14 жовтня 2022 року Справа № 160/12115/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.08.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Служби судової охорони (відповідач-2), Державної судової адміністрації України (відповідач-3), Міністерства фінансів України (відповідач-4), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині не видання наказів командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 , не нарахування та не виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області виконати постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”: 1) видати накази командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 ; 2) нарахувати та виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 у розмірі 120 000 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині не забезпечення правового і соціального захисту ОСОБА_1 як співробітника Служби судової охорони зі сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення;
- зобов'язати Службу судової охорони України виконати постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”:
- забезпечити правовий і соціальний захист ОСОБА_1 , як співробітнику Служби судової охорони щодо сплати додаткової винагороди до грошового забезпечення;
- визнати бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині не забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 протиправною;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виконати постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині забезпечення фінансування виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 ;
- визнати бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невиконання постанови Кабінет) Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині не забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 протиправною;
- зобов'язати Міністерство фінансів України виконати постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” в частині забезпечення спрямування бюджетних коштів на виплату додаткової винагороди в період дії воєнного стану з 01.03.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є співробітником Служби судової охорони та має право на додаткову винагороду, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, а саме: пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Однак, позивач зазначає, що на порушення вказаної норми, накази про виплату додаткової винагороди не приймались, додаткова винагорода позивачу не виплачувалась.
15.08.2022 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі №160/12115/22 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.08.2022 на адресу суду від відповідач-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до підпункту 20 пункту 19 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1051/0/15-19 (із змінами), Голова Служби судової охорони приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Служба. Натомість, у відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались. Зазначені обставини встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони. Дії Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області відповідають вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно статті 51 Бюджетного кодексу керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. На підставі зазначеного відповідач-1 зауважує, що вказана винагорода не нараховувалась позивачу, наказ про нарахування не видавався, однак позивачу не було відмовлено у виплаті такої винагороди. У зв'язку з чим, відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
31.08.2022 на адресу суду від відповідач-4 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що в умовах воєнного стану для забезпечення Служби судової охорони необхідними коштами ДСА як головний розпорядник коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501020 насамперед має використати всі внутрішні резерви. При цьому за оперативними даними Казначейства, станом на 01.06.2022 за бюджетною програмою за КПКВК 0501020 обсяг невикористаних коштів на оплату праці за січень - травень становить 361,9 млн. гривень. Згідно з нормою пункту 4-1 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України; перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя. У період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя такий перерозподіл видатків здійснюється Державною судовою адміністрацією України без погодження з Вищою радою правосуддя. Отже саме на Державну судову адміністрацію України покладено функцію перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня. Міністерство фінансів України відповідно до частини 7 статті 23 Бюджетного кодексу України у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань затверджених у розписі бюджету, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів. Проте пропозицій щодо перерозподілу бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків на грошове забезпечення військовослужбовців від ДСАУ не надходило. Водночас, в умовах воєнної економіки ситуація з фінансуванням потреби державного бюджету за рахунок податкових доходів об'єктивно складна, тому джерелами фінансування державного бюджету від початку повномасштабної війни Російської Федерації проти України є військові облігації та допомога. Також, згідно з нормами статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету. Отже, спосіб захисту порушених прав позивача в частині позовних вимог до відповідача-4 є неефективним, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача-4. Враховуючи вищевикладене, відповідач-4 зазначив, що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не є розпорядником бюджетних коштів за програмою за КПКВК 0501020, та не несе відповідальності за її нарахування. У зв'язку з чим, відповідач-4 просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.
02.09.2022 на адресу суду від відповідач-3 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що питання виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 можливо вирішити лише шляхом виділення додаткових коштів з резервного фонду державного бюджету, оскільки на сьогодні видатки на зазначені цілі для ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, не збільшені. Як наслідок, жодні зміни до кошторису видатків ССО в частині збільшення бюджетних асигнувань для виплати додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою № 168 ДСА України не затверджувалися. Водночас, розпорядженнями Кабінету Міністрів України про виділення коштів з резервного Фонду державного бюджету від 19.04.2022 №301-р, від 29.04.2022 №341-р та від 03.06.2022 №442-р зобов'язано Міністерство фінансів здійснити видатки за рахунок коштів резервного Фонду Державного бюджету для виплат відповідно до постанови № 168 додаткової винагороди, а саме: Головному управлінню розвідки Міністерства оборони, апарату Міністерства внутрішніх справ, адміністрації Державної прикордонної служби, Національній гвардії, Державній службі з надзвичайних ситуацій та Національній поліції. Разом з тим, на виконання вимог абзацу другого пункту 1 Постанови № 168 та враховуючи вимогу Міністерства Фінансів України, ДСА України звернулася з листом до ССО щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди. Однак, як вбачається зі змісту відповіді ССО (копія листа від 10.06.2022 №30/30.07-494 додається) остання підмінює поняття наказу про кількісний склад співробітників ССО, які мають право на отримання додаткової винагороди, та наказу про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди. Зокрема, зазначає про неможливість видачі наказів про виплату співробітникам ССО додаткової винагороди у зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у кошторисі ССО. У зв'язку з чим, ССО відмовилась видавати зазначені накази у зв'язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. Таким чином, відповідач-3 вказує, що ДСА України в межах визначених законом повноважень, вжито всіх можливих заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати винагороди співробітникам ССО, встановленою Постановою № 168.
12.09.2022 на адресу суду від відповідач-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, необхідна наявність у затвердженому кошторисі служби або територіального управління служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Також відповідач-2 зауважив, що керівництвом служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету України додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди. Таким чином, відповідач-2 жодним чином не порушив права позивача та вжив усіх необхідних заходів для здійснення правового та соціального захисту позивача. Крім цього відповідач-2 зауважив, що для виплати позивачу вказаної винагороди необхідно щоб Міністерство фінансів України опрацювало питання щодо збільшення видатків Державній судової адміністрації України, ДСА України необхідно розподілити та довести до Служби судової охорони обсяги бюджетних асигнувань та затвердити кошторис служби, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня в частині його збільшення, а центральному органу управління Служби судової охорони після надходження від ДСА України додаткових асигнувань прийняти рішення про розподіл бюджетних коштів між територіальними управління ССО. Відповідач-2 наголошує, що лише після виконання Міністерством фінансів України та ДСА України вказаних кроків територіальне управління ССО зможе видати відповідні накази про виплату додаткової винагороди. На підставі зазначеного відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.08.2021 наказом Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області №204 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено па посаду заступника командира 15 взводу охорони 3 підрозділу охорони (м. Павлоград) територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області.
14.07.2022 адвокатом позивача направлено до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області адвокатський запит, в якому представник позивача просив надати завірені копії, зокрема, наказів або витягів з наказів про виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 №168.
28.07.2022 Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області розглянуло адвокатський запит представника позивача та повідомило, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене, накази Служби або територіальних управлінь Служби про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 не видавались і не могли бути видані. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані встановленим порядком.
Фактичною підставою для звернення із цим позовом та мотивами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є не здійснення нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі, передбаченому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”.
Відтак, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 161 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Повноваження Служби судової охорони визначені статтею 162 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, і до цих повноважень належать:
1) забезпечення пропуску осіб до будинків (приміщень) судів, органів та установ системи правосуддя та на їх територію транспортних засобів;
2) забезпечення підтримання та реагування на порушення громадського порядку при розгляді справ судом, вжиття заходів до припинення проявів неповаги до суду;
3) здійснення заходів з охорони, забезпечення недоторканності та цілісності приміщень судів, органів і установ системи правосуддя, недоторканності та цілісності розташованого у таких приміщеннях майна, запобігання, недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього;
4) здійснення заходів із запобігання загрозам особистій безпеці суддів, членів їх сімей, працівників суду, а також у суді - учасників судового процесу, виявлення та нейтралізації таких загроз; вжиття у разі надходження від судді відповідної заяви необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї;
5) реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов'язані із посяганням на суддів, членів їх сімей, працівників суду, учасників судового процесу.
Згідно зі статтею 165 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України №289 від 03.04.2019 затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Пунктом 2 постанов Кабінету Міністрів України №289 від 03.04.2019 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України №384 від 26.08.2020 (далі - Порядок №384), грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Згідно п.4-7 Порядку №384 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п 9-10 Порядку №384 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Зміст вказаних норм дає підстави для висновків про те, що Служба судової охорони є органом системи правосуддя і її завданням є забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Співробітники служби Судової охорони за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення у межах затверджених фондів оплати праці, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні” та №69 “Про загальну мобілізацію”, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування застосовується з 24.02.2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 до згаданої постанови №168 від 28.02.2022 року були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів “та поліцейським” доповнено словами “, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”,”.
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у співробітників Служби судової охорони, які проходять службу у підрозділах, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно. А у тих співробітників, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Втім, постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022, до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці першому пункту 1 слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка” замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)”.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022, установлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022 року.
Тобто, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. залишилось лише у тих співробітників Служби судової охорони, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). При цьому, право співробітників Служби судової охорони які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, на отримання збільшеної до 100 000,00 грн. додаткової винагороди, залишилось незмінним.
В ході судового розгляду судом встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по теперішній час проходить службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Дніпропетровській області, зокрема у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області.
Суд зазначає, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Дніпропетровська область включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми “єПідтримка”.
В той же час, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022, місто Дніпро не включено до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно, позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми “єПідтримка”, проте з 01.06.2022 позивач втратив таке право, оскільки проходить службу в межах територіальної громади, яка не включена до переліку громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
У зв'язку з цим, на виконання абз. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 начальник відповідача-1 зобов'язаний був прийняти наказ про виплату позивачу згаданої додаткової винагороди у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно.
Разом з тим, відповідач-1 не видавав відповідних наказів на виконання Постанови №168, та нарахування і виплату додаткової винагороди позивачу у зазначений період не здійснював.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Так, ЄСПЛ у рішенні по справі “Кечко проти України” від 08.11.2005 року, яка стосувалася відповідальності держави за порушення статті 1 Першого протоколу за невиплату заявнику передбачених законом надбавок до заробітної плати при відсутності відповідного бюджетного фінансування, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення у справі “Бурдов проти Росії” № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002- Ш) (пункти 23, 26).
Аналогічна справа “Сук проти України”, рішення від 10.03.2011 року, заява №10972/05.
У рішенні ЄСПЛ по справі “Будченко проти України” від 24.04.2014 року, вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy), заява No33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-1) (пункт 40).
На підставі наведеного, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на відсутність у затвердженому на 2022 рік кошторисі відповідних бюджетних призначень, як підставу для не винесення наказу про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 видати накази командирів (начальників) про виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану, суд зазначає наступне.
Так питання видання відповідних наказів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Оскільки судом встановлено безумовне право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, а виплата вказаної винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), видання яких є дискреційними повноваженнями Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 виплатити додаткову винагороду у розмірі 120 000,00 грн., суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що відповідачем-1 не було здійснено нарахування даної допомоги, а тому суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює безпосереднє нарахування та виплату грошового забезпечення і розраховувати розмір цієї допомоги.
Стосовно позовних вимог до відповідачів-2, 3 та 4 суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки, наразі відсутній визначений постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 розпорядчий акт, з яким нормативно пов'язується здійснення виплати відповідного грошового забезпечення та в ході судового розгляду було встановлено, що саме на відповідача-1 як на безпосереднього роботодавця позивача покладено обов'язок щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, а тому позовні вимоги до відповідачів-2,3,4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень частин 1 та 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд доходить висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-7 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом між позивачем та Адвокатським об'єднанням “НЕПОЧАТИХ&ЛИМАРЕВА” укладено 30.06.2022 Договір про надання правничих послуг №30/06/2022/62 (далі - Договір).
Відповідно до п.3.1, 3.2 Договору вартість послуг за цим Договором встановлюється сторонами у розмірі 2000,00 грн.
Замовних сплачує послуги, які надаються за цим Договором, на умовах 100% попередньої оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.
30.06.2022 Адвокатським об'єднанням “НЕПОЧАТИХ&ЛИМАРЕВА” складено позивачу рахунок-фактуру №125 на сплату 2000,00 грн. за Договором про надання правничих послуг №30/06/2022/62 від 30.06.2022.
Факт сплати позивачем 2000,00 грн., визначених в рахунку-фактурі №125 від 30.06.2022 підтверджується квитанцією №0.0.2601158436.1 від 08.07.2022.
Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Оскільки підлягають задоволенню вимоги заявлені до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, суд розглядає клопотання відповідача-1 про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаному клопотанні відповідач-1 посилається на відсутність детального опису робіт (наданих послуг) як на підставу для відмови у стягненні з відповідача-1 на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи, що дана справа є не є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що однією із основних засад адміністративного судочинства є саме відшкодування судових витрат фізичних осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, то суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даному випадку є співмірним.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не наведено обґрунтованих підстав щодо зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. та необхідність задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а як наслідок стягнення вказаних витрат з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 134, 243-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 №168 за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 включно.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 №168, за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43238738) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко