24 жовтня 2022 року Справа № 160/10652/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення №046050011406 від 05.04.2022р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.07.2022р. (згідно штемпеля поштового) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком;
- скасувати рішення №046050011406 від 05.04.2022р.;
- зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. до загального страхового стажу, повторно розглянути заяву від 24.03.2022р. та призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати виникнення права.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.03.2022р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058) та надав всі необхідні для цього документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №046050011406 від 05.04.2022р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 28 років, тоді як страховий стаж особи становить 21 років 10 місяців 5 днів, при цьому, у рішенні вказано про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. згідно довідок №11-11-2295 від 31.05.2017р. та б/н від 24.02.2022р., оскільки у них не зазначено чи сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації. Позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, так як здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, відповідно, за будь-які дії страхувальника, позивач - як застрахована особа не може бути позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту; чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця та сам факт офіційного працевлаштування позивача у період з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. підтверджується відповідними записами в його трудовій книжці, а будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів рф як такої, або ж з вини позивача у відповідача немає, отже, весь офіційно набутий трудовий мій стаж за час роботи у Філії 11-й автобусний парк Державного унітарного підприємства м. Москви «Мосгортранс» підлягає зарахуванню до страхового стажу. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 23.08.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.21).
27.09.2022р. засобами поштового зв'язку на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом №1058, іншими Законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, зокрема, Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993; обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають; зарахування до страхового стажу з 01.01.2004 періодів роботи на території російської федерації здійснюється відповідно до записів в трудовій книжці та за умови підтвердження сплати страхових внесків (зборів) до відповідних фондів; у зв'язку з тим, що у наданих позивачем документах відсутнє підтвердження сплати страхових внесків за період з 29.03.2007 по 31.05.2017, Головним управлінням правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; пенсійний орган, з метою перевірки достовірності відомостей, зазначених у довідці про заробітну плату, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих-осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію, визначення належного розміру пенсійних виплат, проте, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (зі змінами та доповненнями) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в країні введено воєнний стан та до набрання чинності закону щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, листування з російською федерацією припинено; неможливість проведення перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов'язано з волею позивача, однак така обставина не означає, що орган Пенсійного фонду має беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії довідку про заробітну плату, яка не підтверджена первинними документами, як це передбачено законом, наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №752/21038/16-а. Окрім того, відповідач посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.33-35).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 24.10.2022р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
24.03.2022р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав, зокрема, трудову книжку, довідки підтверджуючі стаж роботи позивача з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. та отримання заробітної плати у наведений період, що підтверджується копією оскаржуваного рішення №046050011406 від 05.04.2022р., наявною у справі (а.с.17) та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №046050011406 від 05.04.2022р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 28 років, тоді як страховий стаж особи становить 21 років 10 місяців 5 днів, при цьому, у рішенні вказано про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. згідно довідок №11-11-2295 від 31.05.2017р. та б/н від 24.02.2022р., оскільки у них не зазначено чи сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації, що підтверджується змістом копії відповідного рішення (а.с.17).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій протиправними, скасування рішення №046050011406 від 05.04.2022р. та зобов'язання відповідача зарахувати стаж роботи з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. до загального страхового стажу, повторно розглянути заяву від 24.03.2022р. та призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати виникнення права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992р.) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода від 14.01.1993р.) визначено, що дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до абз. 3 ст. 3 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ "Про трудові пенсії в Російській Федерації" (Закон рф №173-ФЗ), який застосовувався до 01.01.2015, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
Федеральним Законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 №379-ФЗ (Закон №379-ФЗ) внесено зміни в статтю 7 Федерального Закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.
При цьому, ст. 9 Закону №379-ФЗ передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін (України та рф), взаємно визначається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому, діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації, а обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, підтвердження фактів сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в рф виник з 01.01.2012р.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, у періоди з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. ОСОБА_1 працював у Філії 11-й автобусний парк ДУП м. Москви «Мосгортранс», тобто на території рф, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та довідок наведеного підприємства №11-11-2295 від 31.05.2017р., №11-11-2297 від 30.05.2017р., №14, №16 від 26.10.2021р. (а.с.8-16).
Наведений період роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, так як у довідках №11-11-2295 від 31.05.2017р. та б/н від 24.02.2022р. не зазначено чи сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації, що підтверджується копією оскаржуваного рішення відповідача №046050011406 від 05.04.2022р. (а.с.17).
Разом з тим, обчислення стажу за періоди роботи позивача з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. повинно здійснюватись пенсійним органом згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась трудова діяльність позивача.
Згідно з статтею 2 Федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - стаж, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до частини першої статті 10 Федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації» до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації.
Згідно з частиною другою статті 13 Федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації» при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
При цьому, відсутність інформації про сплату страхових внесків у період до 01.01.2012 пов'язана з відсутністю звітності щодо сплати таких внесків, оскільки обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та сплати за них страхових внесків виник лише з 01.01.2012 на підставі Закону №379-ФЗ.
Так, згідно наявних в матеріалах справи копій довідок Філії 11-й автобусний парк ДУП м. Москви «Мосгортранс» №11-11-2295 від 31.05.2017р., №11-11-2297 від 30.05.2017р., №14, №16 від 26.10.2021р. вбачається, що у спірні періоди з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. позивач працював на території рф та отримував заробітну плату у вказаний період (а.с.13-16).
Також зазначені довідки містять інформацію про те, що за виплатами у період з 2007р. по 2009р. були проведені відрахування до федерального бюджету 20% (єдиний соціальний податок), з 2010 року ЄСП скасовано, а з 2012 року відбувались відрахування страхових внесків у Пенсійний фонд рф за встановленим ставками (а.с.15,16).
Вказані довідки також були надані відповідачу разом із заявою про призначення пенсії, що відповідачем не оскаржується.
Разом з тим, рішення пенсійного органу №046050011406 від 05.04.2022р. (а.с.17) не містить причин та підстав для неврахування до страхового стажу позивача періоду його роботу з 2012 року по 31.05.2017р. з урахуванням зазначення у довідках про заробітну плату інформації щодо відрахування з 2012 року страхових внесків у Пенсійний фонд рф за встановленим ставками (а.с.15,16).
При цьому, судом враховується і те, що записи спірних періодів роботи позивача оформлені у трудовій книжці останнього відповідно до вимог чинного законодавства та жодних виправлень, закреслень тощо, не містять, а відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про роботу позивача, таких доказів матеріали справи не містять.
Окрім того, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував вищенаведені періоди роботи позивача до його страхового стажу та прийняв оспорюване рішення з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення відповідача №046050011406 від 05.04.2022р., яким відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом, наявних в матеріалах справи доказів та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачами жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення №046050011406 від 05.04.2022р., яким відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №046050011406 від 05.04.2022р., яким відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача згідно повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і слід зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи позивача у періоди з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. (згідно записів трудової книжки та довідки №11-11-2295 від 31.05.2017р.) до загального страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача від 24.03.2022р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з того, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача зарахувати стаж роботи позивача у періоди з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. (згідно записів трудової книжки та довідки №11-11-2295 від 31.05.2017р.) до загального страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача від 24.03.2022р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві пенсії за віком, оскільки з урахуванням визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу №046050011406 від 05.04.2022р. (акта індивідуальної дії), яким відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, такий спосіб захисту як визнання окремо протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії є зайвим та неефективним.
Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати виникнення права, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем лише згідно квитанції №0.0.2604208068.1 від 11.07.2022р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 992 грн. 40 коп., виходячи з розрахунку: 1984,80/2 (а.с.5а,20а).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення №046050011406 від 05.04.2022р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046050011406 від 05.04.2022р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у періоди з 29.03.2007р. по 31.05.2017р. (згідно записів трудової книжки та довідки №11-11-2295 від 31.05.2017р.) до загального страхового стажу та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2022р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва