначену додатком № 2 до Порядку № 637, для підтвердження того, що вона дійсно проходила військову службу та виконувала інтернаціональний обов'язок та брала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, оскільки надане позивачем до пенсійного органу посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 22.09.1997р. є належним та достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, та за умови надання особою такого посвідчення вимога про необхідність надання додаткових документів є безпідставною.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 09.06.2021 по справі №340/576/19, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачеві, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та правомірність дій відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989, суд приходить до висновку, що відповідач-2, прийнявши оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком як учаснику бойових дій та відмовивши у зарахуванні до загального страхового стажу позивача наведених періодів роботи останнього, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеними оспорюваними рішенням та діями відповідача-2 прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачеві, як військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та визнання протиправними дій відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню з урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також слід зобов'язати відповідача-1 зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989, а також і призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 11 квітня 2022 року, враховуючи те, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у зарахуванні наведеного стажу роботи позивача до його загального страхового стажу, а також і встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії, як учаснику бойових дій згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням того, що зі змісту оскаржуваного рішення від 29.04.2022р. №046050012600 (а.с.61,86,154) судом встановлено, що на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення наведеної пенсії за віком позивач досяг необхідного віку (55 років) та у нього наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії (загальний страховий стаж позивача складає 27 років 10 місяців 12 днів, при необхідних 25 роках) та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 04.07.1984 по 31.08.1984, з 22.09.1987 по 15.06.1989, а також і призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 11 квітня 2022 року, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо відмови позивачеві у зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці та зобов'язання відповідача-2 зарахувати до загального страхового стажу позивача період проходження військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці, виходячи з наступного.
Так, як встановлено судом із наявних матеріалів справи, позивач засобами поштового зв'язку направив на адресу пенсійного органу заяву про призначення пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якій, зокрема зазначив про необхідність зарахування періоду військової служби з 03.08.1985р. по 29.08.1986р. до страхового стажу позивача із розрахунку один місяць служби за три місяці, та наведена заява надійшла на адресу пенсійного органу лише 02.05.2022р., тобто, вже після прийняття відповідачем-2 оскаржуваного рішення від 29.04.2022р., що підтверджується копіями вказаної заяви та поштового повідомлення про її отримання пенсійним органом (а.с.18-20).
Тобто, при розгляді заяви позивача від 22.04.2022р. про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем-2 не вирішувалось питання щодо зарахування до загального страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби та виконання інтернаціонального обов'язку та участі в бойових діях на території Республіки Афганістан з 03.08.1985 по 29.08.1986 із розрахунку один місяць служби за три місяці, жодного рішення з цього приводу не приймалося, а відповідно, вищенаведені позовні вимоги позивача у цій частині є передчасними та направлені на захист прав позивача на майбутнє, що не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №3662-8315-1544-8547 від 25.07.2022р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 661 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: (992,40 грн./ 3)*2 (а.с.11,39).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050012600 від 29.04.2022р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29.04.2022р. №046050012600 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 04.07.1984р. по 31.08.1984р., з 22.09.1987р. по 15.06.1989р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) періоди роботи з 04.07.1984р. по 31.08.1984р., з 22.09.1987р. по 15.06.1989р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) пенсію за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 11 квітня 2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1; код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 661 грн. 60 коп. (шістсот шістдесят одна грн. 60 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва